Прес-реліз ЄСПЛ від 19.09.2017

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 746
|

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 283 (2017)
19.09.2017

Відсутність порушення права на справедливе слухання державного чиновника високого рангу, допуск якого був скасований на основі конфіденційної інформації

Ця справа стосувалася адміністративного рішення, яке скасовувало допуск, який був необхідною умовою для того, щоб пан Регнер займав високу посаду в Міністерстві оборони.
Регнер скаржився на відсутність справедливого слухання тому, що він не мав можливості побачити вирішальні докази, які вважалися секретною інформацією під час провадження, яке він відкрив для оскарження рішення про скасування його допуску.
У сьогоднішньому рішенні Великої Палати 1 в справі Регнер проти Чеської Республіки (заява № 35289/11) Європейський суд з прав людини десятьма голосами проти семи встановив відсутність порушення статті 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Європейської конвенції з прав людини.
Суд вирішив розглянути провадження в цілому та визначити, чи були обмеження принципів змагальності і рівності сторін, застосовні в цивільному провадженні, достатньо врівноважені іншими процесуальними гарантіями.
Суд виявив, серед іншого, що національні суди мали необхідну незалежність і неупередженість; мали необмежений доступ до всіх секретних документів; мали можливість оцінити підстави, які обґрунтовували нерозголошення секретних документів, і видати наказ про розкриття тих документів, які не гарантують засекречування; мали можливість оцінити сутність рішення про скасування допуску і скасувати, якщо це може бути застосовано, довільне рішення; їх юрисдикція охоплювала всі обставини справи і не була обмежена підставами, на які посилався заявник; вони належним чином виконували повноваження ретельної перевірки, доступні для них у цьому типі провадження як стосовно необхідності збереження конфіденційності секретних документів, так і стосовно обґрунтування рішення про скасування допуску, надаючи підстави для їх рішення з урахуванням особливих обставин цієї справи.
Відповідно, з урахуванням провадження в цілому, характеру спору та меж розсуду, якими користувалися національні органи влади, Суд вважав, що обмеження використання Регнером прав, наданих йому відповідно до принципів змагальності та рівності сторін в провадженні, були компенсовані у такий спосіб, щоб не був порушений справедливий баланс між сторонами до такого рівня, щоб завдати шкоди самій сутності права Регнера на справедливий судовий розгляд.

Основні факти
Заявник Ваклав Регнер, є громадянином Чехії, який народився в 1962 році та мешкає в Празі. У вересні 2006 року Орган національної безпеки прийняв рішення скасувати допуск, виданий Регнеру для того, щоб надати йому можливість виконувати його обов’язки помічника Заступника Міністра Оборони на підставі того, що він викликав загрозу для національної безпеки. У рішенні не була вказана конфіденційна інформація, на якій воно було засноване, оскільки розкриття конфіденційної інформації не було встановленою законом умовою. Отже Регнер був усунений з посади 4 жовтня 2006 року і 20 жовтня 2006 року він підписав угоду, яка припиняла його контракт за взаємною згодою сторін, яка набула чинності 31 січня 2007 року.

1. Рішення Великої Палати є остаточними (стаття 44 Конвенції). Всі остаточні рішення передаються Комітету міністрів Ради Європи для контролю над їх виконанням. Наступну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution.

У січні 2007 року пан Регнер вимагав судового перегляду у Муніципальному суді м. Прага рішення про скасування його допуску. Йому та його адвокату був наданий дозвіл на ознайомлення з матеріалами справи, окрім конфіденційних документів, які були надіслані суду. У вересні 2009 року суд відхилив заяву Регнера про перегляд судового рішення виявивши, що нерозголошення заявникові органом влади інформації, на підставі якої був скасований допуск, не було незаконним, оскільки розголошення такої інформації було заборонене законом.
У липні 2010 року Верховний адміністративний суд відхилив заяву з питань права, подану Регнером, виявивши, що розголошення конфіденційної інформації могло б викликати розкриття методів роботи розвідувальних служб, розкриття їх джерел інформації або ризику впливу на можливих свідків. Заявник безуспішно подав скаргу до Конституційного Суд зі скаргою на несправедливість провадження.
У березні 2011 року прокуратура звинуватила заявника та 51 іншу особу у впливі на укладення угод про виконання державного замовлення в Міністерстві оборони з 2005 до 2007 року. У березні 2014 року Регіональний суд České Budějovice засудив пана Регнера до трьох років ув’язнення. Високий суд м. Прага підтвердив це рішення, але призупинив виконання його ув’язнення на випробувальний термін в два роки.

Скарги, порядок і склад Суду
Посилаючись на статтю 6 § 1 (право на справедливий судовий розгляд) Конвенції Регнер скаржився на відсутність можливості розглянути вирішальні докази, які вважалися секретною інформацією, під час провадження, яке він відкрив для оскарження рішення про скасування його допуску. Заява була подана до Європейського суду з прав людини 25 травня 2011 року.
У своєму рішенні від 26 листопада 2015 року Палата більшістю встановила відсутність порушення статті 6 § 1 Конвенції. 22 лютого 2016 року заявник звернувся з проханням передати справу на розгляд Великої палати відповідно до статті 43 Конвенції (передача на розгляд Великої Палати). 2 травня 2016 року Велика Палата задовольнила цей запит. Слухання відбулося 19 жовтня 2016 року.

Урядові Словацької Республіки був наданий дозвіл втрутитися у письмову процедуру як третя сторона.
Рішення було прийняте Великою Палатою із 17 суддів у наступному складі:
Гвідо Раймонді (Італія), голова,
Лінос-Олександр Сісіліанос (Греція),
Роберт Спано (Ісландія),
Мірьяна Лазарова Трайковська ( «Колишня Югославська Республіка Македонія»),
Ханлар Гаджієв (Азербайджан),
Луїс Лопес Герра (Іспанія),
Андраш Шайо (Угорщина),
Ішил Каракас (Туреччина),
Ерік Мосе (Норвегія),
Алеш Пейхал (Чеська Республіка),
Кшиштоф Войтичек(Польща),
Егідіюус Куріс (Литва),
Мартіньш Mітц (Латвія),
Джорж Раварані (Люксембург),
Пьєр Пастор Віланова (Андорра),
Альона Полякова (Словаччина),
Георгіос Сергідес (Кіпр),
А також Йохан Кальвейерт, заступник Секретаря Великої Палати.

Рішення Суду

Стаття 6 (право на справедливий судовий розгляд)
Суд зазначив, що провадження, відкрите Регнером для оскарження скасування його допуску було обмежене в двох напрямках з урахуванням норм звичайного закону, який гарантує справедливий судовий розгляд. По-перше, секретні документи та інформація не були доступні ні йому, ні його адвокату, а по-друге, оскільки рішення про скасування допуску було засноване на цих документах, підстава, яка знаходиться в основі рішення, не була розголошена йому.
Під час вирішення питання стосовно того, чи була порушена сама сутність права пана Регнера на справедливий судовий розгляд Суд вирішив розглянути провадження в цілому і з’ясувати, чи були обмеження принципів змагальності і рівності сторін, застосовні в цивільному провадженні, достатньо врівноважені іншими процесуальними гарантіями.
По-перше, Суд звернув увагу на повноваження, надані національним судам, які мали необхідну незалежність і неупередженість. Суд виявив, що суди мали необмежений доступ до всіх секретних документів, на які покладався орган влади для того, щоб обґрунтувати своє рішення. Суди мали повноваження провести ретельне дослідження підстав, на які покладався орган влади для нерозголошення секретних документів. Вони могли оцінити причини нерозголошення секретних документів та видати наказ про розкриття документів, які, як вони вважали, не гарантували засекречування. Крім того, вони мали повноваження оцінити сутність рішення органу влади про скасування допуску та скасувати, якщо це може бути застосовано, довільне рішення органу влади.
По-друге, юрисдикція судів, які розглядали спор, охоплювала всі факти справи і не обмежувалася розглядом підстав, на як покладався заявник, якого заслухали судді і він також мав можливість зробити подання у письмовій формі. У зв’язку з цим, дійсно, законодавство Чехії могло створити положення, сумісне зі збереженням конфіденційності і належним проведенням розслідувань стосовно особи для того, щоб вона була проінформована, принаймні стисло, під час провадження про сутність звинувачень проти нього.
Отже в цій справі Регнер мав можливість створити проникливий і цілеспрямований захист, а суди, які розглядали справу, не були б змушені компенсувати недоліки захисту.
По-третє, Суд зазначив, що суди належним чином здійснили повноваження ретельного дослідження, доступні для них в провадженні такого типу, як стосовно необхідності збереження конфіденційності секретних документів, так і стосовно обґрунтування рішення про скасування допуску пана Регенра, надавши підстави для рішень з урахуванням особливих обставин цієї справи.
Стосовно необхідності збереження конфіденційності секретних документів, Верховний Адміністративний суд вважав, що їх розголошення могло викликати розкриття методів роботи розвідувальної служби, розкриття її джерел інформації або спробу впливу на можливих свідків. Суд пояснив, що в законному порядку було неможливо вказати, в чому саме полягав ризик для або точно вказати, які саме міркування знаходилися в основі висновку про існування загрози для безпеки, підстави та міркування, які знаходилися в основі рішення органу влади та які витікали виключно із секретної інформації. Відповідно, не існувало підстав вважати, що засекречування документів, про які йде мова, було проведене довільно або для інших цілей, окрім переслідуваного законного інтересу.
Стосовно обґрунтування рішення про скасування допуску, Верховний адміністративний суд виявив, що із засекречених документів було недвозначно зрозуміло, що заявник вже не відповідав встановленим законом умовам для того, щоб йому була довірена секретна інформація. Суд зауважив, що ризик, пов’язаний з ним, стосувався його поведінки, яка впливала на довіру до нього і його здатність зберігати інформацію в таємниці. Крім того Верховний суд зазначив, що конфіденційний документ розвідувальної служби містив особливу, всеосяжну і докладну інформацію про поведінку і спосіб життя Регнера, на підставі якої суд був задоволений в цій справі стосовно її значення для визначення того, чи викликав він ризик для національної безпеки. У зв’язку з цим Суд зазначив, що в березні 2011 року Регнера переслідували в судовому порядку за участь в організованій злочинності; сприянні та підбурюванні до зловживання державною владою; співучасть у незаконному впливі на відкриті торги і процедуру державних закупівель; сприянні і підбурюванні до порушення обов’язкових правил, які регулюють економічні відносини. Суд вважав зрозумілим, що якщо існували такі підозри, органи влади вважали необхідним негайно вживати дії без очікування результатів кримінального розслідування запобігаючи розголошенню на ранньому етапі підозр, які впливали на осіб, про яких йде мова, що викликало ризик перешкоджання кримінальному розслідуванню.
По-четверте Суд зазначив, що звіт розвідувальної служби, який послужив підставою для рішення про скасування допуску Регнера, був віднесений до найнижчої категорії конфіденційності, а саме, «обмеженої» категорії. Проте Суд вважав, що цей факт не позбавляв органи влади Чехії права не розкривати зміст пану Регнеру. З прецедентного права Верховного адміністративного суду стає очевидним, що, незважаючи на те, що він вказував більш пізню дату прийняття рішення в цій справі всупереч твердженням заявника, Закон №. 412/2005, і особливо розділ 133 (3) був застосовний до будь-якої інформації, класифікованої як конфіденційна і не обмежувався даними більш високого рівня конфіденційності. Відповідно, застосування розділу 133 (3) Закону № 412/2005 національними судами не вважалося довільним або явно необґрунтованим. Проте було бажано – в обсязі, сумісному зі збереженням конфіденційності та ефективністю розслідування стосовно Регнера – щоб національні органи влади або принаймні Верховний адміністративний суд пояснили, хоча б стисло, обсяг перегляду, який вони здійснили, і звинувачень, висунутих проти нього. У зв’язку з цим Суд із задоволенням зазначив позитивний новий розвиток в прецедентному праві Верховного адміністративного суду. Відповідно, розглянувши провадження у цілому, характер спору та межі розсуду національних органів влади Суд вважав, що обмеження користування Регнером правами, наданими йому відповідно до принципів змагальності провадження та рівності сторін було компенсоване у такий спосіб, що справедливий баланс між сторонами не був порушений у такому обсязі, щоб завдати шкоди самій сутності права Регнера на справедливий судовий розгляд. Отже, стаття 6 § 1 Конвенції не була порушена.

Окремі думки
Суддя Войтичек висловив позитивну особливу думку. Судді Раймонді, Сициліанос, Спано, Раварані та Пастор Віланова висловили спільну часткову відмінну особливу думку. Судді Лазарова Трайковська та Лопес Герра висловили спільну часткову відмінну особливу думку. Суддя Сергідес висловив часткову відмінну особливу думку. Суддя Шайо висловив відмінну особливу думку. Ці думки додані до рішення.

Рішення доступне англійською та французькою мовами.

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси
[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08
Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)
Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)
Ніна Саломон (tel: + 33 3 90 21 49 79)
Деніс Ламберт (тел: + 33 3 90 21 41 09)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту