Автоматичне застосування до засудженого заборони на пересування не відповідає Конвенції

15 травня 2018 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Навальний проти Росії».

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

18 Травня 2018
|
1 337
|

Автоматична заборона на пересування для засудженого не відповідає Конвенції

Лише той факт, що особа була засуджена, але ще не реабілітована, не може виправдовувати застосування обмежень щодо його свободи виїзду з країни. А автоматичне накладення заборони на пересування є необхідним у демократичному суспільстві у розумінні статті 2 (Свобода пересування) Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав та основоположних свобод.

На це звернув увагу Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 травня 2018 року у справі «Навальний проти Росії» (заява № 32963/16), передає інформаційний ресурс “ECHR.Ukrainian Aspect”.

Нагадаємо, відповідно до ст. 2 Протоколу №4 кожен, хто законно перебуває на території будь-якої держави, має право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання в межах цієї території.

Кожен є вільним залишати будь-яку країну, включно зі своєю власною. На здійснення цих прав не можуть бути встановлені жодні обмеження, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної чи громадської безпеки, для підтримання публічного порядку, запобігання злочину, для захисту здоров’я чи моралі або з метою захисту прав і свобод інших осіб.

Право вільно пересуватися і вільно вибирати місце проживання у певних місцевостях може підлягати обмеженням, що встановлені згідно із законом і виправдані суспільними інтересами в демократичному суспільстві.

У рішенні ЄСПЛ, переклад якого здійснили президент Спілки адвокатів України Олександр Дроздов та директор АБ «Дроздова та партнери» Олена Дроздова, зазначається, що заявник (Олексій Навальний) народився в 1976 році і проживає у Москві. 2 червня 2015 року заявник звернувся до Федеральної міграційної служби з проханням видати йому закордонний паспорт. Його заява була відхилена через посилання на той факт, що він був двічі засуджений і до нього було застосовано покарання у виді позбавлення волі, яке ще ним не було відбуто. Заявник звернувся до суду загальної юрисдикції з проханням скасувати відмову, спираючись, зокрема, на висновок Суду про порушення статті 2 Протоколу № 4 у подібній справі «Nalbantski проти Болгарії» (№ 30943/04, 10 лютого 2011 р.).

30 вересня 2015 року Замоскворецький районний суд у Москві відхилив скаргу, постановивши, що посилання заявника на рішення Європейського суду від 10 лютого 2011 року у справі «Налбанцкі проти Болгарії» є необґрунтованим, оскільки, з огляду на особистість пана Навального, є чіткі ознаки реального суспільного інтересу, який переважає право [заявника] на свободу пересування”.

4 грудня 2015 року Московський міський суд підтримав рішення районного суду. 27 квітня 2017 року заявник зазнав нападу, після того як він вийшов зі свого офісу. Нападник кинув речовину зеленого кольору в обличчя, і внаслідок чого заявник зазнав хімічного опіку його правого ока.

Стикнувшись із ризиком втрати зору, 3 травня 2017 року заявник звернувся з проханням отримати дозвіл їхати до Іспанії для хірургічного втручання. На наступний день йому було видано закордонний паспорт на гуманітарних засадах.

Заявник скаржився, що відмова видавати йому проїзний документ порушує статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції.

ЄСПЛ зазначив з самого початку, що, хоча заявникові було видано закордонний паспорт у 2017 році та він виїхав за кордон, жоден національний орган не визнав передбачуване порушення його права покинути свою країну в попередньому періоді і що він не зміг отримати будь-яку компенсацію або інше відшкодування в зв’язку з цим. Відповідно, він все ще може претендувати на статус “жертви” передбачуваного порушення статті 2 Протоколу № 4 (див. Bartik v. Russia, № 55565/00, §§ 32-34, ЄКПЛ 2006-XV).

ЄСПЛ у своєму рішенні у справі Навального повторив, що захід, за допомогою якого особі забороняється використовувати документ, який, за її бажанням дозволив би їй виїхати з країни, є втручанням у значенні статті 2 Протоколу № 4 і повинен відповідати вимогам пункту 3 цієї статті (див. Bartik, згадане вище, § 36, та Napijalo проти Хорватії, № 66485/01, § 68, від 13 листопада 2003 р.).

Заява заявника на отримання закордонного паспорта була відхилена на підставі того, що його засудження ще не було завершено. У справі Власова та Беньяші проти Росії Суд визнав, що захід, спрямований на обмеження засудженого та ще не реабілітованого правопорушника від виїзду за кордон, переслідував законні цілі підтримання громадського порядку та запобігання злочинам. Разом з тим він аналізував, чи було це “відповідно до закону”, оскільки це було в будь-якому випадку несумісним зі статтею 2 Протоколу № 4 як таке, що не є “необхідним у демократичному суспільстві” (цитоване вище, §§ 30- 31).

Рішення, на які уряд намагався покластися, не мають відношення до цієї справи. Справи Popoviciu, Федоров та Федорова, та M. проти Німеччини стосувалися заявників, чия свобода пересування була обмежена для забезпечення ефективного ведення кримінального розслідування. У справі Пельтонен (PELTONEN) проти Фінляндії заявник підлягав військовій службі та намагався ухилитися від призову. У справі Нордблад (Nordblad) проти Швеції було запроваджено обмеження на процедури поїздок для людини, яка не має належного догляду. І, нарешті, заявник у справі «С. проти Німеччини» законно утримувався під вартою і ніде не міг їздити.

У цій справі кримінальне провадження проти заявника вже було завершено. Йому було призначено умовне покарання, і він не був позбавлений свободи. Також його свобода пересування не обмежувалася, щоб запобігти рецидиву злочинів (див. прецедентне право, згадане у Власові і Беньяші, § 33). Тому його ситуація була значною мірою подібною до ситуацій інших заявників у випадках, коли заборона на виїзд стала автоматичним наслідком їх статусу засуджених та ще не реабілітованих правопорушників (див., зокрема, згадане вище Власов та Беньяш; Мілен Костов проти Болгарії, № 40026/07, 3 вересня 2013 р., Саркізов та інші проти Болгарії, № 37981/06 та інші, 17 квітня 2012 р., та Налбанцкі (Nalbantski) проти Болгарії, № 30943/04, 10 лютого 2011 р.).

Відповідно до визначеної прецедентної практики Суду, лише той факт, що особа була засуджена, але ще не реабілітована, не може виправдовувати застосування обмежень щодо його свободи виїзду з країни (див. Власов та Беньяш, цит. вище, § 35, і Налбанцкі, цитоване вище, § 67). Таке загальне та майже автоматичне обмеження не може розглядатися як “необхідне в демократичному суспільстві”, якщо національна влада не продемонструвала існування чітких ознак справжнього суспільного інтересу, заснованого на конкретних факторах, які переважають право особи на свободу пересування (там само).

У цій справі, як і в згаданих вище випадках, російська влада, крім посилань на переконання заявника та відсутність реабілітації, не давала жодних підстав для відмови у видачі йому закордонного паспорту (порівняйте Власов і Беньяш, § 35, Мілен Костов, § 17, і Налбанцкі, § 67). Російські суди обмежили свої висновки перевіркою формальної законності заборони та посилаючись на “особистість” заявника та на “реальний суспільний інтерес”, що, на їх думку, перевищувало його право виїхати з Росії (див. пункт 8 вище). Вони не пояснювали, які конкретні риси його особистості змусили їх вважати, що заборона на поїздки сприятиме його реабілітації, або які фактичні елементи підтверджують їхній висновок про те, що суспільний інтерес був справжнім і вагомим, або, у цьому питанні, було з’ясовано природу цього суспільного інтересу.

За цих обставин, за відсутності відповідних та достатніх підстав та належного судового перегляду питання про пропорційність національними органами, Суд не може визнати, що автоматичне накладання заборони на пересування є “необхідним у демократичному суспільстві”.

Відповідно було порушено статтю 2 Протоколу № 4 до Конвенції (пункти 17-24 рішення ЄСПЛ у справі Навального).

Аналітичний огляд окремих рішень ЄСПЛ з питання відмови у видачі закордонного паспорту можна переглянути за посиланням.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту