Умови тримання під вартою та поводження з в’язнями

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

16 Березня 2018
|
1 336
|

(Санітарні) умови камер

Справа Пірса проти Греції

19 квітня 2001 року

У серпні 1994 року заявник, який лікувався від героїнової наркоманії у Великій  Британії, був заарештований в аеропорту Афін за звинуваченням у злочинах, пов’язаних з наркотиками. Його доставили до В’язниці Корідаллос в Греції для попереднього ув’язнення, а потім засудили. Спершу його утримували в тюремній психіатричній лікарні, а потім перевели в ізолятор крила «Дельта», а згодом до крила «Альфа». Зокрема, він скаржився на умови його утримання під вартою, особливо щодо того, що під час перебування у крилі «Дельта» він проживав у невеликій тісній камері ще з одним в’язнем, у ній же знаходився туалет, який часто не працював, відсутня вентиляція та недостатня кількість природнього світла.

Європейський суд з прав людини виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує людську гідність) з Європейської конвенції з прав людини, вважаючи умови тримання заявника під вартою в ізоляторі крила «Дельта» в’язниці Корідаллос такими, що принижували його гідність. Суд прийняв до уваги те, що мінімум уподовж двох місяців заявник кожного дня проводив надто багато часу прикутим до ліжка у камері без вікна та вентиляції, через що він нерідко страждав від нестерпної спеки.  Він також повинен був користуватися туалетом у присутності іншого ув’язненого і бути присутнім під час того,  як туалетом користувався співкамерник.  Суд прийшов до висновку, що умови утримання у в’язниці, на які скаржився заявник, принижували його людську гідність і викликали почуття неповноцінності і страждання, що  могли принизити і образити його та нашкодити його фізичному і моральному здоров’ю.

Справа Калашникова проти Росії

15 липня 2002 року

Заявник провів майже п’ять років  попереднього ув’язнення за звинуваченням у розкраданні, перш ніж його виправдали у 2000 році, він  скаржився на умови утримання під вартою у виправній установі, де й перебував, зокрема, на те, що його камера була перенаселена – на 17-ти квадратних метрах проживали 24 в’язні. Через постійне перебування серед завзятих курців, він не з власної волі став пасивним курцем, також неможливо було гарно поспати, оскільки світло і телевізор постійно були увімкнені, камера кишіла тарганами і мурахами, заявник підчепив різні шкірні захворювання та грибкові інфекції, через які він втратив усі нігті на ногах та деякі на руках.

Хоча суд визнав, що не було ніяких ознак навмисного приниження заявника, він вважає, що умови утримання під вартою принижували гідність та порушили Статтю 3-ю (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, перенаселення і антисанітарія в  камері та їх негативний вплив на здоров’я і самопочуття заявника разом із величиною строку перебування під арештом в таких умовах, вплинули на рішення суду. Що стосується перенаселення, то суд акцентував увагу  на постанові Європейського комітету з попередження тортур (ЄКПТ) щодо мінімальних 7-ми квадратних метрів для кожного ув’язненого, згідно зі стандартами для СІЗО.

Справа Модарка проти Молдови

10 травня 2007 року

У 2005 році заявник, хворий на остеопороз, провів дев’ять місяців досудового утримання під вартою у камері площею 10 квадратних метрів разом з трьома іншими ув’язненими. Доступ сонячного світла до камери був надто обмеженим, системи опалення та вентиляції працювали неналежним чином, періодично припинялося водопостачання та електрозабезпечення. Заявнику не надавали постільну білизну та одяг для в’язнів, обідній стіл знаходився біля туалету, і щоденні витрати на харчування кожного ув’язненого не перебільшували 0,28 євро (EUR). Заявник стверджував, що він перебував у нелюдських умовах, що принижували його гідність.

Суд дійшов висновку, що загальний стан умов затримання заявника, які він терпів  упродовж усього часу перебування за ґратами можна вважати  порушенням Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, він зазначив, що молдовський уряд підтвердив наявність потрійної металевої сітки на вікні камери, перебої з постачанням води та електрики, заявнику дійсно не видали постільну білизну та одяг, йому довелося за свій кошт робити ремонт та купувати меблі для камери, обідній стіл знаходився поруч із туалетом, а на харчування щодня виділяли не більше 0,28 євро на кожного в’язня.  Суд також зазначив, що Європейський комітет з попередження тортур (ЄКПТ) повідомив, що їжа була «огидною і практично неїстівною», після того, як побував у в’язниці у вересні 2004 року.

Справа Флореа проти Румунії

14 вересня 2010 року

Заявник з хронічним гепатитом та артеріальною гіпертензією перебував під вартою з 2002 по 2005 рік. Близько дев’яти місяців він мав проживати у камері з 35-ма ліжками на 110 та 120 інших ув’язнених. Протягом усього строку затримання він перебував у камері з курцями. Зокрема, він скаржився на перенаселення і погані санітарні умови камери, перебування разом з курцями у камері і у в’язничній лікарні та харчування, яке не відповідало його медичним показанням.

Суд встановив, що умови утримання під вартою, які надали заявнику перевищили поріг небезпеки, передбачений у Статті 3-й (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з  Європейської конвенції з прав людини, яку вони порушили. Загалом було зазначено, що навіть позбавляючи людей прав, прописаних у Європейській конвенції з прав людини, посадивши до в’язниці, їх захищають від можливої небезпеки. Держава повинна гарантувати забезпечення всіх ув’язнених належними умовами проживання, які б не принижували їх людську гідність, не змушували страждати  та не завдавали ще більше труднощів, які й так є неминучими, під час перебування за гратами, а також не ставити під загрозу їх здоров’я.

Справа Ананьєва та інших в’язнів проти Росії

10 січня 2012 року

Ця справа стосувалася скарг заявників, щодо того, що в СІЗО їх утримували в негуманних умовах, що принижували їх людську гідність, доки вони чекали  судового процесу по своїх кримінальних справах. Зокрема, заявники скаржилися на проживання в перенаселених камерах, і що вони не могли добитися поліпшення умов утримання під вартою чи іншу компенсацію.

Суд постановив, що із заявниками поводилися не гуманно і принизили їх гідність, порушивши Статтю 3-ю (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, було зазначено, що у камерах на кожного заявника припадало менше, ніж 1.25 квадратних метри і 2 квадратних метри особистого простору, а кількість затриманих значно перевищувала кількість спальних місць. Більше того, вони перебували у своїх камерах весь час, крім однієї години занять на відкритому повітрі. Вони також харчувалися і використовували туалет у тісних камерах, кожен другий заявник прожив так більше трьох років.  Суд також зазначив, що мало місце порушення Статті 13-ї (про право на ефективні засоби правового захисту) з Європейської конвенції з прав людини, встановивши, що на цей час законодавство Росії не забезпечує ефективних засобів правового захисту, для того, щоб покласти край негуманному ставленню, чи такому, що принижує гідність та забезпечити відповідний та достатній розмір відшкодування відповідно до скарг.

Згідно зі Статтею 46ю (обов’язкова сила судових рішень та їх виконання) з Європейської конвенції з прав людини, суд, зокрема, зазначив, що деякі заходи щодо поліпшення матеріальних умов утримання можуть бути реалізовані в короткий термін із залученням невеликих додаткових витрат, наприклад, відгородження туалетів, що знаходяться всередині камери, фіранками або перегородками, зняття товстих сіток з вікон камери, адже вони блокують доступ  природнього світла і відповідне збільшення кількості душових кабін. Вони вимагали негайного планування та виконання подальших робіт. Це посприяло тому, що російська влада спробувала  знайти комплексний підхід до вирішення проблеми перенаселення у слідчих в’язницях, у тому числі, шляхом зміни правової бази, процесуальних норм та ставлення. Суд також зазначив, що основною причиною перенаселення було надмірне застосування досудового утримання під вартою без належного обґрунтування і надмірні строки такого утримання під вартою.

Справа Каналі проти Франції

25 квітня 2013 року

Ця справа стосувалася умов утримання у В’язниці імені Чарльза III в місті Нансі, яка була заснована в 1857 році і закрита в 2009 році через небезпечний напівзруйнований стан.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Було встановлено, що недостатня площа і невідповідність санітарним нормам викликала в заявника почуття розпачу і неповноцінності, які принижували його. Такі умови утримання під вартою принижують гідність людини.

Справа Василеску проти Бельгії

18 березня 2014 року

Ця справа стосується умов утримання заявника під вартою у в’язницях  Антверпена та Меркспласа. Зокрема, заявник скаржився, що фізичні умови утримання під вартою були негуманними і принижували його гідність.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, щодо фізичних умов утримання заявника. Слід зазначити, що на додаток до проблеми перенаселення в’язниці, заявник скаржився на санітарні умови, зокрема, доступ до проточної води і туалетів, їх стан був найбільш правдоподібно відображений і описаний у численних звітах Європейського комітету з попередження тортур (ЄКПТ) після його візитів до бельгійських в’язниць. Хоча й не було виявлено ознак навмисних намірів образити чи принизити заявника, під час його перебування під вартою, суд встановив, що його фізичні умови утримання у в’язницях Антверпена і Меркспласа завдали йому ще більше труднощів, які й так є неминучими, під час перебування за гратами, а також були не гуманними і принижували його гідність.

Згідно зі Статтею 46-ю (обов’язкова сила судових рішень та їх виконання) Європейської конвенції з прав людини, суд також зазначив, що проблеми, що виникають через перенаселення в’язниць у Бельгії, і проблеми антисанітарних та аварійних умов тюремних закладів, притаманні всій структурі і стосуються загальних, а не поодиноких випадків. Він рекомендував уряду Бельгії вжити глобальних заходів, які б гарантували в’язням умови утримання відповідно до  Статті 3-ї Європейської конвенції з прав людини та забезпечити їм ефективні засоби правового захисту, щоб покласти край ймовірним порушенням або поліпшити умови їх утримання під вартою.

Жорстоке ставлення співкамерників

Справа Премініна проти Росії

10 лютого 2011 року

Ця справа стосувалася жорстокого ставлення співкамерників та тюремних наглядачів до затриманого, якого підозрювали у зломі інтернет-системи безпеки банку, він також скаржився на те, що його клопотання про звільнення розглядали надто повільно.

Зокрема, суд виявив три порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, оскільки адміністрація не змогла  виконати свої позитивні зобов’язання, що полягають у забезпеченні належної охорони фізичної та психологічної недоторканості та добробуту заявника; також неефективний розгляд клопотання заявника про систематичне жорстоке поводження з боку інших ув’язнених; і відмова адміністрації ефективно розслідувати скаргу заявника про жорстоке поводження з боку наглядачів. Але пізніше суд постановив, що не було порушення Статті 3-ї Європейської конвенції з прав людини, щодо скарги заявника на жорстоке поводження з боку наглядачів в’язниці.

Справа Стасі проти Франції

20 жовтня 2011 року

Заявник стверджував, що він став жертвою жорстокого поводження з боку інших ув’язнених, зокрема через свою гомосексуальність, під час двох строків тюремного ув’язнення, а адміністрація не вживавала необхідних заходів для його захисту.

Суд постановив, що жодного порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини не виявлено. Взявши до уваги обставини справи та надані докази, було визнано, що адміністрація прийняла всі можливі заходи, щоб захистити заявника від фізичної шкоди.

Справа Юрія Іларіоновича Щокіна проти України

3 жовтня 2013 року

Ця справа стосувалася сина заявника, який помер у виправній колонії після катувань завданих ув’язненими, з можливою причетністю співробітника в’язниці.

Суд виявив порушення морально-правової частини Статті 2-ї (право на життя) з Європейської конвенції з прав людини, внаслідок смерті сина заявника під час ув’язнення. Також було виявлено порушення процесуальної частини Статті 2-ї, що стосується розслідування обставин, що призвели до смерті сина заявника, яке адміністрація провела не ретельно та неналежним чином. Суд також виявив порушення морально-правової частини  Статті 3-ї (заборона тортур) з Європейської конвенції з прав людини, оскільки над сином заявника знущалися, і порушення процесуальної частини Статті 3-ї, оскільки держава недостатньо розслідувала цю справу.

Справа Д. Ф. проти Латвії (Заява № 11160/07)

29 жовтня 2013 року

Заявник скаржився, що, оскільки раніше він був інформатором поліції та здійснив сексуальні злочини, він постійно потерпав від насилля з боку інших ув’язнених, упродовж перебування у в’язниці з 2005 по 2006 рік, а влада Латвії не змінила його місце утримання під вартою на безпечніше.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, було встановлено, що через нездатність влади узгодити дії, заявник наражався на небезпеку та потерпав від жорстокого поводження протягом року, незважаючи на те, що адміністрація знала про можливі ризики.

Жорстоке поводження тюремних службовців

 Справа Талі проти Естонії

13 лютого 2014 року

Ця справа стосувалася скарги затриманого на те, що тюремні службовці поводилися з ним жорстоко, якщо він відмовлявся виконувати їх накази. Зокрема, вони застосовували проти нього перцевий аерозоль і прив’язували до ліжка.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, щодо законності використання  перцевого аерозолю проти заявника, суд послався на правила використання таких реагентів, визначені Європейським комітетом з попередження тортур (ЄКПТ). Згідно з ЄКПТ, перцевий аерозоль є потенційно небезпечним і тому не можна було застосовувати його в закритих приміщеннях і взагалі заборонено застосовувати проти ув’язненого, який вже знаходиться під контролем працівників в’язниці. Перцевий аерозоль може негативно впливати на здоров’я людини, оскільки він подразнює дихальні шляхи та очі, викликає спазми та алергію, а якщо застосовувати його у великих дозах, то може викликати набряк легень або внутрішню кровотечу. Зважаючи на ці потенційно тяжкі наслідки застосування перцевого аерозолю в закритому приміщенні а також те, що співробітники в’язниці мали альтернативні засоби для заспокоєння заявника, такі як шоломи або щити, суд постановив, що підстави для застосування перцевого аерозолю є необґрунтованими. Щодо прив’язування заявника до ліжка, суд наголосив на тому, що не можна ні в якому разі застосовувати запобіжні заходи, як засоби покарання ув’язнених, вони призначені лише для того, щоб не завдати собі шкоди або не піддати серйозній небезпеці інших осіб або охоронців в’язниці. У справі заявника були відсутні переконливі докази того, що після конфлікту із тюремними службовцями та перебування в одиночному карцері він становив загрозу для себе або інших, що б слугувало серйозною підставою для застосування такого заходу. Той факт, що заявника протримали прив’язаним до ліжка три з половиною години, не можна не брати до уваги і його тривале знерухомлення завдавало йому страждання та фізичний дискомфорт.

Справа Міліка та Нікезіка проти Чорногорії

28 квітня 2015 року

Заявники скаржилися, що тюремні наглядачі поводилися з ними жорстокого, вони стверджували, що наглядачі били їх гумовими кийками під час обшуку камер,  а розслідування їхніх скарг було безрезультатним. Уряд Чорногорії стверджує, що охоронці були вимушені застосувати силу проти заявників для того, щоб здолати опір, який чинили в’язні, перешкоджаючи вільному доступу службовців до камери.

Суд виявив два порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, через жорстоке поводження із заявниками, під час обшуку їх камер та через подальше безрезультатне  розслідування їхніх скарг щодо жорстокого поводження. Також суд постановив, що, навіть компенсації та дисциплінарні провадження по скарзі заявників, щодо жорстокого поводження та застосування надмірної сили з боку охоронців, були недостатніми, порівняно зі збитками, яких вони зазнали. Також ні національний суд, ні уряд Чорногорії фактично не визнавали, що така поведінка і є жорстоким поводженням. З іншого боку, суд визнав, що застосування кийків проти заявників, відповідно до норм національного суду, визнано жорстоким поводженням згідно зі Статтею 3-ю.

Неповнолітні ув’язнені

 Справа Гювека проти Туреччини

20 січня 2009 року

Справу заявника, якому на той час виповнилося 15 років, розглядав кримінальний суд у справах неповнолітніх, який виніс звинувачувальний вирок, щодо його приналежності до  незаконної організації. Хлопця утримували у в’язниці для дорослих більш, ніж чотири з половиною роки, його психологічними хворобами ніхто не займався і він  неодноразово вчиняв спроби самогубства.

Суд виявив порушення Статті 3-ї  (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, а саме, щодо його віку, терміну утримання під вартою з дорослими злочинцями, відсутнє забезпечення адміністрацією необхідної медичної допомоги або вжиття заходів для запобігання його неодноразових спроб самогубства, до заявника ставилися не гуманно, що і принижувало його гідність.

Справа Коселава проти Туреччини

9 жовтня 2012 року

Ця справа стосувалася самогубства 16-річного неповнолітнього у в’язниці для дорослих. Його батьки заявили, що влада Туреччини винна у самогубстві їх сина, а розслідування причин його смерті було недосконалим.

Суд виявив порушення морально-правової та процесуальної частин Статті 2-ї (право на життя) з Європейської конвенції з прав людини. По-перше, було встановлено, що влада Туреччини не лише була байдужою до психологічних проблем сина заявників та погрожувала йому дисциплінарними санкціями за попередні спроби самогубства, але була відповідальною за погіршення його психічного стану, утримуючи його у в’язниці з дорослими, не забезпечивши ні загальної, ні спеціалізованої медичної допомоги, що і призвело до його самогубства. По-друге, турецька влада не провела ефективного розслідування, щоб встановити, хто і як довів сина заявників до самогубства.

Запобіжні заходи під час утримання під вартою

Справа Єнго проти Франції

21 травня 2015 року

Ця справа стосувалася умов утримання ув’язненого у в’язниці Нумеа, в Новій Каледонії. Заявник скаржився на умови утримання, а також на відсутність ефективних засобів правового захисту, за допомогою яких він міг би скаржаться до національних органів влади.

Спершу суд стверджував, що заявника більше не можна вважати жертвою, внаслідок порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, оскільки суд назначив йому компенсацію за шкоду, заподіяну умовами утримання під вартою. Тим не менше, суд встановив, що на той час у законах Франції  не було прописано жодних запобіжних способів  за допомогою яких заявник міг би негайно домогтися ліквідації негуманних умов утримання під вартою, що принижували його гідність. Отже, мало місце порушення Статті 13-ї (про право на ефективні засоби правового захисту) з Європейської конвенції з прав людини.

Перенаселеність в’язниць

Справи Мандича та Йовича проти Словенії і Струча та інших в’язнів проти Словенії

20 жовтня 2011 року

Ці справи стосувалися умов Люблянської в’язниці. Заявники, яких утримували в цій в’язниці, проживали там упродовж  кількох місяців, у кожній камері було лише 2.7 квадратних метрів особистого простору, а середня температура вдень у серпні була приблизно 28 ° С. Більшість свого часу вони змушені були проводити в камері.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, наголошуючи на тому, що горе і труднощі, яких зазнали заявники, перевищили поріг страждань, який у будь-якому випадку завдає перебування під вартою, тому їх гідність було принижено.

Справа Торреггіані та інших в’язнів проти Італії

8 січня 2013 року

Ця справа стосувалася проблеми перенаселеності італійських в’язниць. Заявники стверджували, що умови утримання у в’язницях Бусто-Арсіціо і П’якенца  були нелюдськими і принижували їх гідність.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Було встановлено, що житлова площа, на якій проживали заявники, не відповідала стандартам, визначеним судовою практикою. Суд наголосив на тому, що за стандартами Європейського комітету з попередження тортур (ЄКПТ) на кожного ув’язненого має припадати 4 квадратні метри житлової площі. Окрім невідповідних розмірів житлової площі, у в’язниці П’якенца упродовж тривалих періодів була відсутня гаряча вода, а система вентиляції та освітлення були у незадовільному стані. Хоча всі ці недоліки самі по собі й не є жорстокими або принизливими, але вони завдали додаткових страждань. Хоча й не було виявлено жодних ознак навмисного наміру образити чи принизити заявників, суд визнав, що умови їх утримання під вартою – зважаючи на термін ув’язнення – завдавали ще більше труднощів, які й так є неминучими, під час перебування за гратами, а також були не гуманними і принижували людську гідність.

Згідно зі Статтею 46-ю (обов’язкова сила судових рішень та їх виконання) Європейської конвенції з прав людини, суд закликав італійську владу за один рік привести до належного стану засоби або комплекс заходів, для забезпечення компенсації шкоди, завданої через порушення Європейської конвенції з прав людини, щодо перенаселеності в’язниць.

Справа Василеска проти Бельгії

25 листопада 2014 року

Дивіться вище, в розділі «(Санітарні) умови камер».

Справа Варга та інших в’язнів проти Угорщини

10 березня 2015 року

Ця справа стосувалася поширеної проблеми перенаселеності місць позбавлення волі Угорщини. Заявники скаржилися на те, що умови їх утримання під вартою колись були або продовжували бути нелюдськими та принижували їх гідність, а також у законодавстві Угорщини не були прописані ефективні засоби правового захисту, за допомогою яких, в’язні могли б скаржитися на умови утримання під вартою.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, зокрема, щодо обмеження особистого простору усіх шістьох  затриманих, ситуація ускладнювалася  відсутністю інтимності під час користування туалетом, поганим облаштуванням спальних місць, зараженням комахами, поганою вентиляцією та обмеженням в  часі для прийняття душу і браком часу, який в’язні проводили поза межами камер – все це принижувало їхню гідність. Пізніше було встановлено, що внутрішні засоби правового захисту в урядових законах Угорщини, які б дозволяли скаржитися на умови утримання під вартою, хоча й існували, але на практиці були неефективними. Суд виявив як порушення Статті 13-ї (про право на ефективні засоби правового захисту)  так і порушення Статті 3-ї з Європейської конвенції з прав людини.

Згідно зі Статтею 46-ю (обов’язкова сила судових рішень та їх виконання) з Європейської конвенції з прав людини, суд наполіг на тому, щоб  угорська влада негайно привела до належного стану засоби або комплекс заходів, для компенсації та запобігання у майбутньому шкоди, завданої через порушення Європейської конвенції з прав людини, щодо перенаселеності в’язниць.

Заяви, по яким не винесено рішень, перед їх розглядом у Європейському суді з прав людини

Справа Мурзака проти Хорватії

12 березня 2015 року (розгляд справи в Європейському суді з прав людини) – заява надійшла до Європейського суду з прав людини в липні 2015 року

Ця справа стосувалася скарг заявника, щодо перенаселеності  і загалом поганих умов утримання у в’язниці міста Беловар, де він провів 17 місяців тюремного ув’язнення. Зокрема, він скаржиться на відсутність особистого простору, погані санітарно-гігієнічних умови, низьку якість їжі, малу ймовірність влаштуватися на роботу і на майже відсутні можливості займатися самоосвітою або відпочивати.

На засіданні Європейського суду з прав людини від 12 березня 2015 року, було встановлено, шістьма голосами проти одного, відсутність факту порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, було встановлено той факт, що, незважаючи на відсутність достатнього особистого простору, під час утримання заявника під вартою, загальні умови ув’язнення, у тому числі тригодинне перебування поза межами камери кожного дня, зовсім не свідчать про жорстоке, негуманне поводження або таке, що принижує гідність.

6 липня 2015 року на вимогу заявника справу передали на розгляд до Європейського суду з прав людини.

Повторні розгляди справ

Справа Хідера проти Франції

9 липня 2009 року

Ув’язнений за вчинення цілого ряду злочинів, у тому числі збройне пограбування в складі банди, заявник скаржився на умови його утримання та заходи безпеки, вжиті проти нього, як проти «ув’язненого, що потребує спеціального нагляду».

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. На користь такого рішення свідчили умови утримання заявника під вартою у в’язниці суворого режиму, його постійні переправи з одної до іншої в’язниці, тривале перебування в одиночній камері і постійні особисті обшуки, що і вважається негуманним ставленням і таким, що принижує гідність згідно зі Статтею 3-ю.

Справа Паєта проти Франції

20 січня 2011 року

Заявник, ув’язнений за вбивство, скаржився на умови його утримання під вартою, на його часті переїзди з камери в камеру до різних тюремних корпусів, для гарантування безпеки і на  дисциплінарні стягнення, що стосувалися розміщення в камері без достатнього доступу світла та поганими санітарними умовами.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини,  у зв’язку з поганими умовами утримання під вартою у брудному, обшарпаному і підтопленому карцері без необхідної кількості світла для читання і письма). У той же час, не було виявлено порушення Статті 3-ї, щодо процедури переміщення з камери в камеру.

Справа Хідера проти Франції

1 жовтня 2013 року (рішення щодо прийнятності)

Ця справа стосувалася  ув’язненого, який здійснив кілька втеч і спроб втеч, тому влада оголосила його «злочинцем, який становить велику загрозу». Він стверджував, що умови утримання були особливо жорстокі, а саме: часті зміни місць ув’язнення, тривалі періоди одиночного ув’язнення та обшуки (під час яких заявник мав повністю роздягатися). Він вважає, що поводження було негуманним та принижувало його людську гідність.

Суд оголосив, що не може прийняти скарги заявника у якості доказів, бо вони не були обґрунтованими, тому не виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, суд зазначив, що адміністрація пояснила, що місце утримання заявника часто змінювали з міркувань безпеки, саме через його неодноразову агресивну поведінку. Його місця утримання часто змінювали з практичних міркувань, але ні в якому разі не для того, щоб навмисно принизити або образити. Суд також зазначив, що з жовтня 2011 року заявника утримували за «стандартного» тюремного режиму. Суд зазначив, що у цій справі немає навіть мінімальних ознак порушення Статті 3-ї з Європейської конвенції з прав людини.

Одиночне ув’язнення

Справа Іласку та інших в’язнів проти Молдови та Росії

8 липня 2004 року (Європейський суд з прав людини)

Один із заявників, молдавський опозиціонер, був затриманий та ув’язнений на вісім років суворої ізоляції в Придністровській Молдавській Республіці, і перебував там, до того часу, коли його вирок – бути страченим за низку терористичних злочинів – скасували і заявника випустили на волю у 2001 році. Доки чоловік перебував у камері для смертників, він не спілкувався з іншими ув’язненими, не отримував жодних новини, оскільки йому було заборонено відправити або отримувати пошту – і не мав права зв’язуватися зі своїм адвокатом або зустрічатися з членами родини. У його камері було відсутнє опалення, а в якості покарання чоловіка позбавляли їжі, душ він міг приймати надзвичайно рідко.  Такі умови утримання та відсутність медичної  допомоги спричинили погіршення здоров’я.

Суд постановив, що такі умови прирівнюються до знущання і є порушенням Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. За це порушення відповідальна Росія (суд встановив, що у той час на владу Придністровської Молдавської Республіки впливав уряд Росії).

Справа Раміреса Санчеса проти Франції

4 липня 2006 року

Заявник – міжнародний терорист, відомий як «Рамірес Санчес» – утримувався в одиночній камері у Франції протягом восьми років після його засудження за терористичні злочини. Його утримували окремо від інших ув’язнених, але йому дозволили дивитися телевізор і читати газети, а також бачитися з рідними та адвокатами.

Суд не виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Взявши до уваги характер заявника та небезпеку, яку він становив для оточуючих, суд вирішив, що умови, в яких утримувався в’язень, були мінімально суворими, тож, поводження було гуманним і не принижувало його гідність. Суд зазначив, що за кілька місяців до винесення вироку, Франція відмовилася від практики  одиночного ув’язнення. У той же час, суд разом із Європейським комітетом із запобігання тортур (ЄКПТ) стурбований можливим впливом тривалої ізоляції на заявника і підкреслив, що одиночне ув’язнення, навіть у випадках ізоляції лише від рідних, не може застосовуватися впродовж  невизначеного терміну. Держава має регулярно переглядати рішення щодо одиночного ув’язнення, та вказувати підстави для його продовження, а також контролювати фізичний та психічний стан ув’язненого.

Справи Пієховіца проти Польщі та Горича проти Польщі

17 квітня 2012 року

Обидві справи стосувалися небезпечного тюремного режиму в польських тюрмах. Заявники скаржилися на «небезпечних в’язнів» та небезпечні умови утримання під вартою, зокрема, обмеження відвідувань, були негуманними і принижували гідність, а також порушили право заявників на повагу до приватного і сімейного життя.

В обох справах суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) та порушення Статті 8-ї (право на повагу до приватного і сімейного життя) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, суд зазначив, що утримання в’язнів за такого режиму ізоляції упродовж кількох років, не надаючи їм умов для фізичного і духовного розвитку, без перевірки на наявність підстав для продовження утримання за такого режиму було необов’язковим для підтримання безпеки у в’язниці.

Справа Х проти Туреччини (№24626/09)

9 жовтня 2012 року

Ця справа стосувалася ув’язненого з гомосексуальною орієнтацією, якого помістили в одиночну камеру на 8 місяців, після подачі скарг, щодо залякування і знущання з боку співкамерників.

Суд вирішив, що такі умови утримання викликали в заявника психічні та фізичні страждання, і відчуття позбавлення гідності, що і свідчить про  «негуманне ставлення або таке, що принижує гідність», тим самим порушивши Статтю 3-ю (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Згодом було виявлено, що основною причиною для одиночного ув’язнення заявника був не його захист, а сексуальна орієнтація. Усе це свідчило на користь підтвердження існування упередженого ставлення та порушення Статті 14-ї (заборона дискримінації) з Європейської конвенції з прав людини.

Справа Окалана проти Туреччини

18 березня 2014 року

Заявник – засновник РПК (Робітничої партії Курдистану), нелегальної організації – скаржився на умови утримання, зокрема, на ізоляцію та обмеження спілкування з членами його родини та адвокатами, під час ув’язнення на острові Імралі, де він перебував в одиночній камері до 17 листопада 2009 року, коли туди підселили ще п’ятьох в’язнів.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини, щодо умов утримання заявника під вартою до 17 листопада 2009 року, але не виявив порушення Статті 3-ї, щодо умов утримання його під вартою після цієї дати. З одного боку, беручи до уваги певні аспекти, такі, як відсутність засобів зв’язку для подолання соціальної ізоляції заявника, разом з існуючими труднощами для доступу відвідувачів до в’язниці, суд встановив, що умови утримання заявника під вартою до 17 листопада 2009 року прирівнюються до негуманного ставлення. З іншого боку, беручи до уваги підселення ще п’ятьох в’язнів та збільшення кількості відвідувань, суд дійшов протилежного висновку, щодо умов утримання після цієї дати.

Обшуки з повним роздяганням ув’язнених

Справа Валасінаса проти Литви

24 липня 2001 року

Під час відбування покарання за крадіжки, володіння і продаж вогнепальної зброї, після зустрічі з  родичами, заявника змусили  роздягтися догола в присутності жінки – співробітниці в’язниці – в’язень стверджував, що це було зроблено для того, щоб принизити його. Потім йому наказали сісти навпочіпки, а охоронці без рукавичок оглядали продукти, отримані від відвідувачів, та статеві органи заявника.

Суд постановив, що спосіб проведення цього огляду показав явну неповагу до заявника і принизив його людську гідність. Суд виявив негуманне ставлення та порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини.

Справа Іванчука проти Польщі

15 листопада 2001 року

Під час утримання під вартою, заявник попросив дозволу голосувати на виборах до Парламенту в 1993 році. Група тюремних охоронців сказала в’язню, що той має повністю роздягтися і пройти особистий огляд для того, щоб мати змогу проголосувати. Заявник зняв весь одяг, окрім нижньої білизни, а охоронці почали висміювати і образливо обговорювати його тіло і ганьбили в’язня. Охоронці наказали йому роздягтися повністю, але той відмовився, тому охоронці відвели заявника назад до камери і не допустили до голосування.

Суд постановив, що така поведінка принижувала гідність заявника і виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Не було жодних вагомих причин, навіть з міркувань безпеки, змушувати заявника роздягатися догола, враховуючи спокійну поведінка заявника під час його утримання під вартою, та те, що він не був звинуваченим у здійсненні насильницьких злочинів, раніше не був судимий, і не було жодних підстав побоюватися, шо він буде вести себе агресивно. Хоча, обшуки з повним роздяганням іноді можуть бути необхідними для забезпечення безпеки або для запобігання заворушень у в’язницях, їх треба проводити відповідно до встановленої процедури. Неприйнятна поведінка охоронців викликала у заявника почуття приниження і неповноцінності, це слугувало показником відсутності поваги до людської гідності ув’язненого.

Справа Фрерота проти Франції

12 червня 2007 року

Заявника було довічно ув’язнено у тюрмі Френ за ряд злочинів, зокрема, вбивства і збройне пограбування, його – колишнього члена збройного угрупування крайніх лівих – регулярно після кожної зустрічі із відвідувачами оглядали з повним роздяганням, він перебував у цій в’язниці з 1994 до 1996 року. Одного разу після відмови роздягатися, його посадили в карцер.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Суддям повідомили, що обшуки з роздяганням застосовували з метою підтримки безпеки або запобігання кримінальним злочинам, але судді були вражені тим, що процедура обшуку в різних в’язницях була різною. Заявник зазнавав анальних перевірок лише у в’язниці Френ, де службовці були впевнені в тому, що кожен ув’язнений після зустрічей з відвідувачами ховав заборонені предмети або речовини в найбільш інтимних частинах свою тіла. Тож, суд розумів, чому ув’язнені дійсно були жертвами свавільних дій, оскільки процедура обшуку повторювалася кожного разу і службовці були наділені надто широкими повноваженнями.

Справа Еля Шеннаві проти Франції

20 січня 2011 року

Заявник, який відбував покарання за ряд злочинів, скаржився на обшуки з повним роздяганням, які проводилися під час розгляду його кримінальних справ.

Суд виявив порушення Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Обшуки проводилися не на підставах нагальних потреб підтримання безпеки. Незважаючи на те, що їх проводили протягом короткого періоду часу, у заявника вони викликали почуття неповноцінності, ступінь завданих страждань та приниження виходять за межі можливих допустимих переживань, які може спричинити обшук з повним оголенням.

Справа С. Дж. проти Люксембургу (№ 47229/12)

31 жовтня 2013 року

Заявник, який відбував тюремне покарання, скаржився, що під час особистого обшуку його змусили роздягнутися  у присутності великої кількості охоронців. Він стверджував, що обшук в таких умовах можна вважати негуманним і таким, що принижує гідність.

Суд не виявив порушення морально-правової  чи процесуальної частин Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) з Європейської конвенції з прав людини. Зокрема, зазначено, що планування приміщень не було ідеальним, оскільки кімната, в якій проводився обшук ув’язнених була доступною для  огляду третіми особами. Суд вважає, що самих лише обшуків у погано спланованій кімнаті  недостатньо для визнання  перевищення ступеню страждань та приниження, які б виходили за рамки дозволеного. Крім того, спірним та непідтвердженим було питання, щодо навмисного бажання принизити в’язня, і дійсно – навіть заявник не вважав себе жертвою охоронців, які б навмисне хотіли принизити або й надалі шукали приводи для того, щоб образити його.

Відеоспостереження в камерах

Справа Рііна проти Італії

11 березня 2014 року (рішення щодо прийнятності)

Заявник, засуджений до довічного ув’язнення за скоєння дуже тяжких злочинів, у тому числі участь у мафіозній змові і кількох вбивствах, скаржився на те, що в камері він перебував під постійним відеоспостереженням, в тому числі в туалеті. Він стверджував, що застосування внутрішніх засобів правового захисту, доступних відносно цієї справи, було неефективним.

Суд зазначив, що ця  скарга є неприйнятною щодо Статті 3-ї (заборона негуманного ставлення, чи такого, що принижує гідність) та Статті 8-ї  (право на повагу приватного і сімейного життя) з Європейської конвенції з прав людини, адже заявник не використав усі можливі внутрішні засоби правового захисту, щоб оскаржити застосування відеоспостереження.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту