Примушування до проституції: наявність згоди потерпілої – не аргумент

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

17 Серпня 2018
|
3 140
|

Рішення у справі «С.М. проти Хорватії»

У світлі боротьби з торгівлею людьми відповідно до національного й міжнародного законодавства для кваліфікації таких дій як злочину згода потерпілого значення не має.

На цьому наголосив Європейський суд з прав людини, ухвалюючи рішення у справі «С.М. проти Хорватії», передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Екс-поліцейського звинуватили у втягненні жінки в заняття проституцією, але після оперативно проведеного попереднього розслідування справа в суді розвалилася. У рішенні суд звернув увагу на те, що жертва дійсно надавала сексуальні послуги у квартирі, де вона три місяці жила з обвинуваченим перед тим, як втекти. Кілька разів останній приводив її до клієнтів, яким вона надавала сексуальні послуги. Водночас, у дівчини був мобільний телефон, який їй надав співмешканець. Відтак, на думку суду, «робота» була добровільною. Водночас, свідчення потерпілої про побої та примушування до проституції, які вона надала лише через рік після втечі, було визнано непереконливими.

Оскарження такого рішення на національному рівні успіху не мало.

Але ЄСПЛ, куди потерпіла звернулася зі скаргою, мав іншу позицію в оцінці даної ситуації.

У Страсбурзі виходили з того, що на відміну від більшості положень Конвенції, ст.4 не передбачає жодних винятків, навіть для надзвичайних ситуацій.

Торгівля людьми є  формою рабства, вона сама по собі ображає людську гідність й несумісна з конвенційними цінностями. У контексті положень ст.4 Конвенції немає необхідності класифікувати її як «рабство», «підневільний стан» чи «примусову працю».

ЄСПЛ також назвав такі елементи торгівлі, як поводження з людьми як з товаром, ретельний нагляд, обмеження в пересуванні, використання насильства та погроз, погані умови життя й роботи, а також невелика оплата, або відсутність такої оплати взагалі.

Високі судді зауважили, що ст.4 Конвенції накладає на держави обов’язок переслідувати в судовому порядку будь-які дії, спрямовані на тримання людини в підневільному стані чи примусовій праці.

Зважаючи на обставини конкретної справи (покази свідків про погрози, результати обшуку квартири обвинуваченого, елементи його психологічного тиску на потерпілу під час розслідування), в ЄСПЛ зауважили, що у світлі боротьби з торгівлею людьми для кваліфікації таких дій як злочинів згода потерпілого значення не має.

З цього ЄСПЛ зробив висновок, що, державні органи Хорватії своїх обов’язків відповідно до ст.4 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не виконали.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту