Прес-релізи рішень ЄСПЛ за 6 грудня 2016 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 481
|

Вашій увазі оприлюднюємо прес-релізи рішень ЄСПЛ за 6 грудня 2016 року, які підготовлені адвокатами Оленою і Олександром Дроздовими.

Сподіваємося, що ці рішення стануть Вам у нагоді та надихнуть на нові адвокатські перемоги!

Рішення від 6 грудня 2016 року
Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про 11 рішень1: сім рішень Палати наведені нижче; для трьох інших рішень у справах Kаналас проти Румунії (заява №. 20323/14), Черепанов проти Росії (№. 43614/14) і Саріхан проти Туреччини (№ 55907/08), були опубліковані окремі прес-релізи.
З одним рішенням Комітету, який стосується питань, які вже були подані до Суду можливо ознайомитися на HUDOC та воно не вказане в цьому прес – релізі.
Рішення французькою мовою нижче відзначені зірочкою (*).

Шкаро проти Хорватії (заява №. 6962/13)
Заявник, Дін Шкаро, є громадянином Хорватії, який народився в 1979 році і мешкає в м. Шибеник (Хорватія).
Справа стосувалася його твердження стосовно того, що кримінальне провадження, відкрите проти нього за вбивство, було несправедливим.
Шкаро був засуджений в травні 1997 року за звинуваченням у вбивстві громадяна Великобританії в Спліті. Три раунди стали наслідком слухання справи Шкаро присяжними cуду першої інстанції, а також ряду свідків, в тому числі A.B. – єдиного свідка, який вказав, що він бачив як Шкаро нападав на жертву. Під час слухань, які проводились в лютому 2004, лютому 2010 і липні 2010 року Шкаро мав моживість поставити питання цьому важливому свідку. Проте під час третього раунду провадження один із складу суддів повинно було замінити, суд повинен був розпочати все заново і новий склад суддів заслухав свідчення різних свідків особисто, за винятком A.B. тому, що він перебував у психіатричному закладі. Тому його заява була зачитана. Прохання г Шкаро особисто заслухати свідка A.B. було відхилене, оскільки вивезення його з психіатричного закладу могло мати негативний вплив на його лікування. В кінці третього раунду провадження в червні 2011 року Шкаро був визнаний винним у вбивстві і засуджений до 11 місяців ув’язнення, відстрочене на п’ять років. Верховний суд підтримав це рішення в березні 2012 року. Наступна конституційна скарга в кінцевому рахунку була відхилена в липні 2012 року.
Посилаючись на статтю 6 §§ 1 і 3 (d) (право на справедливий судовий розгляд і право на присутність і допит свідків) Європейської конвенції з прав людини Шкаро скаржився на те, що свідок, свідчення якого було вирішальним для його засудження, не було заслухане складом суддів, який засудив визнав його винним.

Відсутність порушення статті 6 §§ 1 і 3 (d)

Йоан Поп і інші проти Румунії (№. 52924/09) *
Заявники, Йоан Поп, Кріна Поп і Резван Поп народилися в 1968, 1972 і 1995 роках відповідно і мешкають в Герла (Румунія). Йоан Поп і Кріна Поп є батьками Резван Поп.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.
Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution
2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.

Справа стосувалася скарги пана і пані Поп стосовно законності позбавлення свободи після їх виселення з їх будинку і того факту, що їх дитина залишалася сама під час їх утримання під вартою, а влада не вжила будь-яких певних заходів.
4 липня 2007 року судовий пристав пішов в будинок сім’ї Поп з поліцією для того, щоб виконати наказ про виселення сім’ї. Йоан Поп чинив опір, тому поліція зупинила його за допомогою наручників і доставила його до відділку поліції разом з його дружиною. В той час як вони знаходились під вартою в поліції їх син (Резван Pop), якому на той час було 12 років, залишався один без нагляду дорослих. Стверджувалось, що він страждав від депресії після цього інциденту Уряд заперечив цю версію і стверджував, що за ним наглядали сестри пані Поп.
Державний обвинувач зобов’язав Попа постати перед судом за звинуваченням в невиконанні рішення суду, образах, спрямованих на представників влади, аморальну поведінку і порушення порядку, але вирішив не висувати звинувачення проти пані Поп. У 2008 році Поп був засуджений судом першої інстанції до шести років і восьми місяців ув’язнення. Після розгляду апеляції термін був скорочений до двох років і восьми місяців.
Сім’я Поп також подала кримінальну скаргу на пристава, працівників поліції і медсестру, яка брала участь в інциденті 4 липня 2007 року. В 2008 році прокурор припинив провадження у справі, виявивши, що співробітники поліції діяли в порядку самозахисту. Звичайна апеляція заявників і апеляція з питань права були відхилені.
У 2010 році Йоан Поп подав позов на владу Румунії за шкоду, завдану йому і його сім’ї під час інциденту, але суди відхилили його вимогу.
Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Європейської конвенції Резван Поп скаржився, що він залишався один протягом кількох годин незважаючи на те, що йому було лише 12 років, без будь-якого нагляду дорослих. Відповідно до статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) пан і пані Поп скаржилися на незаконне позбавлені свободи 4 липня 2007 року.
Порушення статті 3 (поводження, яке принижує гідність ) – стосовно Резвана Попа
Порушення статті 5 § 1 – стосовно Кріни Поп
Справедлива сатисфакція: 4,500 євро (EUR) кожному Кріні Pop і Развану Поп відшкодування моральної шкоди.

Васіліке Мокану проти Румунії (№. 43545/13) *
Заявник, Васіліке Мокану, народився в 1972 року. Зараз він знаходиться у в’язниці в Цюріху (Швейцарія).
Справа стосувалася умов, в яких Мокану перебував у відділку поліції, і використання моніторингу CCTV в його камері.
Мокану був засуджений до п’яти років і шести місяців ув’язнення за підробку, дата засудження невідома. Він стверджує, що під час його утримання під вартою в приміщеннях поліції з 7 по 14 березня 2013 року його помістили в камеру розміром 19 або 20 кв. м. без вентиляції, розташовану в напівпідвальному приміщенні разом з іншими п’ятьма ув’язненими в негігієнічних умовах. Уряд поставив під сумнів цю версію. Крім того Мокану стверджував, що камера була оснащена системою постійного моніторингу CCTV, за допомогою якої його знімали.
У квітні і червні 2013 року компетентні суди відхилили скаргу Мокану на умови його утримання під вартою і систему, яка ймовірно використовувалась для нагляду за ним.
Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Мокану скаржився на умови його утримання під вартою. Відповідно до статті 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Мокану скаржився на камери відеоспостереження в його камері.
Порушення статті 3
Порушення статті 8
Справедлива сатисфакція: EUR 3,900 (моральна шкода).

Михайло Ніколаєв проти Росії (№. 40192/06)
Заявник, Михайло Федорович Ніколаєв, громадянин Росії, який народився в 1960 році і мешкає в селі Красний Яр Старополтавського району Волгоградської області (Росія). Справа стосувалося його твердження, що він зазнав серйозного нападу поліції.
5 серпня 2002 року Ніколаєв був залучений в сімейну сварку, під час якої він, як стверджувалось, був, агресивним до дружини брата і побився з одним з його братів. Була викликана поліція і його доставили в місцевий відділ поліції.
Ніколаєв стверджує, що його кинули в багажник поліцейської машини і возили, а також те, що поліцейські зупинили машину і напали на нього. Він стверджує, що на нього також нападали в відділку поліції поліцейські, які неодноразово били його в голову і груди.
В той самий день він був звинувачений в адміністративному правопорушенні – початок бійки і використання образливої мови – і його помістили в камеру на ніч. Наступного дня він постав перед суддею і був засуджений до адміністративного затримання на два дні. Проте, по дорозі до відділку поліції йому стало зле і була викликана швидка допомога. Його доставили в лікарню, де йому був поставлений діагноз зламане ребро, садна і травматичний отит. Після виписки 8 серпня 2002 року він отримав амбулаторне лікування. Йому був поставлений діагноз серйозної черепно-мозкової травми та він був госпіталізований ще протягом двох тижнів восени, оскільки він страждав від рецидивуючого головного болю, дзвону у вухах, запаморочення і втрати слуху.
В той же час Ніколаєв подав скаргу до місцевої поліції, стверджуючи про жорстоке поводження. Він також подав кримінальну скаргу до органів прокуратури, які, після попереднього розслідування відкрили кримінальне провадження за фактом зловживання владою поліцією. Були взяті заяви одного з братів, який бачив Ніколаєва до його арешту та заяви співробітника поліції, Ш., який також стверджував, що до арешту у Ніколаєва не було травм, знайдених на ньому відразу після звільнення з-під варти в поліції. Медичні висновки також були складені в 2002 і 2003 роках, підтверджуючи, що його травми – зокрема, травми голови і ребра – могли бути отримані внаслідок нападу співробітників поліції. Проте у період з 2003 по 2005 рік провадження у справі було припинене через ряд підстав, оскільки слідчі органи не виявили елемента злочину в діях співробітників поліції. Слідчі органи головним чином покладалися на свідчення співробітників поліції, які заперечували жорстоке поводження з Ніколаєвим.
Після повідомлення Європейським Судом уряду Росії про справу в 2011 році було відновлене розслідування. Були прийняті наступні свідчення і співробітник поліції Ш. разом з трьома іншими пов’язаними з цією справою співробітниками стверджував, що під час арешту в Ніколаєва були виявлені сліди крові на його обличчі і вухові та він явно відчував біль з лівого боку грудей. Були зроблені два нові медичні висновки, які підтверджували певні тілесні ушкодження, а саме садна на грудях і синці на ребрах, та був зроблений висновок, що вони могли з’явитися після падіння Ніколаєва на твердий тупий предмет.
Його інші травми, травми голови і перелом ребра не можуть бути підтверджені, оскільки відповідні медичні записи і рентгенівські знімки були втрачені. Ці провадження були припинені в квітні і, нарешті, в червні 2012 року слідчі органи зробили висновок, що підтвердженими травмами були садна на грудях і синці на ребрах, а також те, що ці ушкодження могли з’явитися під час бійки Ніколаєва з його братом.
Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження) Ніколаєв стверджував, що він зазнав серйозного нападу під час його утримання під вартою в поліції та його твердження не було належним чином розслідуване та відповідальні співробітники поліції залишилися безкарними.
Порушення статті 3 (нелюдське і таке, що принижує гідність, поводження)
Порушення статті 3 (розслідування)
Справедлива сатисфакція: EUR 13 000 (моральна шкода).

Трутько проти Росії (№. 40979/04)
Заявник, Марина Трутько, є громадянкою Росії, яка народилася в 1964 році і мешкає в Дубні, Московська область. Справа стосувалася мимовільного утримання Трутько в психіатричному закладі. У лютому 2003 року Трутько була обвинувачена в неповазі до суду на додаток до кримінальної образи судді та інших сторін. Обвинувачення було пов’язане з передбачуваною поведінкою Трутько під час слухання, на якому вона була представником відповідача. Після проведення судово-психіатричної експертизи та відповідно до рекомендації групи психіатрів в листопаді 2003 року Дмитровський міський суд Московської області наказав провести стаціонарне освідчення Трутько. Пані Трутько оскаржила рішення, стверджуючи, що вона не мала можливості надати пояснення по її справі, оскільки ні вона, ні її представник не були викликані на слухання.
До розгляду апеляції 9 квітня 2004 року Трутько затримала влада і перевела її до психіатричної лікарні. Вона знаходилась там до її звільнення 13 квітня 2004 року. Того ж дня група психіатрів надала висновок, в якому стверджувалось, що Трутько страждала від «параноїдального розвитку особистості», вона складала небезпеку для оточуючих і вона потребувала обов’язкового лікування в психіатричному закладі.
14 вересня 2004 року Московський міський суд покладаючись на цей висновок наказав Трутько пройти обов’язкове стаціонарне психіатричне лікування. Рішення було підтримане Верховним судом Росії в грудні 2004 року. Через 15 місяців, 23 березня 2006 року Трутько проти її волі помістили в Московську обласну психіатричну лікарню № 14. Після того, як група психіатрів виявила, що вона більше не складала небезпеку для суспільства в травні 2006 року, 10 липня 2006 року Дмитровський міський суд постановив звільнити її. Представник Трутько подав апеляцію на постанову суду, стверджуючи, що Трутько повинна була бути звільнена, але на підставі того, що з самого початку не було жодної необхідності примусового лікування. Апеляція була відхилена обласним судом 31 серпня 2006 року. Трутько виписали з лікарні 15 серпня 2006 року.
Посилаючись на статтю 5 § 1 (право на свободу та особисту недоторканність) Трутько скаржилася на те, що вона була позбавлена свободи з метою проведення судово-психіатричної експертизи та наступного примусового лікування. Вона стверджувала, що лікування було незаконним і не було необхідним через будь-які дійсні медичні причини.
Порушення статті 5 § 1- стосовно незаконного позбавлення свободи з метою проведення судово-психіатричної експертизи.
Порушення статті 5 § 1 – стосовно незаконного позбавлення свободи з метою забезпечення обов’язкового медичного лікування
Справедлива сатисфакція: Трутько не подавала заяву стосовно справедливої сатисфакції.

Белге проти Туреччини (№. 50171/09)
Заявник, Іззет Белге, є громадянином Туреччини, який народився в 1982 році і мешкає в м. Ширнак (Туреччина). Справа стосувалася його засудження в кримінальному порядку за поширення пропаганди на підтримку РПК ( Робітничої партії Курдистану), незаконної озброєної організації.
5 вересня 2005 року були проведені збори в Джізре, район м. Ширнак, напроти відділення Народної демократичної партії (Demokratik Halk Partisi – “DEHAP”) в Джізре. Як президент відділення DEHAP в м. Ширнак Белге виступив з промовою до аудиторії.
Через місяць прокурор Джізре подав обвинувальний акт на Белге і чотирьох інших осіб. Белге був звинувачений у поширенні пропаганди на користь злочинної організації. Він стверджував, що він не хвалив незаконну організацію в своїй промові; він не мав намір поширювати пропаганду; та він лише подякував тим особам, які доклали зусиль для, щоб принести мир.
Після дев’яти слухань в кримінальному суді Джізре суд постановив, що він не мав юрисдикцію приймати рішення у справі, оскільки він вважав, що цю справу необхідно розглядати відповідно до Закону про запобігання тероризму (Закон № 3713). Справу передали до суду присяжних Діярбакир.
19 лютого 2008 року суд присяжних виявив, що обвинувачений поширював пропаганду на підтримку цілей РПК під час зборів 5 вересня 2005 року. Стосовно Белге суд виявив, що він згадував Абдуллу Оджалана як «лідера курдського народу» і членів РПК як «партизанів». Крім того, він наставляв демонстрантів , які: скандували гасла на підтримку РПК; махали жовтими, червоними і зеленими шматками тканини; і тримали фотографії Абдулли Оджалана. Відповідно до рішення суду це були добре відомі методи поширення пропаганди РПК – дії, які були підбурюванням до насильства та використання терористичних методів.
На цій підставі суд визнав Белге винним в поширенні пропаганди на користь терористичної організації і засуджений до десяти місяців ув’язнення. Після апеляції рішення було підтримане Касаційним судом 13 липня 2010 року.
Посилаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) Белге скаржився, що його засудження в кримінальному порядку складало порушення його права на свободу вираження поглядів. Зокрема, він стверджував, що в його промові не було будь-якого підбурювання до насильства; його засудження не було необхідним у демократичному суспільство; і його вирок був непропорційним.
Порушення статті 10
Справедлива сатисфакція: 5000 EUR (моральна шкода) і EUR 1000 (видатки і витрати).

Дьокмеджі проти Туреччини (№. 74155/14) *
Заявник, Абдулла Дьокмеджі, народився в 1932 році і мешкає в м. Караман (Туреччина).
Справа стосувалася суми компенсації, присудженої власнику оброблюваних земель, які постраждали від будівництва греблі та гідроелектростанції в районі Ерменек.
Дьокмеджі був власником оброблюваних земель, які постраждали від будівництва греблі і гідроелектростанції. У 2008 році уряд вирішив, що земля, пов’язана з проектом, яка не була експропрійована відповідно до звичайної процедури, підлягала терміновій процедурі експропріації (розділ 27 Закону про експропріацію). Отже, суддя районного суду встановив суму компенсації за землю, розраховану експертами, і наказав терміново експропріювати землі, про як йде мова. Дьокмеджі отримав суму в 168,961 турецьких лір (TRY).
У 2010 році влада звернулася до районного суду з вимогою визначення компенсації за експропріацію, яка цього разу буде розрахована відповідно до звичайної процедури (розділ 10 Закон про експропріацію). На підставі оцінювань, які вони вже зробили відповідно до термінової процедури і інших документів у справі, експерти встановили, що земля Дьокмеджі, яка була покрита водою, яка містилася в греблі, була оцінена в день подання заяви до районного суду в 377,489 турецьких лір. Дьокмеджі оскаржив висновок експерта, стверджуючи, що компенсація була недостатньою. Районний суд зазначив, що Дьокмеджі вже отримав 168,961 турецьких лір в контексті термінової процедури і зобов’язав владу сплатити 208,527 турецьких лір. У 2012 році Касаційний суд відхилив скаргу Дьокмеджі з питань права.
У 2013 році Дьокмеджі подав заяву до Конституційного суду, який визнав її неприйнятною, зазначивши, зокрема, що метод, який використовувався для розрахунку суми компенсації за експропріацію, був абсолютно передбачуваним та зменшення призначеної суми, оскільки не було надано жодного законного права, не накладало надмірний і непропорційний тягар на нього.
Посилаючись, зокрема, на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) Дьокмеджі скаржився на недостатню компенсацію за експропріацію і незастосування майнового права до присудження компенсації.
Порушення статті 1 Протоколу № 1
Справедлива сатисфакція: Суд постановив , що встановлення порушення Конвенції є достатньо справедливою компенсацією будь-якої моральної шкоди Дьокмеджі. Крім того Суд призначив йому 11700 євро матеріальної шкоди.

http://www.coe.int/ru/web/execution

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту