Постанови та рішення ЄСПЛ від 21 вересня 2017 року

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
290
|

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 284 (2017)
21.09.2017

Постанови та рішення від 21 вересня 2017 року
Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про чотири постанови 1 і дев’ять рішень 2: три постанови Палати підсумовані нижче; окремий прес-реліз був опублікований для однієї постанови у справі Axel Springer SE та RTL Television GmbH проти Німеччини (заява № 51405/12.); окремий прес-реліз також був опублікований для одного рішення в справі Фолкаскін проти Литви (№ 42307/09) з рештою вісьмома рішеннями можливо ознайомитися на HUDOC і вони не вказані в цьому прес-релізі.
Рішення нижче доступні лише англійською мовою.

Север проти Австрії (заява № 53661/15)
Заявник, Мішель Север, є громадянином Франції, який народився в 1967 році і мешкає в м. Рошфор (Франція). Справа стосувалася викрадення його синів їх матір’ю з Франції в Австрію. У 2006 році у пана Севера з С.В., громадянкою Франції і Австрії, народилися близнюки. Вони мешкали разом в м. Рошфор, Франція. Після суперечки у грудні 2008 року С.В. поїхала з Франції в Відень забравши синів з собою.
У Франції та Австрії було відкрито ряд проваджень. У Франції було відкрите провадження про призначення опіки (в якому було прийняте рішення про надання батькам спільної опіки з основним місцем проживання дітей з батьком); і кримінальне провадження проти С.В. за викрадення дітей (в якому вона була визнана винною і засуджена до одного року ув’язнення). В Австрії два кримінальних розслідування були припинені в 2009 і 2011 роках: перше – проти пана Север за сексуальну експлуатацію неповнолітніх; і друге – проти С.В. за викрадення дітей. Пан Север також відкрив провадження в Австрії для повернення його синів відповідно до Гаазької конвенції (щодо цивільних аспектів міжнародного викрадення дітей). У цьому провадженні суди Австрії уважно вивчали твердження С.В. про сексуальну експлуатацію, але відхилив їх як неправдоподібні і видав наказ про повернення дітей, який став остаточним у жовтні 2009 року. Через декілька місяців, в грудні, органи влади спробували виконати наказ, але безуспішно, оскільки не була відома адреса ні С.В., ні дітей.
Протягом наступних п’яти з половиною років, які містили численні позови, подані обома сторонами, інтенсивний обмін органами влади Франції, дебати сторін і багато рішень, органи влади Австрії все більше і більше схилялися до повторного оцінювання повернення дітей. Вони в кінцевому підсумку прийняли рішення в квітні 2015 року проти виконання наказу про повернення дітей. Органи влади вважали, що, було дуже ймовірно, що у випадку повернення у Францію діти були б додатково травмовані через відокремлення їх від матері (яка зіткнулася з тюремним ув’язненням в цій країні), а також те, що вони тим часом добре адаптувалися до життя в Австрії.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.
Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution
2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини пан Север скаржився на те, що органи влади Австрії не вжили всі необхідні заходи для забезпечення якнайшвидшого повернення його синів у Францію. Зокрема, він стверджував, що вони не зробили достатніх спроб визначити місцезнаходження дітей і їх матері, а також не спробували використати будь-які інші примусові заходи.
Порушення статті 8
Справедлива сатисфакція: 20 000 євро (EUR) (моральна шкожа) і 12 956.40 EUR (видатки і витрати).

Справедлива сатисфакція
Віятович проти Хорватії (номер 50200/13)
Заявник, Віра Віятович, є громадянкою Хорватії, яка народилася в 1927 році і мешкає в м. Загреб. Справа стосувалася питання справедливої сатисфакції в рішенні, пов’язаному з відмовою органів влади Хорватії задовольнити їй запит на придбання державної квартири в м. Загреб. Її запит на придбання квартири, в якій вона мешкала відповідно до володіння на правах оренди, яке знаходилося під особливим захистом, був відхилений на підставі того, що він був поданий поза межами крайнього терміну згідно з відповідним національним законодавством.
Посилаючись, зокрема, на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) пані Віятович скаржилася на порушення її прав власності стверджуючи, зокрема, що в інших схожих справах Конституційний суд визнавав порушення Конституції на підставі того, що для подання такого запиту не існувало крайнього строку; єдиний відступ від такої точки зору був у її справі.
У своєму основному рішенні від 16 лютого 2016 року Суд встановив порушення Статті 1 Протоколу № 1.
Сьогоднішнє рішення стосувалося питання застосування статті 41 (справедлива сатисфакція) Конвенції.
Справедлива сатисфакція: В своєму рішенні сьогодні Суд постановив, що держава-відповідач повинна сплатити пані Віятович 1500 євро відшкодування моральної шкоди та 4000 євро відшкодування видатків і витрат.

Купарадзе проти Грузії (№ 30743/09)
Заявник, Гванса Купарадзе, є громадянкою Грузії, яка народилася в 1992 році і мешкає в Тбілісі. Справа стосувалася її скарги на справедливість провадження, в якому вона була визнана винною в завданні однокласнику удару ножом на шкільному подвір’ї. На той час їй було 14 років. Вона також скаржилася на умови пов’язаного з цим утримання під вартою.
У листопаді 2006 року пані Купарадзе взяли під варту за звинуваченням у спробі вбивства за обтяжуючих обставин одного з її однокласників. Під час наступного розслідування вона стверджувала, що жертві були завдані удари ножом двома молодими людьми, які влізли на шкільне подвір’я і напали на її однокласника з двома ножами. Проте, за словами жертви, пані Купрарадзе вдарила його в голову, а потім – тримаючи його внизу – вдарила його ножом. Йому вдалося втекти на баскетбольний майданчик, де його знайшли, доставили в лікарню і він отримав невідкладну хірургічну операцію. У червні 2007 року суд першої інстанції визнав пані Купарадзе винною в висунутих проти неї звинуваченнях засновуючи свої висновки на версії подій жертви та декількох звітах судово-медичної експертизи ( в тому числі на одному звіті, в якому були знайдені волокна з куртки жертви на куртці пані Купарадзе). Вона була засуджена до десяти років ув’язнення, виконання половини з яких було призупинене на випробувальний термін. По апеляції вона подала два альтернативні звіти судово-медичної експертизи, в яких був зроблений висновок, що два ножа були використані замість одного, як стверджувала жертва. У грудні 2007 року Апеляційний Суд відхилив альтернативні звіти судово-медичної експертизи виявивши, що вони були засновані на припущенні, а також підтвердив засудження пані Купарадзе. У вересні 2008 року Верховний Суд Грузії відхилив її апеляцію з питань права без проведення оцінювання по суті.
Пані Купрарадзе провела перші місяці її утримання під вартою в камері разом з дорослими співув’язненими жіночої статі до переведення в нещодавно створений відділ в’язниці для неповнолітніх. Її запит на відкладення виконання її ув’язнення до будівництва окремого центру утримання під вартою для неповнолітніх правопорушників жіночої статі був відхилений у вересні 2009 року як і її скарга на умови, в яких вона відбувала покарання. Вона була звільнена умовно у листопаді 2011 року.
Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження) вона скаржилася на те, що її помістили у в’язницю для дорослих, а не в центрі утримання під вартою для неповнолітніх; а також на те, що виконання її вироку не було відкладене до будівництва такого об’єкта. Вона також скаржилася на умови її утримання під вартою, коли її згодом помістили в відділ в’язниці для неповнолітніх правопорушників, стверджуючи про переповненість, вологість і непрацюючу систему вентиляції. Також посилаючись на статтю 6 §§ 1 і § 3 (d) (право на справедливий судовий розгляд і право на присутність та допит свідків) вона скаржилася на те, що кримінальне провадження проти неї було несправедливим, оскільки Апеляційний суд не розглянув альтернативні звіти судово-медичної експертизи, які підтримували її версію подій. Вона також скаржилася відповідно до статті 6 § 1 (право на доступ до суду) на те, що Верховний суд відмовився розглянути її справу по суті.
Відсутність порушення статті 3
Відсутність порушення статті 6 § 1 окремо або разом зі статтею 6 § 3 (d)
Відсутність порушення статті 6 § 1 (доступ до суду)

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси
[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08
Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)
Деніс Ламберт (тел: + 33 3 90 21 41 09)
Ніна Саломон (tel: + 33 3 90 21 49 79)
Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту