Прес-реліз, виданий Секретарем Суду ЄСПЛ 318 (2017) 26.10.2017

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 548
|

Прес-реліз,

виданий Секретарем Суду

ЄСПЛ 318 (2017)

26.10.2017

Недоліки в офіційному розслідуванні насильства поліції проти демонстрантів, які були затримані після Саміту 2001 G8 в Генуї

В сьогоднішніх рішеннях 1 Палати у справах Блер та інші проти Італії(№ 1442/14, 21319/14 і 21911/14) і Aццоліна та інші проти Італії (№ 28923/09 і 67599/10) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив: порушення статті 3 (заборона катування і нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) Європейської Конвенції з прав людини.

Справи стосувалися інцидентів, які відбулися після саміту G8 в Генуї в 2001 році, коли демонстранти піддавалися насильству співробітників правоохоронних органів під час утримання під вартою. Заявники стверджували, що вони зазнали катування і скаржилися на те, що розслідування національних судів було неефективним, зокрема, тому, що строк позовної давності був застосований до практично всіх скоєних дій, а також тому, що ряд засуджених осіб отримали пом’якшення їх покарання.

Зокрема, Суд постановив, що жорстоке поводження, яке зазнали заявники поза сумнівів було докладно і ретельно встановлене національними судами. Заявники, які знаходилися в особливо вразливому становищі через їх утримання під вартою, зазнали фізичного, словесного і психологічного насильства, яке, на думку Суду, складало катування. У зв’язку із відсутністю злочину катування в законодавстві Італії на момент подій практично всі акти насильства не мали позовної сили внаслідок закінчення терміну позовної давності, коли справи надходили до суду. Через застосування терміну позовної давності і пом’якшення покарання, наданих декільком засудженим, жодна з осіб, яка була визнана відповідальною, не отримала відповідне покарання. Тому Суд постановив, що заявники не мали переваги ефективного офіційного розслідування.

Основні факти

Заявниками у цих п’яти справах є 59 осіб різних національностей.

В італійському місті Генуя відбувався 28-й саміт G8 з 19 до 21 липня 2001 року. В той же час в місті відбувався антиглобалізаційний саміт, який відвідали від 200 000 до 300 000 осіб. Під час цього заходу була організована велика кількість демонстрацій, деякі з яких викликали зіткнення між правоохоронними органами і демонстрантами. Ці конфронтації викликали сотні ушкоджень в обох сторін. Цілі квартали міста також були сильно пошкоджені.

Були запроваджені домовленості для улагодження питань з особами, заарештованими під час демонстрацій. Зокрема, два тимчасових центри в казармах Форте Сан Джуліано і Больцането були використані як місця для утримання під вартою арештантів до їх переведення в різні в’язниці.

Заявники, які були затримані і доставлені в казарми Больцането між 20 і 22 липня, залишалися там протягом одного або двох днів до переведення. Вони стверджували, що вони зазнали насильства поліції і медичного персоналу.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.

Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution

Зокрема, вони стверджували, що отримали тілесні ушкодження та зазнали образ, на них розпилювали дратівливий газ, їх речі особистого користування були пошкоджені, а також вони зазнали інших форм жорстокого поводження. Їм не було надане відповідне лікування ушкоджень на будь-якому етапі, оскільки насильство тривало під час медичних оглядів.

Після цих подій прокуратура м. Генуя відкрила кримінальне провадження проти 145 осіб, в тому числі проти заступника комісара поліції, співробітників поліції і медичного персоналу. 14 липня 2008 року 15 відповідачів були засуджені на термін від дев’яти місяців до п’яти років ув’язнення і були тимчасово відсторонені від державної посади. Десять з них отримали призупинення виконання вироку, троє отримали повне скасування вироку і двоє отримали пом’якшення вироку до трьох років ув’язнення. Суд постановив, що було завдане нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження, але труднощі з виявленням винних і той факт, що кримінальне право не мало кримінального злочину катування, ускладнювали процес засудження винних. Рішення по апеляції від 5 березня 2010 року частково скасувало вищевказане рішення на підставі того, що в ряду злочинів закінчився строк позовної давності. Проте Апеляційний суд наголосив, що довіра до заяв свідків і серйозність насильства знаходилися поза сумнівами, і вважав, що стійке систематичне насильство, якого зазнали заявники, були призначені для того, щоб зламати їх психологічний і фізичний опір і мало серйозні наслідки для жертв з наступними наслідками, які зберігалися довгий час після закінчення їх утримання під вартою. 14 червня 2013 року Касаційний суд підтвердив це рішення зауваживши, що практично у всіх злочинів закінчилися строки позовної давності.

Скарги, процедура і склад Суду

Посилаючись переважно на статтю 3 Конвенції (заборона катування та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), заявники скаржилися на те, що вони зазнали актів насильства, які вони прирівнювали з катуванням і актами нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження. Вони також стверджували, що наступне розслідування було невідповідним через відсутність відповідних санкцій стосовно осіб, визнаних відповідальними. У зв’язку з цим вони скаржились, зокрема, на строки давності, які застосовувалися до більшості злочинів, в скоєнні яких були обвинувачені ці особи, пом’якшення вироків, наданих деяким із засуджених, а також на відсутність дисциплінарних санкцій стосовно них.

Крім того, вони стверджували, що Італія не вжила необхідні заходи для запобігання цього типу жорстокого поводження нехтуючи передбаченням злочину катування в італійському кримінальному праві.

Заяви в справі Блер і інші проти Італії були подані до Європейського суду з прав людини 10 грудня 2013 року і 6 та 10 березня 2014 року. Заяви в справі Аццоліна і інші проти Італії були подані 27 травня 2009 і 3 вересня 2010 року.

Рішення було прийняте Палатою із семи суддів у наступному складі:

Блер та інші проти Італії: Аццоліна та інші проти Італії:
Лінос-Александр Сісіліанос(Греція), голова Лінос-Александр Сісіліанос(Греція),голова,
Христина Пардалос (Сан-Маріно), Христина Пардалос (Сан-Маріно),
Гвідо Раймонді (Італія), Гвідо Раймонді (Італія),
Алеш Пейчал (Чеська Республіка), Алеш Пейчал (Чеська Республіка),
Ксенія Турковіч (Хорватія), Ксенія Турковіч (Хорватія),
Армен Арутюнян (Вірменія), Паулін Коскело (Фінляндія),
Паулін Коскело (Фінляндія), Тім Ейке (Сполучене Королівство),

а також Ейбел Кемпос, Секретар Секції.

Рішення Суду

Після угоди дружнього врегулювання з урядом Італії заяви були вилучені з реєстру стосовно чотирьох заявників у справі Блер та інші проти Італії і семи заявників в справі Aццоліна і інші проти Італії. Ці одинадцять заявників отримали 45 000 євро (EUR) кожному відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також видатків і витрат, понесених в національних судах і в Європейському Суді.

Стаття 3

У справі Aццоліна та інші проти Італії уряд Італії висунув декілька попередніх заперечень. Зокрема, вони стверджували, що внаслідок судового розгляду справи в національних судах заявники отримали принаймні часткове визнання передбачуваних порушень і їм була надана компенсація у вигляді відшкодування збитків. Як наслідок, вони більше не могли вимагати статус жертви. Крім того, оскільки провадження все ще очікувало рішення суду, вони не вичерпали національні засоби судового захисту.

Суд визнав, що заявники, які подали свої заяви більш ніж через вісім років після подій, не могли піддаватися критиці за неочікування рішення Касаційного суду, особливо з урахуванням застосування терміну позовної давності і пом’якшення вироків. Суд вирішив приєднатися до попереднього заперечення уряду по суті стосовно того, що заявники вже на мали статусу жертв після проваджень у національних судах, а також заперечення нездатності вичерпати національні цивільно-правові засоби судового захисту.

Жорстоке поводження із заявниками

Суд зазначив, що жорстоке поводження із заявниками було докладно і ретельно встановлене національними судами та заяви свідків були підтверджені заявами співробітників поліції і державних службовців, частковими зізнаннями відповідачів, медичними висновками та призначеними судом висновками експертів. Тому Суд вважає, що фізичні та словесні образи, яких зазнали заявники, а також наслідки, які витікають з цього, були встановлені. Суд зазначив, що це поводження відбувалося протягом значного періоду часу без зменшення інтенсивності насильства. Крім того, це відбулося в загальному контексті надмірного і нерозбірливого застосування сили, яке було явно невідповідним.

Наприкінці Суд наголосив на серйозному порушенні співробітниками поліції їх професійного обов’язку захищати осіб в ситуації, в яких опинилися заявники під час розміщення під вартою, які були особливо вразливими. Всі ці фактори, на думку Суду, були поєднані для того, щоб зробити місце утримання під вартою заявників місцем «беззаконня», в якому були скасовані їх найбільш основні гарантії.

Отже, оскільки акти насильства, яких зазнали заявники, повинні були розглядатися як акти катування, Суд встановив порушення статті 3.

Наступне розслідування

Визнавши зусилля, докладені національними судами під час розслідування, Суд зазначив, що відсутність співпраці поліції в поєднанні з тим фактом, що заявникам не було дозволено дивитися на співробітників поліції під час утримання під вартою, ускладнювала, якщо не унеможливлювала встановлення більшості злочинців, які залишалися безкарними. Суд зазначив, що з 45 осіб, притягнутих до суду, Касаційний суд підтвердив засудження лише восьми співробітників поліції або старших посадових осіб, та всі засуджені особи отримали або пом’якшення покарання або призупинення виконання рішення, і як наслідок, на практиці жодна особа не провела жодного дня у в’язниці за жорстоке поводження із заявниками.

Суд наголосив, що тривалість провадження та застосування строку давності до більшості злочинів не були викликані в цій справі зловживанням службовим становищем або недбалістю органів прокуратури та національних судів, а структурними недоліками в правовій системі Італії. Проблема виникла з факту відсутності кримінального злочину, який міг охопити питання, викликані можливими актами катування проти осіб.

У своєму рішенні від 7 квітня 2015 року в справі Честаро проти Італії Суд вже виявив, що національне кримінальне законодавство було невідповідним і воно не мало профілактичного ефекту. Суд постановив, що Італія повинна створити юридичні документи, які могли б призначати відповідні санкції винним в скоєнні актів катування або жорстокого поводження і забезпечення того, що вони не отримають користі від терміну позовної давності або пом’якшення їх вироку. У цій справі Суд врахував набуття чинності 18 липня 2017 року нового законодавства, яке запроваджувало злочин катування у внутрішнє право.

Стосовно дисциплінарних заходів, Суд зауважив, що відповідні співробітники поліції не були відсторонені від виконання службових обов’язків під час судового розгляду, а також із зауважень уряду не було зрозуміло, чи були вони об’єктами дисциплінарного стягнення. Суд повторив, що якщо державним службовцям були пред’явлені звинувачення в скоєнні злочинів, пов’язаних з жорстоким поводженням, було важливо, щоб вони були відсторонені від виконання службових обов’язків під час розслідування або судового розгляду, а також були звільнені з посади у випадку засудження.

Таким чином Суд вважав що заявники не отримали користі від ефективного офіційного розслідування. Отже Суд виявив порушення статті 3.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

У справі Блер і інші проти Італії Суд постановив, що Італія повинна була сплатити 10 000 євро кожному – пані Менегон і пану Спінджі і 70000 євро кожному з інших 22 заявників відшкодування моральної шкоди і 40 320 євро відшкодування видатків і витрат 13 заявникам в заяві № 21911/14.

У справі Aццоліна і інші проти Італії Суд постановив, що Італія повинна була сплатити відшкодування моральної шкоди 85 000 євро пану Аццоліна і 80 000 євро кожному з решти 23 заявників.

Рішення доступне лише французькою мовою.

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси

[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08

Деніс Ламберт (tel: + 33 3 90 21 41 09)

Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)

Ніна Саломон (тел.: + 33 3 90 21 49 79)

Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту