Обов’язковість щеплення дитини може розглядатися як «необхідна у демократичному суспільстві»

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

9 Квітня 2021
|
1 251
|

рішення ЄСПЛ у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки»

Обов’язкова вакцинація не є абсолютною – виключення становлять діти, які мають протипоказання до вакцинації. Але вона має розумне співвідношення пропорційності до законних цілей, що переслідуються державою.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Вавржичка та інші проти Чеської Республіки» (заява № 47621/13 і 5 інших), повідомляє інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

У Чехії вакцинація дітей від 9 хвороб, включаючи дифтерію, коклюш, правець, поліомієліт, гепатит В, кір і краснуху, є обов’язковою.

Відомо, що батьки, які відмовилися від щеплення своїх дітей зазнали певних втручань у права. Так, одного із них оштрафували на 3000 чеських крон за відмову привести на щеплення двох його дітей. В іншому випадку дитину відрахували із дитячого садка, коли з’ясувалося, що в неї немає всіх необхідних щеплень. Мати безуспішно намагалася довести в судах, посилаючись на думку експертів, що вакцинація становить небезпеку для здоров’я дитини.

Зрештою, батьки подали скарги до ЄСПЛ, вважаючи, що вимоги влади суперечать ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Адже встановлений обов’язок вакцинації порушує право на повагу до приватного життя. Щодо дітей йшлося також про втручання в права гарантовані ст.2 Протоколу 1.

Про зміст рішення докладно розповіла суддя ЄСПЛ від України Ганна Юдківська. Вона звернула увагу, що справа стосувалася виключно «стандартної і планової вакцинації дітей від хвороб, які добре відомі медичній науці». Суд визнав наявність втручання, його правову основу та легітимну мету. Між Договірними Сторонами існує загальний консенсус, який стійко підтримується спеціалізованими міжнародними органами, щодо того, що вакцинація є одним з найбільш успішних та економічно ефективних заходів охорони здоров’я. Крім того, Суд відмітив нещодавню зміну політики в ряді європейських держав у бік більш суворого підходу через зменшення добровільної вакцинації та, як наслідок, зниження колективного імунітету. Чутливість цього питання не обмежується поглядами тих, хто не погоджується з вакцинацією, мова йде також про цінність соціальної солідарності, захист здоров’я всіх членів суспільства, особливо тих, хто вразливий щодо певних захворювань і відповідно від імені кого решту населення просять взяти на себе мінімальний ризик у формі вакцинації. (В своїй окремій думці Суддя Лемменс підкреслив, що рішення наголошує, що “окрім  фундаментальних прав існують також фундаментальні обов’язки і відповідальності”).

Суд нагадав, що держави зобов’язані ставити найкращі інтереси дитини в центр усіх рішень. Що стосується імунізації, метою має бути захист кожної дитини від серйозних захворювань. У переважній більшості випадків це досягається завдяки тому, що діти отримують повний графік щеплень. Ті, кому їх неможливо призначити, опосередковано захищені від заразних хвороб, доки в суспільстві підтримується необхідний рівень охоплення вакцинацією, тобто захист завдяки колективному імунітету. Таким чином, коли політики добровільної вакцинації недостатньо для досягнення та підтримання колективного імунітету, або колективний імунітет не допомагає через природу захворювання (наприклад, правець), національні органи влади можуть обґрунтовано запровадити політику обов’язкової вакцинації з метою досягнення належного рівня захисту від серйозних захворювань.

Щодо пропорційності втручання, Суд підкреслив що обов’язок вакцинації стосується дев’яти хвороб, проти яких вакцинація вважається науковою спільнотою ефективною та безпечною. Безпека використовуваних вакцин залишається під постійним контролем компетентних органів. Обов’язкова вакцинація не є абсолютною – виключення становлять діти, які мають протипоказання до вакцинації. Крім того, примусова вакцинація не допускається, мова йде про “примушення” у формі адміністративного штрафу за відмову.

Щодо дітей – їх недопуск до дошкільних закладів становить “втручання” у значенні пункту 2 статті 8 Конвенції. Заявники сприймали це як форму санкції чи покарання, проте для Суду ці наслідки, чітко передбачені  законодавством за недотримання загального юридичного обов’язку, покликаного охороняти, зокрема, здоров’я маленьких дітей, є такими що мають по суті захисний, а не каральний характер.

Дійсно, виключення заявників із дошкільного навчального закладу означало втрату можливості для цих маленьких дітей розвивати свою особистість та набувати важливих соціальних та навчальних навичок. Однак це було прямим наслідком вибору їх батьків – відмовитися виконувати законний обов’язок, метою якого є захист здоров’я.

Суд вважає, що не є непропорційним вимагати від тих, для кого вакцинація представляє віддалений ризик для здоров’я, прийняти цей загальновикористовуваний захисний захід як юридичний обов’язок, також в ім’я соціальної солідарності з невеликою кількістю вразливих дітей, які не можуть скористатися вакцинацією. Вибір чеського законодавця є законним та обгрунтованим для захисту здоров’я населення.

Отже, майже одноголосно (16 голосів проти 1) Велика палата дійшла висновку що обов’язкова вакцинація, на яку скаржилися заявники, оцінена в контексті національної системи, має розумне співвідношення пропорційності до законних цілей, що переслідуються державою-відповідачем. Відповідно, не було порушення статті 8 Конвенції. Враховуючи цей висновок Суд не знайшов необхідним розглядати окремо скаргу дітей на порушення їх прав, гарантованих статтею 2 Протоколу 1.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту