Непослідовність судової практики: право власності порушено, але компенсації немає

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

10 Вересня 2020
|
917
|

рішення ЄСПЛ у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України»

Європейський суд з прав людини визначився із справедливою сатисфакцією у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (заява № 5876/15), основне рішення у якій було ухваеле 9 жовтня 2018 року, передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Нагадаємо, благодійна організація (Фонд «Батьківська турбота»), яка заснувала центр соціальної реабілітації, у 2002 році придбала частину санаторію, що належала Укрпрофоздоровниці (УПО), створеній Федерацію профспілок України для управління своєю власністю. Згодом фонд зареєстрував своє право власності на придбане майно.

Через 9 років прокуратура звернулася до суду з вимогою скасувати договір купівлі-продажу, оскільки продані приміщення були державною власністю і держава ніколи не передавала їх УПО.

Перша інстанція задовольнила позов на тій підставі, що в 1960 року УРСР передала санаторії та інші рекреаційні об’єкти профспілкам для їх використання, але не у власність.

Фонд оскаржив це рішення як bona fide покупець. Хоча апеляційний суд дослухався до цієї позиції, рішення на користь Фонду все ж було скасоване Вищим господарським судом України. Верховний Суд не став переглядати справу.

Зі скаргою на порушення прав власності Фонд звернувся до Страсбургу.

Ухвалюючи рішення про порушення Україною статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, Європейський суд з прав людини виходив з наступного.

Будь-яке втручання у права власності повинне бути законним. Іншими словами, будь-який захід повинен мати основу в національному законодавстві. Закон повинен бути доступним і передбачуваним щодо його наслідків. Водночас, національне прецедентне право щодо власності УПО було непослідовним, оскільки існували значні відмінності між висновками судів у цій справі та іншими подібними справами. Це відбувалося переважно тому, що не існувало закону щодо правового статусу майна в Україні, яке належало громадським організаціям Радянського Союзу, таким як профспілки. Через це Суд отримав серйозні сумніви щодо того, чи втручання в права заявника відповідало вимогам Конвенції щодо якості права.

Також ЄСПЛ звернув увагу на те, що держава, яка знала, або повинна була знати про угоду у 2002 році (адже права власності Фонду були належним чином зареєстровані органами влади), подала позов лише через дев’ять років. То ж позбавлення заявника власності є накладанням непропорційного тягаря.

Якщо ж була допущена помилка у процесі, саме держава і повинна була нести відповідальність за винятком існування чіткого інтересу суспільства, який обґрунтовує втручання. Проте уряд не надав переконливих доказів у зв’язку з цим. Уряд зробив лише загальні заяви про відновлення права держави на власність не демонструючи, чому їй була необхідна ця власність на будь-якій особливій і переконливій підставі.

Рішенням від 3 вересня 2020 року ЄСПЛ вирішив питання справедливої сатисфації, постановивши компенсувати заявнику лише 3,5 тис. євро видатків і витрат. Решту вимог було відхилено.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Фонд «Батьківська турбота» проти України» (заява № 5876/15) щодо справедливої сатисфації у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту