Репродуктивні права

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

18 Червня 2018
|
2 235
|

Дозвіл на законний аборт

 

Тисяч проти Польші

20 березня 2007

Заявницю відмовили від терапевтичного аборту, після того, як її попередили, що її важка форма міопії може погіршитися, якщо вона виносить вагітність до кінця терміну. Одразу після народження дитини в неї була кровотеча на сітківці ока, що зробило її людиною з обмеженими можливостями.

Європейський суд з прав людини вирішив, що заявнику було відмовлено в праві доступу до ефективних механізмів, які могли визначити чи були умови для законного аборту, порушуючи Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Європейської конвенції з прав людини.

 

А., В. та С. проти Ірландії (заява номер 25579/05)

16 грудня 2010 (Велика Палата)

Три жінки, що проживають в Ірландії, які завагітніли не навмисне, оскаржували те, що, через неможливість здійснити законний аборт в Ірландії, їм довелося їхати до Об’єднаного Королівства та, що ця процедура була принизлива, ганебна та ризикована для їх здоров’я. Здійснення чи допомога будь-кому в здійсненні аборту є кримінальним правопорушенням в Ірландії. Проте є конституційне право на аборт в тому випадку, якщо є реальний та значний ризик життю матері. Одна з заявниць, яка знаходилася в період ремісії рідкісної форми раку та не підозрюючи про свою вагітність, піддавалася лікуванню, яке є протипоказанням в період вагітності. Вона розуміла, що її вагітність могла спровокувати рецедив та вважала, що це загрожує її життю.

Суд постановив, що Ірландії не вдалося забезпечити заявника її конституційним правом на законний аборт. Таким  чином відбулося порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції, яке стосується заявниці в період ремісії (Суд визнав, що стосовно інших двох заявниць жодного порушення Статті 8 не відбулося), тому, що вона не змогла скористатися своїм правом на законний аборт через суд або медичні послуги доступні в Ірландії. Суд зауважив, що невпевненість навколо визначення чи вагітність жінки становила загрозу її життю та загроза судового переслідування мали значний страхаючий вплив і на лікарів,  і на хвору.

 

Р.Р. проти Польші (номер 27617/04)

26 травня 2011

Вагітній матері двох дітей – яка виношувала дитину з загрозою важкої генетичної аномалії –  навмисне перешкоджали своєчасному проведенню генетичних тестів, призначених лікарями, які були проти аборту. Шість тижнів пройшло з часу першого ультразвукового дослідження, яке виявило можливість того, що плід міг би бути деформованим, та результатами амніоцентизу, тобто занадто пізно, щоб приймати обдумане рішення чи продовжувати вагітність, чи просити здійснення законного аборту, хоча законний термін уже закінчився. Згодом її донька народилася з синдромом Тернера. Вона стверджує, що догляд та виховання важко хворої дитини завдає значних збитків їй та іншим двом дітям.

Суд визнав порушення Статті 3 (заборона нелюдського та принизливого поводження)  Конвенції,  так як ставлення до заявниці, яка знаходилася в вразливій ситуації, було принизливим та убогим, а можливість визначення того, чи потрібно виконувати генетичні тести, як рекомендували лікарі, була змарнована зволіканням, непорозумінням та відсутністю належного догляду та інформування. Суд також визнав порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції тому, що польське законодавство не містило жодних ефективних механізмів, які дали б можливість заявниці скористатися доступними засобами діагностики, та на основі результатів прийняти обдумане рішення стосовно аборту. Якби польське національне законодавство дозволило здійснення аборту у випадку неправильного розвитку плоду, то повинна була б існувати належна та правова процесуальна схема, яка б гарантувала, що вагітній жінці буде надана відповідна, вичерпна та надійна інформація про здоров’я плоду. Суд не погодився з думкою польського уряду, що дозвіл на внутрішньоутробні генетичні тести давав доступ до аборту. Жінки вимагають виконання таких тестів з багатьох причин. До того ж, держава зобов’язана організувати систему охорони здоров’я таким чином, щоб професійні обов’язки працівників сфери охорони здоров’я не перечили їх моральним цінностям та не перешкоджати доступу пацієнтів до послуг, якими вони мають бути забезпечені за законодавством.

 

П. та С. проти Польші (номер 57375/08)

У справі розглядалися труднощі, з якими зіштовхнулася дівчина-підліток, яка завагітніла внаслідок згвалтування, коли хотіла зробити аборт, головним чином через відсутність чіткої правової структури, зволікання медичного персоналу та як результат занепокоєння.

Суд визнав порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Суд також вирішив, що заявникам була надана обманлива та суперечлива інформація та були відсутні об’єктивні медичні рекомендації; а також факт того, що доступ до аборту є предметом гострих суперечок в Польші, не виправдовує не виконання медичними працівниками їх професійних обов’язків стосовно медичної таємниці.

 

Дарування ембріону та наукові дослідження

 

Парілло проти Італії

27 серпня 2015 (Велика Палата)

Ця справа стосувалася заборони за італійським законодавством номер 40/2004, яка перешкоджає заявнику передавати на наукові дослідження ембріони, отримані шляхом екстракорпорального запліднення, які не були використані для вагітності. Згідно Статті 1 (захист майна) Протоколу номер 1 Конвенції, заявниця скаржилася на те, що вона не могла передати свої ембріони, запліднені шляхом медичного втручання, на наукові дослідження і була зобов’язана зберігати їх в стані кріоконсервування до їх смерті. Заявниця також вважала, що така заборона є рівнозначною порушенню її права на повагу до приватного життя, яке захищається Статтею 8 Конвенції.

Суд, який розглядав таку справу вперше, визнав, що тут можна застосувати Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції стосовно «приватного життя», так як дані ембріони містили генетичний матеріал заявниці, а ,отже, були складовою частиною її особистості. Спочатку суд вважав, що Італія мала широкі межі дозволеного втручання в делікатну ситуацію за відсутності європейського консенсусу та міжнародних справ з цієї проблеми. Суд зауважив, що формулювання закону 40/2004 викликало значні дискусії та те, що італійське законодавство взяло до уваги зацікавленість держави в захисті держави та інтереси осіб в користування їх правом на самовизначення. Пізніше суд заявив, що не було жодної потреби розглядати делікатне та спірне питання того, коли починається життя, адже в цьому випадку Стаття 2 (право на життя) не була під питанням. Врешті суд зауважив, що не було підтвердження, що покійний партнер заявниці хотів би передати ембріони медичним дослідженням, тому суд вирішив, що спірна заборона є необхідною в демократичному суспільстві. В результаті суд вирішив, що не було порушення Статті 8 Конвенції. Наприкінці, стосовно Статті 1 (захист майна) Протоколу номер 1 Конвенції, суд висловив думку, що її не можна застосувати в даному випадку, адже людські ембріони не можна звести до поняття «володіння». Тому даний заяву було відхилено.

 

Домашні пологи

 

Терновський проти Угорщини

14 грудня 2010

Заявниця оскаржувала те, що їй було відмовлено в можливості народжувати в домашніх умовах, стверджуючи, що повитухи та інші медичні працівники, які могли б їй допомогти ризикують тим, що проти них можуть порушити справу. (Нещодавно вже було порушено принаймні  одну таку справу.)

Суд вирішив, що заявниця не могла вільно обирати пологи вдома через постійну загрозу судового обвинувачення, яке загрожує медичним працівникам, та відсутність чіткої та докладної законодавчої бази з цього питання, що є порушенням Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

 

Заяви, що розглядаються

 

Дубська проти Крейзова проти Чеської Республіки

11 грудня 2014 – справа передана до Великої палати в червні 2015

Ця справа стосується заборони за чеським законодавством повитухам приймати пологи вдома. Обидві заявниці оскаржують те, що матерям доводиться народжувати в лікарні, якщо вони хочуть отримати медичну допомогу.

За постановою Великої палати від 11 грудня 2014 року, шість голосів проти одного, суд постановив, що не було порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Суд взяв до уваги, що не існує європейського консенсусу чи дозволяти пологи вдома, і те, що це питання вимагає відрахування фінансових ресурсів, наприклад, на відповідну систему невідкладної допомоги для пологів вдома. Тому суд зауважив, що держава мала значні межі дозволеного втручання у врегулюванні цього питання. Більше того, стан заявників був обтяжений ще й розумінням того, що вони можуть отримати медичну допомогу тільки народжуючи в лікарні.                                                                               1 червня 2015 року справу було передано до Великої палати на вимогу заявників.

 

Косейте – Чіпіене проти Литви (номер 69489/12)

Заяву передано до литовського уряду 20 грудня 2012

У цій справі заявники оскаржують неможливість отримати медичну допомогу при пологах вдома.

Суд повідомив литовський уряд про заяву та поставив питання сторонам, враховуючи Статтю 34 (право на індивідуальну заяву) та Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

 

Поятіна проти Хорватії (номер 18568/12)

Заява була передана до хорватського уряду 16 лютого 2015 року

Заявник в цій справі оскаржує хорватське законодавство, яке перешкоджає медичним працівникам надавати допомогу при домашніх пологах.

Суд повідомив хорватський уряд про заяву та поставив питання сторонам, враховуючи Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) та Статтю 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції.

 

Розмноження шляхом медичного втручання

 

Еванс проти Сполученого Королівства

10 квітня 2007 (Велика палата)

Заявниця, яка хворіла на рак яєчників, пройшла процедуру екстракорпорального запліднення з зі своїм на той час партнером до того, як їй було видалено яєчники. Було створено та передано на збереження шість ембріонів. Коли стосунки пари закінчилися, її колишній партнер відкликав свою згоду на використання ембріонів, не бажаючи бути генетичним батьком дитини заявниці. Національне право в результаті вимагає знищення зародків. Заявниця скаржиться, що національне право дозволило її колишньому партнеру відкликати дозвіл на зберігання та використання нею ембріонів, створених разом, тим самим позбавляючи її можливості мати дитину, яка була б її генетичним родичем.

Згідно підстав наданих в постанові Великої палати від 7 березня 2006 року про питання коли починається життя знаходиться в межах втручання держави, Велика палата постановила, що ембріони, створені заявницею та її колишнім партнером, не мали права на життя. Тому суд вирішив, що не було порушення Статті 2 (право на життя) Конвенції. Далі Суд визнав, що за відсутності європейського консенсусу, той факт, що національні закони були чіткі та роз’яснені заявнику, та досягли справедливої рівноваги між конкуруючими інтересами, не було порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Наприкінці Суд визнав, що не було порушення Статті 14 (заборона дискримінації), об’єднаної зі Статтею 8 Конвенції.

 

Діксон проти Сполученого Королівства

4 грудня 2007 (Велика палата)

Заявнику, засудженому до 15-річного терміну покарання за вбивство, було відмовлено в можливості штучного запліднення, яке дозволило б йому мати дитину з його дружиною, 1958 року народження, яка майже не мала шансів завагітніти після його звільнення.

Суд виніс рішення, що відбулося порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції тому, що не було досягнуто чіткої рівноваги між конкуруючим суспільством та приватними інтересами.

 

С.Х. та інші проти Австрії (номер 57813/00)

3 листопада 2011 (Велика палата)

Ця справа стосувалася двох австрійських пар, які хотіли зачати дитину шляхом екстракорпорального запліднення. Одній парі потрібно було використання донорської сперми, іншій – яйцеклітина. Австрійське законодавство забороняє використання донорської сперми для екстракорпорального запліднення та передачу яйцеклітини взагалі.

Суд зауважив, що не зважаючи на сприятливу тенденцію в Європі на користь передачі статевих клітин для екстракорпорального запліднення, консенсус ще знаходився в процесі розвитку, а правові принципи ще не були сформовані. Австрійські законодавці намагалися уникнути можливості, коли дві жінки стверджують, що вони є біологічними матерями однієї дитини. Вони обережно підійшли до вирішення спірного питання, яке піднімає ряд етичних питань та дозволили отримувати лікування безпліддя, недоступне в Австрії, за кордоном. Суд прийняв рішення, що не було порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Проте, суд наголосив на важливості правових та динамічних наукових дослідженнях в галузі штучного розмноження.

 

Коста та Паван проти Італії

28 серпня 2012

Справа стосувалася італійської пари, яка є здоровим носієм кістозного фіброзу і хотіла за допомогою штучного запліднення та генетичного скринінгу уникнути передачі хвороби їх нащадкам.

Суд визнав, що відбулося порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Суд звернув увагу на непослідовність італійського законодавства, яке закрило парі доступ до скринінгу ембріону, але визнав законним медичне припинення вагітності, якщо плід проявляє симптоми тієї ж хвороби. Суд вирішив, що втручання в права заявників на повагу до приватного та сімейного життя було непропорційним.

Суд наголосив на різниці між цією справою, яка стосувалася преімплантаційної генетичної діагностики та гомологічного запліднення та справи С.Х. та інших проти Австрії (описаної вище) в якій йшлося про донорське запліднення. Хоча питання доступу до преімплантаційної генетичної діагностики порушує низку моральних та етичних питань, правові рішення Парламенту проходили ретельну перевірку Судом.

 

Кнехт проти Румунії

2 жовтня 2012

В липні 2009 року заморожені ембріони, які заявниця розмістила на зберігання в приватну клініку, перейшли у володіння держави у зв’язку з втратою ліцензії клініки. Як результат заявниця зіштовхнулася з проблемами безпечного переміщення ембріонів у спеціалізовану клініку, що вона змогла використати їх для екстракорпорального запліднення. Заявниця скаржилася перед судом, що така ситуація була порушенням її права на приватне та сімейне життя.

Суд вирішив, що не було порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Національні судді чітко визнали порушення прав заявниці з Статею 8, яке стосується відмови влади на дозвіл передачі ембріону, та запропонували відшкодування за порушення, що призвело до переміщення ембріонів в найкоротший період. Таким чином необхідні заходи були прийняти, щоб забезпечити повагу до прав заявниці на приватне життя.

 

Заява, що розглядається

 

Недеску проти Румунії

Заявники, одружена пара, скаржилися на накладення арешту на заморожені ембріони, які вони помістили в клініку, одразу після відмови Національного трансплантаційного агенства на дозвіл передачі ембріонів та вимоги поставлені лікарнею, як новим хоронителем ембріонів, для відновлення та передачі ембріонів.

Суд повідомив румунський уряд про заяву та поставив питання сторонам, враховуючи Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

 

Запобіжні заходи охорони здоров’я новонародженої дитини

 

Ханцелькові проти Чеської республіки

11 грудня 2014

Справа стосувалася ухвали суду, яка вимагала тимчасового повернення новонародженої дитини та її матері , яка одразу після пологів пішла додому, та відсутність ефективного засобу правового захисту, згідно якого оскаржувати таке рішення суду. Заявники – мати та дитина- скаржаться на порушення їх права на повагу до приватного та сімейного життя, стверджуючи, що рішення суду повернути дитину до лікарні, прийняте через кілька годин після її народження, було незаконним та непотрібним. Вони також скаржилися на відсутність ефективного правового захисту через що вони не могли оскаржити це рішення та скасувати його, вони не отримали права на відшкодування збитків.

Суд вирішив, що відбулося порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) та порушення Статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції. Суд наголосив на тому, що взяття новонародженого під опіку – занадто жорстке рішення, і мали б бути незаперечні причини для вилучення дитини з-під нагляду матері проти її волі одразу ж після народження, дотримуючись порядку дій, які не брали до уваги ні матір, ні її чоловіка. В даному випадку суд зробив висновок, що коли національний суд розглядав тимчасовий захід, йому слід було б впевнитися чи була можливість використання не таких крайніх форм втручання в сімейне життя заявників в такий вирішальний період їх життя. Суд взяв до уваги, що це серйозне втручання в сімейне життя заявників та умови цього втручання перешкоджали їх сімейному щастю після народження дитини. Незважаючи на те, що можливо й існувала потреба вживання запобіжних заходів для захисту здоров’я дитини, втручання в сімейне життя заявників таким способом не потрібне в демократичному суспільстві.

 

Внутрішньоутробні медичні тести

 

Дрон проти Франції (номер 1513/03) та Моріс проти Франції (номер 11810/03)

6 жовтня 2005 (Велика палата)

Заявники є батьками двох дітей з серйозними вродженими відхиленнями, які через медичну помилку не були виявлені під час внутрішньоутробних медичних оглядів. Вони висунули обвинувачення проти лікарень, де проходили огляд. Новий закон від 4 березня 2002 року, який з’явився під час розгляду їх обвинувачень, в якім говорилося, що не можна вимагати компенсації від лікарні/лікаря, відповідальної за довічні особливі проблеми, пов’язані з інвалідністю дитини. Компенсація, яку вони отримали, не покрила витрат на ці проблеми.

Суд постановив, що цей закон є порушенням Статті 1 (захист майна) Протоколу номер 1 Конвенції, яка стосується законів, які набули чинності під час розгляду обвинувачень.

 

А.К. проти Латвії (номер 33011/08)

24 червня 2014

Заявниця стверджувала, що їй було відмовлено в компетентній та вчасній медичній допомозі у вигляді утробного скринінгового дослідження, яке б виявило можливість її плоду народитися з генетичними відхиленнями та дозволило б їй вирішувати чи продовжувати вагітність. Вона також скаржилася на те, що національний суд неправильно тлумачив закон про надання медичних послуг та не виявив порушення її права на повагу до сімейного життя.

Суд вирішив, що відбулося порушення Статті 8 Конвенції (право на повагу до приватного та сімейного життя).

 

Операції по стерилізції

 

23 жовтня 2012 року (рішення з неприйнятності)

Ця справа стосувалася стерилізації з метою контрацепції п’яти молодих жінок, які страждають на психічні розлади, які працюють в місцевому професійному центрі. Вони заявили, що в результаті стерилізації, здійсненої без їх згоди, відбулося втручання в їх фізичну цілісність, та стверджували про порушення їх права на повагу до приватному життя та їх права на сім’ю. Далі вони заявили про їх дискримінацію через свою недієздатність.

Суд вирішив, що термін подачі заяви збіг, тому вона є не прийнятною для розгляду судом за Статтею 35 (критерії прийнятності) Конвенції.

 

Г.Б. та Р.Б. проти Республіки Молдови (номер 16761/09)

18 грудня 2012

Перша заявниця народила дитину в травні 2007 року у віці 32 років шляхом кесаревого розтину, під час якого акушер видалила їй яєчники та фалопієві труби без її згоди. З того часу вона бореться з ранніми проявами менопаузи та іншими проблемами зі здоров’ям, включаючи депресію та остеопороз. Суд визнав акушера винним в медичній недбалості, але звільнив його від кримінальної відповідальності в 2005 році. Перша заявниця та її чоловік (другий заявник) порушили цивільні провадження проти лікарні та акушера та отримали відшкодування збитків у розмірі 607 євро. Перед судом вони скаржаться на стерилізацію першого заявника та малу суму відшкодування збитків.

Суд взяв до уваги, що перша заявниця не втратила статус жертви, та визнав порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Суд також постановив, що сума компенсації, присуджена національним судом, була значно нижчою рівня компенсацій, які зазвичай призначають в разі порушення Статті 8 та вимагав достатньої справедливої сатисфакції, так як руйнівний вплив на першого заявника було визнано серйозним порушенням прав Конвенції.

 

Ксома проти Румунії

15 січня 2013

Заявниця скаржилася, що в результаті медичної помилки вона втратила можливість виношувати дитину. На шістнадцятому тижні вагітності у плоду діагностували гідроцефалію, тому було вирішено припинити вагітність. Після ускладнень під час лікування після аборту, лікар змушений був видалити матку та яєчники, щоб врятувати життя заявниці. Вона стверджувала, що помилки при її лікуванні поставили під загрозу її життя та зробили її бездітною. Вона далі скаржилася на те, що за відсутності достатнього розслідування, відповідальність лікаря не була визнана.

Суд вирішив, що відбулося порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Суд постановив, що відбулося порушення права заявниці на приватне життя, не включаючи заявницю у вибір медичного лікування та не інформуючи її про можливий ризик медичної процедури.

 

Примусова стерилізація жінок національності рома

 

К.Х. та інші проти Словаччини (номер 32881/04)

28 квітня 2009 року

Вісім словацьких жінок національності рома виявили, що вони не могли завагітніти після кесаревого розтину. Підозрюючи, що їх було стерилізовано без їх згоди, вони подали скаргу на дві словацькі лікарні.

Суд вирішив, що неможливість заявника отримати копії своїх медичних записів було порушенням Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) та Статті 6 Параграф 1 (доступ до суду) Конвенції.

 

В.С. проти Словаччини (номер 18968/07)

8 листопада 2011 року

Заявниця, рома за національністю, була стерилізована в державній лікарні без своєї згоди, після народження другої дитини. Вона підписала згоду під час пологів, не розуміючи, що малося на увазі та те, що ця заява не підлягає скасуванню, та після того, як їй повідомили, що, якщо вона матиме третю дитину, то вона або дитина помре. Після того вона була вигнана з суспільства рома, і тепер розлучена, вказує на свою безплідність як головну причину свого розлучення з чоловіком.

Суд вирішив, що зявниця напевно відчувала страх, страждання та відчуття неповноцінності в результаті стерилізації, а також способом, яким було здобуто її згоду. Вона страждала як фізично так і морально протягом довгого періоду та переживала проблеми у спілкуванні з чоловіком на той час та суспільством рома. Хоча не було доказів того, що медичний персонал навмисне образив заявницю, вони віднеслися з великою неповагою до її права на автономію та вибору. Її стерилізація відбулася з порушенням Статті 3 (заборона нелюдського та принизливого поводження) Конвенції. Далі суд вирішив, що не було порушення Статті 3 стосовно твердження заявниці, розслідування її стерилізації було некомпетентним. Зрештою суд визнав порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції стосовно нестачі правових гарантій, які б забезпечували особливу увагу її репродуктивному здоров’ю як представнику рома.

 

Н.Б. проти Словаччини  (номер 29518/10)

12 червня 2012

В цій справі заявниця стверджувала, що її було стерилізовано без її повної та остаточної згоди в державній лікарні в Словаччині.

Суд визначив, що стерилізація заявниці відбулася з порушенням Статті 3 (заборона нелюдського та принизливого поводження) Конвенції. Далі Суд визнав, що не було порушення Статті 3 стосовно твердження заявниці, що розслідування її стерилізації було некомпетентним. Зрештою Суд визнав порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

 

І.Г., М.К. та Р.Х. проти Словаччини (номер 15966/04)

13 листопада 2012

Ця справа стосувалася трьох жінок національності рома, які скаржилися, що їх було стерилізовано без їх повної та остаточної згоди, розслідування їх стерилізації владою не було повним, чесним та ефективним, а їх етнічне походження зіграло вирішальну роль в їх стерилізації.

Суд визнав, що відбулося два порушення Статті 3 (заборона нелюдського та принизливого поводження) Конвенції, перш за все стосовно стерилізації першої та другої заявниці, по-друге стосовно ствердження першої та другої заявниці, що розслідування їх стерилізації було некомпетентним. Далі суд постановив, що відбулося порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) стосовно першої та другої заявниці та ніякого порушення Статті 13 (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції.

Стосовно третьої заявниці, то суд вирішив вилучити цю заяву з реєстру своїх справ за Статтею 37 Параграф 1 (с) Конвенції.

Дивіться також рішення суду від 27 листопада 2012 року у справі Р.К. проти Чеської Республіки, яку суд закрив у зв’язку з примиренням обох сторін.

 

Сурогатне материнство

 

Менесон та інші проти Франції та Лабассе проти Франції

26 червня 2014

Ці справи стосувалися відмови надати правовий статус у Франції стосункам батьки-діти, які були встановлені в Сполучених Штатах між дітьми, народженими шляхом сурогатного материнства та парами, які ним скористалися. Заявники скаржилися також на той факт, що зашкоджуючи інтересам дітей, вони не могли отримати визнання у Франції стосунків батьки-діти, які були законно встановлені за кордоном.

В обох випадках суд визнав, що не було порушення  Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції стосовно права заявників на повагу до сімейного життя. Далі суд визнав, що в обох випадках відбулося порушення Статті 8 стосовно права дітей на повагу до їх приватного життя. Суд зауважив, що незважаючи на те, що у Сполучених Штатах батьками дітей були визнані Містер та Місіс Менесон та Містер та Місіс Лабасе, французька влада відмовляється визнати їх батьківство за французьким законом. Суд визнав, що це протиріччя підриває індивідуальність дітей в французькому суспільстві. Далі суд зауважив, що судова практика повністю перешкоджає встановленню правових стосунків між дітьми, шляхом законного сурогатного материнства та їх біологічних батьків. Це виходить за межі дозволеного втручання державою у вирішення питань сурогатного материнства.

 

Д. та інші проти Бельгії (номер 29176/13)

8 липня 2014 (частково вилучена з реєстру справ; а частково неприйнятне)

Справа стосувалася початкової відмови бельгійської влади дозволити приїзд на свою національну землю дитини, яка народилася в Україні шляхом сурогатного материнства за зверненням заявників, двох громадян Бельгії. Заявники покладаються на Статтю 3 (заборона нелюдського та принизливого поводження) та Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

У зв’язку з подіями, які сталися у цій справі з часу подачі заяви, а саме визнання дитини та дозвіл на її прибуття до Бельгії, де вона проживає з того часу з заявниками, суд вирішив, що ця частина суперечки вирішена і викреслив зі списку скаргу, яка стосувалася відмови бельгійської влади видати проїзний документ для дитини. Суд далі визнав неприйнятним подальший розгляд заяви. Хоча в результаті відмови влади, яка тривала поки заявники не надали достатньо доказів для підтвердження сімейних зв’язків, дитину було відокремлено від заявників, що було рівнозначним втручанню в їх право на повагу до сімейного життя, проте Бельгія діяла в межах своїх повноважень («межах дозволеного втручання») при вирішенні цих питань. Суд також вирішив, що у ставленні до дитини під час окремого проживання від батьків не було порушення Статті 3 Конвенції.

 

Заяви, що розглядаються

 

Парадісо та Кампанеллі проти Італії (номер 25358/12)

27 січня 2015 – справу передано до Великої палати в червні 2015

Справа стосувалася поміщення під соціальну опіку дитини, яка народилася в Росії шляхом гестанційного сурогатного материнства; пізніше стало відомим, що заявники не були біологічними батьками дитини. Заявники скаржаться на те, що в них відібрали дитину, а також на відмову визнати стосунки батьки-діти, встановлені за кордоном, реєструючи свідоцтво про народження дитини в Італії.

Судовим рішенням від 27 січня 2015 року суд постановим, п’ять голосів проти двох, що відбулося порушення Статті 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції. Суд вважає, що міркування державної політики, якими керується італійська влада у своїх рішеннях – постанова що заявники спробували обійти заборону в Італії на сурогатне материнство та закони, які регулюють міжнародне всиновлення – не могли бути важливішими, ніж основні інтереси дитини, незважаючи на відсутність біологічного зв’язку між батьками та дитиною та короткий період піклування дитиною заявниками. Повторюючи що переміщення дитини з сім’ї було крайнім заходом, який можна було б виправдати лише за умов небезпеки для дитини, суд вирішив, що в цьому випадку умов для переміщення дитини не було. Далі суд зауважив, що ці висновки не зобов’язували італійський уряд повернути дитину до заявників, адже вона безумовно встановила емоційний зв’язок з сім’єю, яка її виховувала з 2013 року.

1 червня 2015 року справу передано до Європейського суду на вимогу італійського уряду.

 

Лаборі та інші проти Франції (44024/13)

Заява передана французькому уряду 16 січня 2015 року

Ця справа стосується неспроможності французької пари отримати визнання стосунків батьки-дитина між ними та дітьми народженими в Україні шляхом сурогатного материнства.

Суд повідомив французький уряд про заяву та поставив питання сторонам, враховуючи Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

 

Фулон проти Франції (номер 9063/14) та Буве проти Франції (номер 10410/14)

Заява передана французькому уряду 16 січня 2015 року

Обидві справи стосуються неспроможності громадянина Франції отримати визнання стосунків батьки-діти між ним та відповідно однією чи двома дітьми народженими в Індії шляхом сурогатного материнства.

Суд повідомив французький уряд про заяву та поставив питання сторонам, враховуючи Статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції.

 

Ненароджена дитина та право на життя

 

Во проти Франції

8 липня 2014 (Велика палата)

Переплутавши заявницю з іншою пацієнткою з таким самим прізвищем, їй зробили пункцію амніотичного мішка, що призвело до вимушеного терапевтичного аборту. Вона наполягає на тому, що ненавмисне вбивство її дитини повинно розглядатися як вбивство по необережності.

Суд визнав, що не було порушення Статті 2 (право на життя) Конвенції. Суд постановив, що не бажано та не можливо вирішити чи ненароджена дитина є особою за Статтею 2 Конвенції. Не було потреби на кримінальні засоби правового захисту; зсоби правового захисту, які уже існували дозволяли заявниці довести медичну недбалість та вимагати відшкодування.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту