Відповідно до Конвенції обвинувачений має право на допит свідків. Але якщо реалізація цього права можлива лише через відрядження адвоката, то це вважається непропорційним тягарем для сторони захисту. Забезпечити присутність свідків у суді має держава.

Таких висновків дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Фейсал Памук проти Туреччини» (заява № 430/13), повідомляє «ECHR. Ukrainian Aspect».

У 2003 році суд заочно ухвалив рішення про тримання під вартою 13-и осіб, в тому числі, Фейсала Памука, підозрюваних у збройному нападі на блокпост поліції, який стався у 1997 році. Тоді в результаті інциденту загинуло дві особи.

В 2009 році Ф.Памук здався прокуратурі, пояснивши, він був членом незаконної збройної організації – Робітнича партія Курдистану.

Крім епізоду з нападом, чоловіку пред’явили обвинувачення у збройному нападі на двох співробітників поліції, викраденні тюремного наглядача та збройному нападі ракетною установкою на житловий будинок, виділений співробітникам поліції в 1995 році. Також йому закидали збройний конфлікт між членами партії і збройними силами в 1997 році, внаслідок якого двоє жандармів отримали поранення.

Під час судового розгляду адвокат Памука просив допитати осіб, які стверджували, що його клієнт брав участь у збройних діях, а також провести очну ставку між ними та його підзахисним.

Очна ставка не відбулася. Суд надіслав запити до інших регіонів країни для з’ясування місцезнаходження свідків, але присутність забезпечити не зміг. Одного свідка допитали в іншому місті за відсутності сторони захисту.

Посилаючись на ст. 6§1 (право на справедливий судовий розгляд) і 3 (d) (право на присутність і допит свідків) Конвенції, засуджений скаржився на відсутність справедливого судового розгляду, оскільки йому перешкоджали провести очну ставку з певними свідками.

Оцінюючи факт неявки свідків на судове засідання, суд у Страсбурзі звернув увагу на те, що троє з них перебували у в’язниці і, таким чином, знаходилися під контролем держави. Тож загалом, органи влади не надали вагомих підстав їхньої відсутності у процесі. І хоча були доступні інші докази, здавалося, основне значення було надане заявам чотирьох свідків, яких не піддали перехресному допиту під час судового розгляду. При цьому засудження заявника суттєво залежало від цих доказів.

А от надсилання запитів та допит свідків в інші регіони не може вважатися відповідним методом забезпечення справедливого судового розгляду за обставин цієї справи. По-перше, це означало, що національні суди могли просто утриматися від перевірки того, чи існували вагомі підстави для неявки свідків на судове засідання. По-друге, – адвокати обвинуваченого будуть змушені їхати в різні місця з метою відвідування слухань, на яких свідки будуть надавати свідчення, щоб скористатися правом допитати їх, що накладає непропорційний тягар на захист. По-третє, відповідне національне законодавство виключає присутність затриманого на слуханні поза межами регіону, в якому його було затримано. Наприкінці, такий підхід міг поставити під загрозу принцип безпосередності, оскільки суд першої інстанції не мав би можливості безпосередньо спостерігати за поведінкою конкретних свідків.

Відповідно, неявка свідків на судове засідання, відсутність очної ставки між ними і заявником, а також використання судом їх показань як основи для його засудження та довічне ув’язнення без необхідних процесуальних гарантій, суттєво перешкоджало захисту перевіряти достовірність доказів. Що, за обставин цієї справи, поставило загальну справедливість провадження. Тому мало місце порушення статті 6 §§ 1 та 3 (d) Конвенції.

Прес-реліз рішення ЄСПЛ у справі «Фейсал Памук проти Туреччини» (заява № 430/13) у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.