Незалежність системи правосуддя

Офіційний текст англійською мовою можна переглянути за посиланням.

Вересень 2020 р.
Цей інформаційний бюлетень не є вичерпним
та не має для Суду обов’язкової сили

НЕЗАЛЕЖНІСТЬ СИСТЕМИ ПРАВОСУДДЯ

Пункт 1 статті 6 (право на справедливий суд – незалежний судовий орган) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція):

«Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. (…)»

Незалежність та право на справедливий судовий розгляд

Remli v. France

23 квітня 1996 року

Ця справа стосувалась відмови суду присяжних у задоволенні клопотання французького відповідача алжирського походження про складення акту щодо расистського висловлювання одним із присяжних за межами зали суду. Це було зафіксовано в письмовій заяві свідка. Заявник скаржився, зокрема, на відсутність розгляду справи неупередженим судовим органом.

Суд постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції. Він зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції встановлює обов’язок для кожного національного суду перевіряти, відповідно до встановленої процедури, чи був «неупередженим судовий орган», зокрема, якщо це оскаржено, як і у справі заявника, з підстави, яку не було визнано необґрунтованою. У вказаній справі суд присяжних не провів жодної перевірки таких обставин, чим позбавив заявника можливості виправити ситуацію, яка суперечила вимогам Конвенції, якщо це було б необхідним. З огляду на довіру, яку суди повинні гарантувати тим, хто знаходиться під їх юрисдикцією, зазначеного було достатньо для того, щоб Суд постановив, що мало місце порушення пункту 1 статті 6 Конвенції.

Stafford v. the United Kingdom

28 травня 2002 року (Велика Палата)

Заявник, раніше засуджений до довічного позбавлення волі, був умовно-достроково звільнений. Згодом його повернули до в’язниці за обвинуваченням у фальсифікації. Пізніше державний секретар видав наказ про продовження строку тримання його під вартою відповідно до початкового вироку суду про довічне ув’язнення.

Суд зазначив, зокрема, що поняття розподілу влади між виконавчою та судовою гілками влади набуло ще більшого значення в його прецедентному праві. У цій справі повноваження звільняти заявника мав державний секретар, а не Комісія з питань умовно-дострокового звільнення. Суд встановив, що повноваження виконавчої влади приймати рішення про затримання заявника на підставі можливої злочинної поведінки у майбутньому, не пов’язаної з початковим обвинувальним вироком, не відповідали духу Конвенції. Суд, акцентувавши увагу на верховенстві права та захисті від свавілля, констатував порушення пункту 1 статті 5 (право на свободу та особисту недоторканність) Конвенції.