Ne bis in idem: коли постанова прокурора про закриття кримінальної справи є остаточним рішенням

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

28 Грудня 2019
|
1 207
|

рішення ЄСПЛ у справі «Міхалаке проти Румунії»

Жодна людина не може бути вдруге притягнута до відповідальності або покарана у кримінальному порядку судом однієї і тієї самої держави за злочин, за який вона вже була остаточно виправдана або засуджена. За певних умов ця конвенційна гарантія може стосуватися рішень прокурора про закриття кримінального провадження.

Ці умови докладно розглянув Європейський суд з прав людини в рішенні Великої палати у справі «Міхалаке проти Румунії» (№ 54012/10), передає інформаційний ресурс «ECHR. Ukrainian Aspect».

Авреліан-Ерік Міхалаке їхав на авто смугою для громадського транспорту та був зупинений поліцією. Тест дихання на сп’яніння виявився позитивним, тож водію було запропоновано здати біологічні зразки в лікарні, але він відмовився. Оскільки така відмова за законодавством Румунії була кримінально караним діянням, прокуратура відкрила кримінальне провадження.

Під час допиту Міхалаке визнав вину. Також був допитаний один свідок. На підставі цих доказів, з урахуванням обставин справи та положень КПК (відповідно до яких притягнення до кримінальної відповідальності не могло бути здійснено, якщо вчинене діяння не було достатньо серйозним, аби бути кримінальним злочином), кримінальну справу було закрито прокуратурою, а на фігуранта накладено адміністратвне стягнення у вигляді штрафу в розмірі, еквівалентному 250 євро, який Міхалаке сплатив.

Пізніше прокуратура вищого рівня скасувала постанову про закриття справи, анулювала

штраф та поновила кримінальне провадження, в ході якого не було встановлено якихось нових обтсавин.

Суд, отримавши обвинувальний висновок, оцінивши наявні докази, засудив Міхалаке до позбавлення волі. Апеляцію було відхилено.

Оскаржуючи цей вирок з питань права, засуджений послався на те, що направлення його справи до окружного суду було початково неправомірним та порушувало принцип ne bis in idem, оскільки прокуратура раніше закрила щодо нього кримінальне провадження та наклала штраф, тим самим припинивши кримінальне розслідування. У суді відхилили скаргу. Дійсно, відповідно до п.1 статті 4 Протоколу No7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, нікого не може бути вдруге притягнено до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави. Разом із тим, для того, щоб відповідач мав право посилатись на порушення принципу ne bis in idem, попередні етапи провадження повинні були бути завершені остаточним судовим рішенням, а не рішенням прокурора. Тож принцип ne bis in idem у цій справі не може бути застосований.

Хоча прокуратура повідомила про міністерство фінансів про необхідність повернення сплаченого штрафу, Міхалаке за відшкодуванням сплаченої суми не звертався.

Водночас, він подав скаргу до Європейського суду з прав людини, стверджуючи, що був притягнутий до суду та засуджений двічі у кримінальному провадженні за одне й те саме правопорушення, в розумінні п. 1 статті 4 Протоколу N 7. Він також стверджував, що відновлення провадження проти нього не відповідало критеріям, викладеним у п. 2 статті 4 Протоколу N 7 до Конвенції̈.

У Страсбурзі зауважили, що захист від дублювання кримінальних проваджень є однією із специфічних гарантій, пов’язаних із загальною гарантією справедливого слухання у кримінальному провадженні.

Високі судді нагадали, що в частині першій статті 4 Протоколу No 7 визначено три компоненти принципу ne bis in idem:

1) обидва провадження повинні мати «кримінальний» характер;

2) вони повинні стосуватися одних і тих же фактів;

3) має бути дублювання провадження.

Тож вони по черзі оцінили кожен з цих компонентів.

Визначаючи характер провадження, ЄСПЛ згадав «критерії Енгеля» (див. «Енгель та інші проти Нідерландів»): перший критерій – це правова класифікація правопорушення за національним законодавством, другий – сама природа правопорушення, а третя – ступінь суворості покарання, яке відповідна особа ризикує понести. Другий та третій критерії є альтернативними і не обов’язково сукупними. Проаналізувавши обставини справи, у ЄСПЛ дійшли висновку про те, що обидва провадження були кримінальними за своєю суттю.

Уряд не заперечував, що правопорушення, за яке заявник був засуджений рішенням суду, грунтувалися на тих самих фактах, на підставі яких він був раніше оштрафований (другий компонент), але наполягав на тому, що справа мала єдиний розгляд в рамках одного провадження, яке завершилося остаточним рішенням суду. А закриття кримінального провадження прокурором не може вважається ні засудженням, ні виправданням.

ЄСПЛ проаналізував обставини справи на предмет того, чи вказують факти на «подвійність» провадження з досить тісним зв’язком. І ключовим питанням стала оцінка первинного рішення прокуратури, яким заявнику було присуджено штраф. Чи була ця постанова «остаточним» рішенням для цілей статті 4 Протоколу №7, яким заявник був остаточно виправданий або засуджений.

До цього часу ЕСПЛ ніколи не визначав у своїй судовій практиці обсяг виразу «виправданий чи засуджений» або встановлював якісь загальні критерії щодо цього. Тим не менш, він неодноразово встановлював, що закриття кримінального провадження прокурором не вважається ані засудженням, ані виправданням.

Тож Високі судді розглянули фактичний зміст рішення, що оцінюється, та дали оцінку його впливу на ситуацію заявника. Посилавшись на текст статті 4 Протоколу N 7, ЄСПЛ зробив висновок, що слова «виправданий чи засуджений» означають, що кримінальна відповідальність обвинуваченого була встановлена після оцінки обставин справи, іншими словами, було визначено суть справи. Для того, щоб здійснити таку оцінку, важливо, щоб орган, який приймає рішення за національним законодавством, був наділений такими повноваженнями щодо прийняття рішень, що дозволяють йому перевіряти суть справи.

Якщо в рамках кримінального розслідування було пред’явлено обвинувачення особі, були допитані свідки, інші доказі були зібрані та досліджені компетентним органом, і на підставі цих доказів було прийнято мотивоване рішення, такі фактори, з високою ймовірністю, можуть свідчити про те, що було визначено суть справи.

Що стосується обставин цієї справи, ЄСПЛ звернув увагу на те, що прокуратура первинно закрила кримінальну справу проти заявника, а також наклала на нього адміністративне стягнення за діяння, які він вчинив. Тому це була не звичайна постанова про закриття (до якої стаття 4 Протоколу N 7 не застосовувалась би). У даній справі, відповідно до національного законодавства, прокуратура була покликана брати участь у здійсненні кримінального судочинства. Прокурор мав повноваження розслідувати діяння щодо заявника, допитувати свідка та підозрюваного з цією метою. Згодом він застосував відповідні матеріальні норми, закладені у національному законодавстві. На підставі здобутих доказів прокурор здійснив власну оцінку всіх обставин справи, що стосувались як заявника особисто, так і конкретної фактичної ситуації. Провівши цю оцінку, знову ж таки відповідно до повноважень, наданих йому національним законодавством, прокурор вирішив припинити обвинувачення та застосувати покарання до заявника, що мало каральну та стримувальну мету. Накладене покарання набрало законної сили після закінчення строку подання апеляції заявником відповідно до національного законодавства.

З урахуванням інших міркувань, Суд встановив, що заявника було засуджено остаточним рішенням на підставі первинної постанови. Пізніше прокуратура вищого рівня відмінила її та та призначене покарання. І хоча заявник не був покараний двічі за одні і ті ж факти (оскільки початкове покарання, призначене йому, було відмінено, і він мав можливість забезпечити відшкодування штрафу), справа все-таки включала два послідовних кримінальних провадження, які стосувалися одних і тих же фактів і, таким чином, були несумісними з цього приводу, з першим пунктом статті 4 Протоколу N 7.

Враховуючи, що не існувало підстав для поєднання або відновлення провадження у даній справі, дійшов висновку, що заявника було засуджено двічі за одне й те саме правопорушення, в порушення принципу ne bis in idem.

Відповідно мало місце порушення статті 4 Протоколу N 7 до Конвенції.

З текстом рішення ЄСПЛ у справі «Міхалаке проти Румунії» (№ 54012/10) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова, директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової та помічника адвоката Адвокатської фірми «Алін і Ко» Віктора Голуба можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту