Псування пам’ятників – вандалізм та хуліганство чи форма протесту та вираження поглядів?

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

30 Квітня 2021
|
1 702
|

рішення ЄСПЛ у справі  «Ханджийський проти Болгарії»

Під час протестів під гарячу руку потрапляють і пам’ятники історичним особам. Руйнуючи їх, люди ніби виражають своє ставлення до режиму. Проте чи можна хуліганство називати свободою вираження поглядів? Відповідь шукали в Європейському суді з прав людини.

Із комуніста — в Діда Мороза

Розвиток, кульмінація та розв’язка справи Калояна Томова-Ханджийського виникла на тлі масових протестів, які прокотилися по Болгарії у 2014 році. Причиною народного невдоволення став склад новоствореного уряду. Насамперед протестантів не влаштувала постать прем’єр-міністра — мільйонера та власника ЗМІ, а також те, що Кабінет міністрів формували соціалісти. У цей час заявник очолював місцевий осередок політичної партії «Демократи за сильну Болгарію».

На Різдво невідомі розмалювали пам’ятник Димитру Благоєву, зімітувавши костюм Санта-Клауса, і написали «Дід Мороз». Після цієї акції до пам’ятника підійшов К.Томов-Ханджийський та надів на розмальованого Д.Благоєва різдвяну шапку, а біля ніг поставив червоний мішок із написом «Відставка».

Чоловіка затримала поліція та оголосила йому підозру в хуліганстві та вандалізмі. Вини він не визнавав, а свої дії називав частиною протесів. За кілька днів міський суд визнав чоловіка винним у хуліганстві та наклав на нього штраф у розмірі €51. З таким рішенням громадянин не погодився та подав апеляційну скаргу, в якій наголосив, що реалізував своє право на протест і виражав власну думку. Таке поводження з пам’ятником він пов’язував із суперечливістю постаті комуніста Д.Благоєва.

Утім, його аргументи не були підтримані. Болгарська Феміда вважала, що право на протест та свободу вираження поглядів не можуть реалізуватися шляхом учинення правопорушення. Тож не стільки штраф і покарання, скільки принципи стали причиною звернення до ЄСПЛ.

Не плутайте пам’ять і пам’ятник

У відправленій у Страсбург скарзі К.Томов-Ханджийський зазначив, що захист громадського порядку не належить до цілей, перерахованих у ст.10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Він уважав, що його жарт жодним чином не випадало називати злочинним, навіть попри те, що такі дії могли когось образити. Заявник також нарікав, що в болгарському законодавстві не проводиться розмежування між законним протестом і хуліганством.

Представники країни визнали, що дії заявника були вираженням думки. Утім, урядовці вважали, що притягнення до адміністративної відповідальності узгоджується з §2 ст.10 конвенції. До того ж санкція не була кримінальною. Важливо, що покарання було незначним, а заявник був визнаний винним в оскверненні пам’ятника, який мав не лише художню та історичну цінності, але й був символом міста. В уряді також зауважили, що вандалізм проти пам’ятників культури карається в усіх країнах — учасницях конвенції.

Також вони переконували, що зв’язок між пам’ятником та представниками влади не був очевидним. І, на думку урядовців, заявник лише прагнув стати популярним, бо на той час був нікому не відомим місцевим опозиціонером.

Утім, повертаючись до необхідності та співмірності, урядовці стверджували, що штраф, призначений заявникові, створив для нього якісь незручності.

У контексті цієї справи ЄСПЛ зазначив, що поведінка заявника дійсно може розглядатися як вираження поглядів. Й у Суду немає сумніву, що засудження заявника за дрібне хуліганство та накладення штрафу було втручанням у його право на свободу вираження поглядів.

Водночас не викликає сумніву й той факт, що таке право було передбачене національним законом. Санкція, накладена на заявника була найм’якішою з усіх можливих, і €51 він міг сплатити без жодних складнощів. Окрім того, санкція не спричиняла накладення судимості.

Пам’ятники як правило є унікальними за своїми фізичними властивостями та є частиною культурної спадщини. Тож задля збереження об’єктів національного значення мають знаходитися під захистом. А тому такі дії держави можуть розглядатися як необхідні в демократичному суспільстві, якими б законними не були мотиви осіб.

Вираження — важливіше!

Одначе в Євросуді відзначили, що вираження поглядів, які мають підвищений суспільний інтерес, у принципі має право претендувати на підвищений захист. І хоч акт заявника й не задумувався як форма художнього виразу, все одно в ньому чітко можна побачити елементи сатири. Суд відразу вказав на те, що сатира в силу притаманній їй властивості перебільшувати та викривлювати дійсність направлена на провокацію. Тож будь-яке втручання у використання цієї форми вираження поглядів повинно розглядатися з особливою прискіпливістю.

Заявник не вдавався до насильницьких дій та не заподіював шкоди пам’ятнику Д.Благоєву. Він лише надів шапку, а біля ніг поставив мішок. Ні на національному рівні, ні в ході судових спорів не розглядалася версія, що К.Томов-Ханджийський якимось чином координував свої дії з тими людьми, які розфарбували пам’ятник.

У цій справі Суду зрозумілі наміри заявника, і вони жодним чином не були спрямовані на те, щоб засудити історичну роль Д.Благоєва чи висловити зневагу до нього. Суд уважає, що К.Томов-Ханджийський використав пам’ятник як символ політичної партії, яку він критикував. Тож його вчинок навряд чи був викликаний бажанням продемонструвати нехтування деякими соціальними цінностями.

У Страсбурзі також звернули увагу на той факт, що пам’ятник Д.Благоєву був установлений у часи комуністичного режиму й розглядався як тісно пов’язаний із цінностями та ідеями, заради яких режим мав бути повалений. Однак цю споруду навряд можна порівняти з меморіалами воїнам, які віддали своє життя за захист країни.

В Євросуді припустили, що дійсно можна погодитися з тим фактом, що символічні жести заявника були образливими для деяких людей, які були присутні під час цього акту та дізналися про нього зі ЗМІ. Проте свобода вираження думки застосується не лише до інформації та ідей, які прихильно сприймаються, але також і до тих ідей, які ображають, шокують чи турбують державу чи частину її населення.

Із цього випливає, що втручання в право заявника на свободу вираження поглядів, визнання його винним у дрібному хуліганстві, накладення штрафу не були необхідними для демократичної держави. Відповідно, мало місце порушення ст.10 конвенції. Таким чином, у рішенні від 6.04.2021 у справі «Handzhiyski v. Bulgaria» ЄСПЛ зобов’язав державу компенсувати чоловікові матеріальну шкоду в розмірі €55, моральну шкоду в сумі €2000 та покрити €2700 судових витрат.

ЄВА ЗОРІНА, «Закон і Бізнес»

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі  «Ханджийський проти Болгарії» (заява № 10783/14) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С.Дем’янчука Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту