Постанови і рішення від 4 травня 2017 року

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
1 775
|

Прес-реліз,

виданий Секретарем Суду

ЄСПЛ 147 (2017)

04.05.2017

Постанови і рішення від 4 травня 2017 року

Європейський суд з прав людини сьогодні в письмовій формі повідомив про 26 постанов 1 і 62 рішення 2: чотири постанови Палати підсумовані нижче; окремий прес-реліз був опублікований для однієї іншої постанови Палати в справі Chap Ltd проти Вірменії (заява № 15485/09.). З 21 постановою Комітету, які стосуються питань, які вже були подані до Суду і 62 рішеннями можливо ознайомитися на HUDOC і вони не вказані в цьому прес-релізі.

Постанови французькою мовою нижче позначені зірочкою (*).

Мустафаєв проти Азербайджану (заява №. 47095/09)

Заявник, Зейнал Зейнал оглу Мустафаєв, є громадянином Азербайджану, який народився в 1937 році і мешкає в Сумгаїті (Азербайджан). Справа стосувалася смерті його сина, Махіра Мустафаєва, у в’язниці. Заявник дізнався 6 грудня 2006 року, що його син, Махір Мустафаєв, який відбував вирок до довічного ув’язнення у в’язниці Гобустані, помер три дні тому від вдихання диму і опіків першого та другого ступеня, коли в його камері спалахнула пожежа. Незважаючи на те, що точний час, коли почалася пожежа, є спірним, сторони погоджуються, що сина заявника вивели з камери охоронці, близько 7 години ранку фельдшер надав йому першу допомогу і близько 11:45 ранку його відправили на машині в лікарню в Баку; він прибув в лікарню о 2:45 після полудня і помер незабаром після цього.

Наступного дня було розпочате кримінальне розслідування органами прокуратури. Після серії проваджень в національних судах в травні 2008 року Карадазська районна прокуратура відмовила в порушенні кримінального провадження за фактом смерті постановивши, що син заявника помер внаслідок випадкової пожежі; це рішення було підтримане національними судами в лютому 2009 року. Протягом цього періоду національні прокурори і суди неодноразово скасовували рішення слідчих виявляючи, що слідство було неповним і пропонуючи здійснювати наступні слідчі дії.

Запропоновані заходи містили призначення судово-медичної експертизи пожежі, встановлення того, чому перевезення сина заявника в лікарню зайняло так багато часу і уточнення розбіжностей в двох звітах, в одному з яких було вказано, що син заявника не мав змоги рухатися, оскільки він отримав опіки і знаходився в шоковому стані, а в іншому було вказано те, що він підписав заяву відразу ж після подій, яка підтверджувала, що пожежа спалахнула тому, що у нього був епілептичний напад під час паління.

Посилаючись, зокрема, на статтю 2 (право на життя) Європейської конвенції з прав людини заявник стверджував, що його сина або навмисно вбили тюремні охоронці – які потім намагалися приховати вбивство підпалом його камери – або він помер внаслідок нездатності влади забезпечити відповідну медичну допомогу, його перевезення в лікарню зайняло майже вісім годин незважаючи на те, що він мав серйозні опіки. Він також скаржився на те, що наступне розслідування за фактом смерті його сина було неефективним стверджуючи, що він не був належним чином проінформований про процес розслідування.

1 Відповідно до статей 43 і 44 Конвенції, постанови Палати не є остаточними. Протягом трьох місяців після винесення постанови Палати, будь-яка зі сторін може вимагати передання справи на розгляд Великої палати Суду. Після подання такого запиту, колегія із п’яти суддів розглядає питання чи, заслуговує справа наступного розгляду. У такому випадку Велика палата розгляне справу і винесе остаточне рішення. Якщо запит про передачу на розгляд відхилений, рішення Палати стане остаточним в той же день. Відповідно до статті 28 Конвенції, рішення, винесені Комітетом, є остаточними.

Після того, як судове рішення стає остаточним, його передають до Комітету міністрів Ради Європи для контролю його виконання. Більш докладну інформацію про процес виконання можливо знайти тут: www.coe.int/t/dghl/monitoring/execution

2 Рішення про визнання скарг неприйнятними і рішення про вилучення заяв з реєстру є остаточними.

 

Порушення статті 2 (право на життя).

Порушення статті 2 (розслідування)

Справедлива сатисфакція: 20000 євро (EUR) (моральна шкода) і EUR 3500 (видатки і витрати).

Traustason та інші проти Ісландії (№ 44081/13)

У відповідний час двоє із заявників були членами редколегії DV і третій заявник був журналістом в газеті. Троє заявників скаржилися на те, що їх права на свободу вираження поглядів були порушені рішеннями, які притягали їх до відповідальності за наклеп.

У березні 2011 року DV опублікував статтю (написану третім заявником) про управління провідною пакувальною компанією Ісландії, яка була оголошена банкрутом у 2010 році. В статті повідомлялось про висновки розслідування бухгалтерською фірмою компанії, які містили твердження про фінансові махінації членів ради. В заголовках на першій сторінці газети і вищевказаній статті було вказано, що голова правління, А., знаходився під слідством поліції. A. відкрив провадження про наклеп проти заявників і DV. У березні 2012 року районний суд постановив, що, незважаючи на те, що поліція дійсно «розглядала» скаргу стосовно А., вона не приймала офіційного рішення «проводити розслідування». Тому твердження стосовно того, що А. знаходився під слідством поліції, було неправдивим, а також наклепницьким. Твердження були визнані недійсними і заявники повинні були сплатити 200,000 ісландських крон (близько 1600 євро) за шкоду, плюс відсотки і видатки. Заявники подали апеляцію, але Верховний суд підтвердив рішення, прийняте судом першої інстанції.

Заявники скаржилися на те, що рішення викликало втручання в їх право на свободу вираження поглядів, що не було необхідним у демократичному суспільстві і порушувало їх право відповідно до статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської конвенції.

Порушення статті 10

Справедлива сатисфакція: Заявники подали заяви щодо справедливої сатисфакції за межами призначеного крайнього строку. Суд вважав, що не було вимоги присуджувати будь –яку суму у зв’язку з цим.

Iмпрота проти Італії (№ 66396/14)

Заявник, Джаммарко Імпрота, є громадянином Італії, який народився в 1969 році і мешкає в Поццуолі (Італія). Справа стосувалася його нездатності здійснювати право на контакт через опір матері його дитини.

Незабаром після того, як народилася його дочка 25 березня 2010 року Імпрота розлучився з матір’ю дитини. Вона змінила замок в сімейному будинку і вирішила в односторонньому порядку, що Імпрота міг бачити свою дочку лише два рази на тиждень лише півгодини за присутності матері.

У листопаді 2010 року він подав апеляцію до суду у справах неповнолітніх м. Неаполь для спільної опіки над дитиною і більшого контакту. Суд у справах неповнолітніх доручив поліції провести перевірку для визначення рівня життя Імпрота і матері дитини і наказав скласти звіт експерта про якість їх особистих відносин і їх здатність виховувати дитину. У звіті експерта також було необхідно вказати найкращі домовленості для опіки над дитиною.

У січні 2013 року звіт експерта був надісланий до реєстратури. В звіті стверджувалось, зокрема, що двом батькам повинна була надана спільна опіка і батькові повинна бути гарантована можливість бачити дочку за відсутності матері.

У рішенні від 2 липня 2013 року Суд у справах неповнолітніх присудив спільну опіку обом батькам, постановив, що основне місце проживання дитини повинне бути з матір’ю і визначив домовленості про контакти для батька. Імпрота подав апеляцію вимагаючи більшого контакту. У рішенні від 19 березня 2014 року Апеляційний суд м. Неаполь підтвердив рішення суду у справах неповнолітніх. Імпрота подав апеляцію з питань права. Провадження все ще очікує рішення Касаційного суду.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) заявник стверджував, що національні суди не гарантували його право на контакт, що непоправно завдавало шкоди його стосункам з його дочкою.

Порушення статті 8

Справедлива сатисфакція: 3000 EUR (моральна шкода) і 12 000 EUR (видатки і витрати).

Oсіпков та інші проти Латвії (№ 39210/07)

Заявниками в цій справі є чотири громадянами Латвії і дві латвійські компанії, які скаржилися на те, що державні органи влади позбавили їх власності. Їх вимога стосувалася площі лісів в Юрмалі. У 1999 році суд визнав одного із заявників і двох інших заявників власниками землі на підставі того, що вони були спадкоємцями особи, яка володіла землею, коли вона була націоналізована в 1940 році. Рішення суду стало остаточним. Заявник, який був позивачем в справі, також був власником і директором однієї з компаній-заявників. Ця компанія придбала землю у трьох заявників. За допомогою серії наступних операцій частини землі згодом були продані іншим чотирьом заявникам у справі.

Проте в той самий час Сенат Верховного суду скасував рішення про визнання перших трьох позивачів власниками передаючи справу до суду першої інстанції. Незважаючи на те, що право власності позивачів було підтверджене другим рішенням районного суду першої інстанції, цей висновок був в значній мірі скасований за апеляцією. Суди встановили, що фізична особа, від якої заявники, як стверджується, успадкували землю, насправді не володіла нею на момент націоналізації. Тому всі заявники були позбавлені права власності.

У заяві до Суду заявники посилалися на статтю 1 Протоколу № 1 (захист власності) для скарги на те, що скасуванням рішення державні органи влади позбавили їх власності без можливості отримання будь-якої компенсації. Чотирма заявниками-приватними особами є Олександр Осіпков, Вано Размадзе, Мартіньш Адмініс і Еджітс Крауліс, які народилися в 1960, 1970, 1974 і 1968 роках відповідно та мешкають в Ризі (Олександр Осіпков і Вано Размадзе) і в Юрмалі(Латвія) (Мартіньш Адмініс і Eджітс Крауліс). Двома заявниками-товариствами з обмеженою відповідальністю є Balt Invest Group і Bulduru Muiža.

Відсутність порушення статті 1 Протоколу № 1.

Цей прес-реліз є документом, підготовленим Секретаріатом. Він не зобов’язує Суд. Рішення, постанови і додаткову інформацію про Суд можливо знайти на інтернет-сторінці www.echr.coe.int. Для отримання прес-релізів Суду підпишіться тут: www.echr.coe.int/RSS/en або слідкуйте за нами в Twitter @ECHR_Press.

Контакти для преси

[email protected] | тел: +33 3 90 21 42 08

Трейсі Тьорнер-Третц (тел: + 33 3 88 41 35 30)

Деніс Ламберт (тел: + 33 3 90 21 41 09)

Інджи Ертекін (тел: + 33 3 90 21 55 30)

Джордж Стеффорд (тел: + 33 3 90 21 41 71)

Європейський суд з прав людини був створений в Страсбурзі державами-членами Ради Європи в 1959 році для розгляду порушень Європейської конвенції з прав людини 1950 року.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту