Дифамація можлива і без імен; порушення прав конкретної людини має перевіряти суд, – ЄСПЛ

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

24 Жовтня 2019
|
1 120
|

рішення ЄСПЛ у справі «Льюїт проти Австрії»

Негативні стереотипні наклепницькі заяви можуть впливати на приватне життя окремої людини, навіть якщо у таких заявах конкретні імена не називаються. Принаймні, це має ретельно перевірити національний суд.

Такого висновку дійшов Європейський суд з прав людини у справі «Льюїт проти Австрії» (заява № 4782/18), передає інформаційний ресурс «ECHR.Ukrainian Aspect».

У 2015 році австрійський періодичний журнал опублікував статтю, в якій особи, які звільнилися з комплексу концтаборів Маутхаузен, були описані як «масові вбивці», «злочинці» та «чума» (Маутхаузен спочатку використовувався як місце ув’язнення кримінальних злочинців, які вважалися невиправними. Пізніше він був визначений, також, як місце утримання особливо небезпечних для режиму політв’язнів). Органи влади відкрили кримінальні розслідування проти автора статті, але згодом справу було закрито. Про це автор статті повідомив своїх читачів у випуску журналу за лютий 2016 рік. При цьому він дослівно повторив попередні твердження.

Аба Льюїт (Aba Lewit) разом з іншими дев’ятьма в’язнями концтабору, які залишилися в живих, подали позов проти журналу. Позивачі стверджували, що стаття від 2016 року ганьбила та ображала їх навіть незважаючи на те, що вони не були названі особисто. Адже всі вони стали жертвами націонал-соціалістичного режиму і були ув’язнені через їх походження, переконання або релігію та були звільнені після війни. Вони ніколи не вчинили кримінальних злочинів.

Втім, суд відхилив позов встановивши, що кількість людей, звільнених з Маутхаузена, становила близько 20 тисяч осіб. Тобто, була настільки великою, що твердження статті не могли стосуватися особисто позивачів. Також суд констатував, що стаття не містила жодних окремих наклепницьких заяв порівняно зі статтею, опублікованою в 2015 році.

Колишні в’язні подали апеляцію. Вони стверджували, що їх було можливо ідентифікувати, адже в живих залишилося лише декілька бранців Маутхаузена. Крім цього, вони були відомі як активісти, що залишилися в живих після Голокосту. Втім апеляційний суд відхилив цю скаргу.

Посилаючись на статтю 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, А.Льюїт поскаржився до ЄСПЛ на те, що суди не змогли захистити його репутацію від помилкових і наклепницьких заяв, зроблених у періодичному виданні.

Суд у Страсбурзі спочатку встановив, що заявник та інші колишні ув’язнені Маутхаузена, як особи, які залишилися в живих після Голокосту, складали соціальну групу. У зв’язку із цим ЄСПЛ нагадав, що на приватне життя кожного члена групи можуть впливати негативні стереотипні або наклепницькі заяви. Таким чином, хоча в статті не було назване ім’я А.Льюїта, обставини справи охоплювали сферу його приватного життя, відтак стаття 8 Конвенції була застосовною.

ЄСПЛ повторив, що відповідно до статті 8 необхідно досягти справедливий баланс між конкуруючими інтересами особи і інтересами суспільства в цілому. Проте в справі пана Lewit національні суди не дійшли до етапу встановлення балансу.

Аналізуючи позицію національних судів, ЄСПЛ звернув увагу на те, що вони не розглядали сутність позову. Так, перша інстанція зробила висновок про те, що розмір групи звільнених ув’язнених був занадто великим, щоб дозволити встановити особу заявника, а це означало, що він не мав права подавати позов. Водночас, суди раніше ніколи не розглядали питання впливу публікації на групу осіб, кількість яких з часом значно зменшувалася, як в цій справі. Апеляційний суд взагалі не розглядав питання правосуб’єктності, попри докази, надані апелянтом. Суд першої інстанції також встановив, що друга стаття була лише описом попереднього розслідування матеріалу 2015 року. Твердження у другій статті не мали окремого наклепницького значення. Втім суд не дав жодної відповіді на те, як він дійшов цього висновку, хоча це було питанням, яке слід було докладно розглянути. Апеляційний суд, хоча й зазначив відсутність необхідних пояснень, втім, все одно погодився з рішенням першої інстанції.

ЄСПЛ дійшов висновку, що національні суди фактично ніколи не розглядали сутність позову А.Льюїта про наклеп, оскільки вони не провели всебічний аналіз питань правосуб’єктності, а також не оцінили різниці у змісті двох статей в контексті позовної заяви. Відтак, суди не провели всебічного аналізу питання, що вплинуло на права людини на приватне життя, що призвело до порушення процесуального аспекту статті 8 Конвенції. ЄСПЛ постановив, що Австрія має виплатити заявникові 5000 євро відшкодування моральної шкоди.

З текстом прес-релізу рішення ЄСПЛ у справі «Льюїт проти Австрії» (заява № 4782/18) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту