Прес-релізи ЄСПЛ від 7 грудня 2017 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 446
|

D.L. проти Австрії (заява № 34999/16)

Заявник, пан D.L., є громадянином Сербії, який народився в 1973 році і мешкає у Австрії з 2001 року . Зараз він знаходиться під вартою в очікуванні екстрадиції у в’язниці Відень-Йозефштадт (Австрія). Справа стосувалася провадження стосовно його екстрадиції з Австрії в Косово.
Підозрюваного у вбивстві за обтяжуючих обставин його заарештували та взяли під варту для очікування екстрадиції в Австрію у січні 2016 року на підставі міжнародного ордеру на арешт, виданого органами влади Косово. Він, як стверджується, замовив вбивство його колишнього зятя, але помилково був вбитий один з двоюрідних братів останнього.
Внаслідок чого виникли три набори проваджень стосовно екстрадиції пана D.L. В цих провадженнях він переважно стверджував, що його життя знаходились в небезпеці в Косово у зв’язку з кривавою помстою роду його зятя, від якої органи влади Косово не бажали або не мали можливості захистити його. Він також стверджував, що умови утримання під вартою в Косово були плачевними, а також, зокрема, те, що жорстоке поводження поліції та тюремних властей, жорстокість у в’язниці та корупція були розповсюдженими.
Після розгляду скарги пана D.L. суди виявили, що його екстрадиція була допустимою. Вони особливо виявили, що рід його взяття не міг бути настільки впливовим в Косово, оскільки деякі його члени були самі ув’язнені у Косово; дійсно, зять був засуджений у Косово у 2008 році за погрози пану D.L. Вони також взяли до уваги свідчення під присягою обвинуваченого найманого вбивці, який стверджував, що поліція чинила тиск на нього для того, щоб він обвинуватив пана D.L. в замовленні вбивства. Проте вони виявили, що це твердження не розсіює підозру пана D.L., на підставі якої був виданий наказ про екстрадицію.
Тим часом екстрадиція пана D.L. була призупинена на підставі тимчасового заходу, вказаного Європейським судом з прав людини відповідно до правила 39 Регламенту Суду, який вказав уряду Австрії не здійснювати його екстрадицію під час провадження в Суді. Посилаючись на статтю 2 (право на життя) та статтю 3 (заборона катування нелюдського або такого, що принижує гідність поводження) Європейської конвенції з прав людини пан D.L. стверджував, що він матиме значний ризик у випадку його екстрадиції в Косово. Посилаючись на міжнародні звіти, зокрема, він стверджував, що органи влади Косово не зможуть захистити його від роду його зятя або жорстокого поводження у в’язниці Мітровіца, в якій, як він стверджував, він імовірніше за все перебуватиме під вартою.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.
Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution
2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.
Відсутність порушення статей 2 та 3 у випадку екстрадиції пана D.L. В Косово.
Тимчасовий захід (Правило 39 Регламенту Суду) не здійснювати екстрадицію пана D.L. – чинний до того часу, доки рішення не стане остаточним, або до наступного наказу.

S.F. та інші проти Болгарії (№ 8138/16)

Справа стосувалася скарги, поданої сім’єю громадян Іраку, на умови, у яких їх утримували під вартою як незаконних мігрантів протягом декількох днів, коли вони намагалися перетнути Болгарію на їх шляху у Західну Європу у 2015 році. Зараз вони мешкають у Швейцарії, де їм був наданий притулок у липні 2017 року.
У серпні 2015 року заявники, подружжя громадян Іраку, та три їх сини, які втекли з Іраку, намагалися таємно перетнути Болгарію для того, щоб вимагати міжнародного захисту у Західній Європі. Проте їх перехопили недалеко від болгарсько-сербського кордону 17 серпня та вони були заарештовані, оскількивони не в’їхали в країну законно. Їх утримували під вартою як незаконних мігрантів протягом короткого періоду в установі тримання під вартою у м. Видин для очікування їх переміщення 19 серпня в більшу установу для утримання під вартою незаконних мігрантів в Софії. 31 серпня 2015 року вони оселилися у відкритій установі для осіб, які вимагають притулку. Незабаром після цього вони покинули цю установу і відправилися в Швейцарію.
Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність поводження) Європейської конвенції заявники скаржилися, зокрема, на умови, в яких утримували під вартою трьох неповнолітніх, яким на той час було 16, 11 та півтора року в установі для утримання під вартою у м. Видин. Надавши відеозапис заявники стверджували, зокрема, що камера, в якій їх утримували під вартою, була надзвичайно занедбана з брудними та зношеними ліжками, матрацами та постільною білизною, а також з брудним та вологим картоном на підлозі. Вони також скаржилися на те, що органи влади не забезпечили їх харчуванням та напоями протягом перших 24 годин їх перебування під вартою, а також те, що дитяча пляшка та молоко найменшої дитини були вилучені після їх прибуття в установу і їх віддали матері лише через 19 годин.
Порушення статті 3 (нелюдське та таке, що принижує гідність поводження) стосовно трьох дітей (Y.F., S.F. і A.F.)

Справедлива сатисфакція: 600 євро (EUR) кожному – YF, SF та AF (відшкодування моральної шкоди) та 1000 євро заявникам спільно (видатки та витрати).

Йончев проти Болгарії (№ 12504/09)

Заявник, Іван Йончев, є громадянином Болгарії, який народився в 1954 році і мешкає в Софії. Колишній співробітник поліції він скаржився на відмову органів влади надати йому доступ до документів, які оцінюють його як непридатного до роботи. Працюючи співробітником поліції з 1977 року пан Йончев брав участь у декількох міжнародних місіях. У 2001 році він подав запит на отримання місця у новій місії. Проте після двох психологічних оцінок йому повідомили, що він був непридатним для роботи. У 2003 році відповідно до Закону про захист особистих даних він подав запит на отримання доступу до його особистої справи у Міністерстві Внутрішніх Справ. Запит пана Йончева був відхилений спочатку в адміністративному, а згодом в судовому провадженні. Зокрема, Міністр внутрішніх справ відмовив в доступі в 2006 році на підставі того, що його особиста справа складала конфіденційну інформацію; і навіть якщо справа містила документи, які не були конфіденційними, у зв’язку з існуванням деяких секретних документів вся справа повинна бути захищена. Це рішення було в кінцевому підсумку підтверджене національними судами у 2008 році.
Тим часом з огляду на негативний результат першого психологічного оцінювання пан Йончев залишив посаду.
Посилаючись, зокрема, на статтю з 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) пан Йончев скаржився на те, що відмова в доступі до його особистих даних не була належним чином обґрунтована. Він особливо стверджував, що під час провадження в національному суді Міністерство внутрішніх справ не вказувало, що два психологічних оцінювання були конфіденційними.
Порушення статті 8
Справедлива сатисфакція: 1500 євро (моральна шкода) та 2,430 євро (видатки та витрати).

Стерджіопулос проти Греції (№ 29049/12) *

Заявник, Панагіотіс Стерджіопулос, є громадянином Греції, який народився в 1969 році і мешкає в м. Пірей (Греція). Справа стосувалася розгляду його апеляції проти наказу про його утримання під вартою. 23 листопада 2011 року пан Стерджіопулос був заарештований і його утримували під вартою у в’язниці Коридаллос. 28 листопада 2011 року суддя, який веде слідство, видав наказ про його утримання під вартою після його допиту. 2 грудня 2011 року пан Стерджіопулос подав апеляцію проти наказу про його досудове ув’язнення до Обвинувальної палати Кримінального суду м. Афіни. Він вимагав, щоб його апеляція була розглянута «без затримки».
19 грудня 2011 року державний обвинувач в Кримінальному суді м. Афіни запропонував відхилити запит заявника. 5 січня 2012 року Обвинувальна палата відхилила запит та постановила, що заявник повинен продовжувати знаходитися в досудовому ув’язненні. Він зазначив, зокрема, що існували переконливі докази того, що заявник був винним, він раніше був засуджений за шахрайство та крадіжку, а також те, що проблеми зі здоров’ям, на які він посилався, можливо було лікувати під час перебування під вартою. 3 лютого 2012 року пан Стерджіопулос подав заяву про скасування наказу про тримання під вартою у зв’язку з певними умовами. 3 квітня 2012 року Голова Апеляційного суду задовольнив заяву і згодом заявник був звільнений.
Посилаючись на статтю 5 § 4 (право на швидкий розгляд законності утримання під вартою) пан Стерджіопулос стверджував, зокрема, що Обвинувальна палата не розглянула його скаргу на наказ про утримання під вартою «без зволікань» і він не мав можливості з’явитися в Відділі обвинувачення.
Порушення статті 5 § 4 – щодо зобов’язання прийняти рішення «без зволікань»
Порушення статті 5 § 4 – щодо обов’язку з’явитися пану Стерджіопулосу в Обвинувальній палаті
Справедлива сатисфакція : 3000 євро (моральна шкода) та 1000 євро (видатки та витрати).

Арнольді проти Італії (№ 35637/04) *

Заявник, Вірджинія Арнольді, є громадянкою Італії, яка народилася в 1946 році і мешкає в Бергамо (Італія). Справа стосувалися тривалості кримінального провадження, яке було припинене на підставі того, що злочин був погашений давністю. У лютому 1990 року пані Арнольді подала запит до поліції та муніципалітету вимагаючи знесення димоходу, який, як стверджувалося, збудував один з її сусідів на будинку, який належав заявникові. У вересні 1994 року муніципалітет повідомив їй, що відповідно до тверджень, зроблених під присягою 23 вересня 1994 року власником сусіднього житла та чотирма іншими свідками, димохід був там протягом тривалого періоду. 9 жовтня 1995 року пані Арнольді подала обвинувачення у скоєнні кримінального злочину проти її сусіда та 4 інших свідків за підробку. 22 січня 2003 року суддя видав наказ про припинення провадження на підставі того, що злочин був погашений давністю. 22 липня 2003 року пані Арнольді подала заяву до апеляційного суду Венеції відповідно до Закону Пінто зі скаргою на надмірну тривалість кримінального провадження. Апеляційний суд визнав її апеляцію неприйнятною. Він уточнив, що для потерпілої сторони період, який необхідно враховувати під час визначення тривалості провадження, починався з дати офіційного подання заяви вступу в провадження як цивільна сторона.
Посилаючись, зокрема, статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд протягом розумного строку та право на доступ до суду) пані Арнольді скаржилась на надмірну тривалість кримінального провадження, яке вона відкрила за підробку, а також на той факт, що апеляційний суд не присудив їй жодної компенсації відповідно до Закону Пінто.
Порушення статті 6 § 1 (тривалість провадження)

Справедлива сатисфакція : 4500 євро (моральна шкода) та 1500 євро (видатки та витрати).

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту