Навальний проти Росії: в чому полягає унікальність застосування ЄСПЛ статті 18 Конвенції

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

16 Листопада 2018
|
1 954
|

Навальний проти Росії: в чому полягає унікальність застосування ЄСПЛ статті 18 Конвенції

Велика палата Європейського суду з прав людини винесла рішення у справі «Олексій Навальний проти Росії», визнавши порушення статті 18 (межі застосування обмежень прав) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Цю статтю вважають найзагадковішою нормою акта.

Справа стосувалася затримань та адміністративних арештів російського опозиціонера в 2012-2014 роках. Застосування судом у Страсбурзі цієї статті дало можливість говорити про політично вмотивовані обмеження країною прав людини, передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

Конвенція допускає можливість законного обмеження багатьох прав і свобод. Зокрема, це стосується і права правоохоронних органів у певних випадках здійснювати затримання та адміністративні арешти. Але якщо держава намагається через обмеження досягнути іншої мети, зокрема усунути конкурента, це вже є не обмеженням, а порушенням.

Тягар доказування факту порушення цієї статті несе скаржник. Саме він має довести наявність прихованого мотиву в діях влади, бо ЄСПЛ виходить з презумпції сумлінного виконання Конвенції державою.

Відповідно до ст. 18 Конвенції обмеження, дозволені згідно з цією Конвенцією щодо зазначених прав і свобод, не застосовуються для інших цілей ніж ті, для яких вони встановлені.

Аби зрозуміти зміст і значення цієї вельми лаконічної норми, варто згадати історію її появи під час написання міжнародного акта.

Після Другої світової війни заговорили про необхідність закріплення прав людини на міжнародному рівні. Перше глобальне позначення прав людини виразилося в прийнятті Загальної декларації прав людини 1948 року. Тоді, як і сьогодні, було вельми складно не просто визначити права людини, але покласти на держави обов’язок забезпечувати їх захист. Бо фактично йшлося про обмеження влади. Проте, творці Європейської Конвенції взяли на себе сміливість вказати межі використання обмежень прав.

П’єр-Анрі Тетжан (Франція), який представляв проект статті 18 та виступав з доповіддю Юридичної комісії у 1949 року заявив: «Коли держава визначає, організовує, регламентує, обмежує свободи для кращого забезпечення громадського інтересу, держава лише виконує свій обов’язок. Це їй дозволено, це легітимно. Але коли вона втручається, щоб ліквідувати, обмежити свободи в ім’я державних інтересів, щоб захистити себе, (…) проти опозиції, яку вона вважає небезпечною, щоб знищити основну свободу, яку вона повинна була б координувати і гарантувати, таке втручання держави направлено проти громадського інтересу».

У цих словах чітко простежується політичне підгрунтя статті 18. Ця стаття створювалася, щоб обмежити зловживання владою, особливо якщо мова йшлася про порушення прав людини в зв’язку з його політичною діяльністю. Творці Конвенції розуміли, що обмеження прав має бути лімітоване, інакше воно дасть привід непорядній владі отримувати з цього користь.

Людовик Бенвенуті (Італія), обгрунтовуючи поправки до цієї статті, чітко сформулював мету її створення: «На мій погляд, ми повинні боятися сьогодні не того, що тоталітаризм захопить владу силою, а того, що тоталітаризм спробує закріпитися у влади шляхом псевдозаконів. (…) Боротьба проти тоталітаризму повинна швидше змінитися і стати боротьбою проти зловживання законодавчою владою (…) ». Експерт знав, про що говорив, адже саме таким «тихим» шляхом тоталітаризм прийшов до влади в Італії: Конституція залишалася колишньою, проте ухвалення деяких законів поступово послабило всі права і свободи, закріплені Конституцією.

Страх перед поверненням тоталітаризму витав в повітрі і в період створення Європейської Конвенції. При обмеженні прав і свобод завжди існує виправдання у вигляді моралі, громадського порядку, інтересів демократичного суспільства. Однак необхідно розрізняти цю тонку грань між обмеженням прав і свобод в ім’я суспільного інтересу і обмеженням прав і свобод в ім’я інтересів держави, а точніше влади.

То ж попри певну розпливчатість норми статті 18, не можна ігнорувати необхідність її існування, оскільки визнання порушень даної статті відображає наявність у країні проблем з верховенством права.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту