Б’є – не значить кохає: у ЄСПЛ довели абсурдність російської приказки

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

19 Серпня 2019
|
495
|

рішення ЄСПЛ у справі «Володіна проти Росії» (заява №41261/17)

Формуючи довгі роки клімат, який сприяв домашньому насильству, російська влада не спромоглася створити умови для суттєвої гендерної рівності, яка б дозволила жінкам жити вільно від страху неналежного поводження.

Такого висновку дійшов ЄСПЛ у справі «Володіна проти Росії» (заява №41261/17), передає інформаційний ресурс ECHR: Ukrainian Aspect.

У травні 2015 року Валерія Володіна розійшлася із своїм співмешканцем С. Останній почав погрожувати вбити жінку та її сина, якщо вона відмовиться повернутися.

У січні 2016 року Володіна подала заяву до поліції, поскаржившись, що С. пошкодив лобове скло автомобіля та забрав у неї документи. Наступного дня вона відкликала свою заяву, після чого виїхала до іншого міста.

Шукаючи роботу, вона розмістила резюме в Інтернеті. Під час однієї із співбесід, виявилося, що зустріч організував С., який забрав в жінки телефон і документи, примусово повернутися у місто разом з ним. Жінка дістала ударів у голову та живіт, що згодом зафіксували лікарі. Вони також встановили вагітність жінки, що має ризик викидня. Володіна погодилася на аборт і викликала поліцію, щоб повідомити про побиття. Наприкінці січня поліція відмовилася порушувати провадження, оскільки не отримала жодної письмової скарги проти С. У лютому прокуратура призначила додаткове розслідування. У березні поліція отримала від жінки письмову заяву, в якій вона відкликала скарги та відмовилась проходити медичне обстеження. У квітні поліція відмовилася порушувати провадження за відсутності скарги потерпілої сторони.

У травні 2016 року стався черговий напад С.: він ударив жінку в обличчя, кинув її на землю і почав душити. Вона подала скаргу поліції, яка зафіксувала її травми, серед яких були синці на обличчі та ссадна на плечах, ліктях, гомілках і стегнах. Згодом (у серпні) поліція отримала протокол та попросила заявницю пройти медичне обстеження, але та відмовилася це робити. Тому поліція знову відмовилася порушувати провадження.

Після нападу у травні Володіна знову виїхала в інше місто, але С. не припинив переслідування. У липні  він вчергове напав на жінку і свідками бійки стали сусіди, які й викликали поліцію. Постраждала подала чергову заяву проти С. У серпні жінка отримала смс-повідомлення від С. про те, що той пошкодив гальмівну систему її авто. Володіна викликала поліцію, яка зафіксувала відповідні пошкодження транспортного засобу. Але у серпні райаідділок поліції відмовився порушувати провадження, встановивши, що постраждала та С. «знали одне одного, жили раніше разом і підтримували спільне домогосподарство». Незалежної оцінки шкоди, заподіяної машині представлено не було, а характер побиття не склав злочину. Це рішення С. оскаржила в суді, але безуспішно.

Щодо Володіної мали місце інші факти переслідування: у вересні 2016 року вона знайшла в підкладці сумки GPS-трекер, на початку 2018 року С. поширив у соціальній мережі приватні фотографії  жінки без її згоди. У березні 2018 року Володіна отримувала загрозливі дзвінки від С., який, крім іншого, перебував біля її будинку. Але і в цьому випадку поліція відмовилася розпочинати кримінальне розслідування, встановивши, що немає небезпеки, що С. реалізує погрозу щодо її вбивства, оскільки «[Заявниця] залишилася в її квартирі, а [С.] залишився в своїй машині і не піднімався у квартиру».

Побоюючись за свою безпеку, у серпні 2018 року Володіна навіть змінила своє ім’я.

У червні 2017 року Володіна звернулася до ЄСПЛ. Відповідно до  ст. 3 Конвенції вона скаржилася, що національні органи влади не захистили її від повторюваного домашнього насильства та не притягли винну особу до відповідальності. Вона також заявляла про порушення статті 13 Конвенції разом із статтею 3 через недоліки у внутрішній законодавчій базі та відсутність законодавчих положень, що стосуються насильства в сім’ї, таких як обмежувальні/захисні приписи.

Проаналізувавши обставини справи, у Страсбурзі констатували, що поводження із заявницею досягло межі жорстокості, що передбачає захист статті 3 Конвенції. Далі у ЄСПЛ перевірили, виконали державні органи свої позитивні зобов’язання згідно зі статтею 1 Конвенції  у поєднанні зі ст. 3, забезпечивши захист особи від усіх форм неналежного поводження.

Ці позитивні зобов’язання включають:

(a) зобов’язання створити та застосувати на практиці адекватну правову базу, що забезпечує захист від неналежного поводження з боку приватних осіб.

(b) зобов’язання вжити розумних заходів, які могли б очікуватися для запобігання реального та негайного ризику неналежного поводження, про яке влада знала чи повинна була знати, і

(c) зобов’язання провести ефективне розслідування, коли було висунуто обгрунтовану скаргу на неналежне поводження.

Дослідивши законодавство РФ та досвід інших країн, Суд констатував, що Росія залишається серед небагатьох держав-членів, національне законодавство яких не передбачає захист жертв домашнього насильства достатніми заходами.  А небажання працівників поліції ініціювати та проводити кримінальне розслідування оперативно та старанно (як у цій, так і в багатьої інших справах), призвело до втрати часу і підірвало їхню здатність забезпечувати докази у справах щодо домашнього насильства. З огляду на те, як органи розглядали цю справу, суд встановив, що держава не виконала свого обов’язку розслідувати неналежне поводження, яке зазнала заявниця. Отже, було порушення статті 3 Конвенції.

Також ЄСПЛ дійшов висновку, що постійне неприйняття законодавства щодо боротьби з домашнім насильством та відсутність будь-яких положень про захисні/обмежувальні приписи чітко свідчать про те, що дії влади в цій справі не були простою невдачею чи тяганиною в протидії  насильству проти заявниці, але випливали з їх небажання визнати серйозність та ступінь проблеми домашнього насильства в Росії та його дискримінаційний вплив на жінок. Формуючи довгі роки клімат, який сприяв домашньому насильству, російська влада не спромоглася створити умови для суттєвої гендерної рівності, яка б дозволила жінкам жити вільно від страху неналежного поводження, порушення їх фізичної недоторканності та отримати рівний захист закону.

Відповідно, у Страсбурзі констатували також порушення статті 14 (заборона дискримінації) Конвенції  у поєднанні зі статтею 3.

З повним текстом рішення ЄСПЛ у справі «Володіна проти Росії» (заява №41261/17) у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова, начальника відділу дослідження проблем прокурорської діяльності у сфері міжнародного права та впровадження практики ЄСПЛ НДІ Національної академії прокуратури України Вероніки Плотнікової, директора Адвокатського бюро «Дроздова та партнери» Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту