Запровадження ЄСПЛ обов’язкового примирення держави із заявниками містить приховані ризики

Олександр ДРОЗДОВ, адвокат, голова ВКДКА, к.ю.н., заслужений юрист України; Олена ДРОЗДОВА, адвокат, директор АБ «Дроздова та партнери», к.ю.н., спеціально для «Закон і Бізнес»

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

2 Січня 2019
|
381
|

Запровадження ЄСПЛ обов’язкового примирення держави із заявниками містить приховані ризики

Усіх шукачів правди в Європейському суді з прав людини невдовзі чекають процедурні зміни. Вже з 2019 року розгляду скарги палатою суддів повинна передувати спроба мирного врегулювання сторонами спору. Хто від цього виграє?

Фільтр скарг

Суд у Страсбурзі де-факто є найвищою судовою інстанцією міжнародного рівня, до якої можуть звернутися як пересічні громадяни, так і юридичні особи та навіть держави в разі порушення їхніх прав. Для заяв фізичних осіб установлюється вимога: перед зверненням необхідно вичерпати всі засоби національного захисту — пройти від найнижчої судової інстанції до найвищої.

І тільки в разі, коли прагнення справедливості й бажання відновити права не зникнуть, можна подавати скаргу до ЄСПЛ, розуміючи при цьому, що чекати рішення доведеться роками… Тож Страсбург проходять лише найвитриваліші, найсміливіші та найпринциповіші.

Але таких «най» виявилося забагато. Як наслідок, Євросуд сьогодні перевантажений роботою, якої вистачить на роки наперед.

У прагненні скоротити кількість справ, що перебувають у провадженні, та пришвидшити процедуру розгляду скарг секретаріат ЄСПЛ під час нещодавньої зустрічі з представниками правозахисних організацій оголосив про запровадження з 2019 року обов’язкових попередніх переговорів для сторін.

Фактично громадян змусять шукати компроміс, аби позбавити Євросуд необхідності вивчати зайву заяву.

Під час процедури, яка на початковому етапі триватиме 3 місяці, сторони мають докласти максимум зусиль, аби досягти примирення. У разі необхідності строк переговорного етапу може бути подовжено. Змагальна процедура почнеться тільки в тому разі, якщо примирення не відбудеться, держава-відповідач не висуне своїх пропозицій щодо відшкодування або ж якщо таке відшкодування не відповідатиме, на думку страсбурзького суду, обставинам справи.

Яким чином анонсовані ЄСПЛ нововведення вплинуть на скаржників, до чого готуватись і чого чекати, які ризики приховані за такими змінами?

Відкупитися задарма

Перший (найочевидніший) ризик — бути підкупленим. Зважаючи на те, що ЄСПЛ для багатьох є останньою надією на відновлення порушених прав та отримання компенсації, застосування примирювальних переговорів може мати наслідком простий підкуп. У такому випадку розмір компенсації, яку фактично отримає заявник, та розмір компенсації, яку визначив би в рішенні Суд, можуть суттєво відрізнятися. І це півбіди.

Головне те, що в такий спосіб фактично нівелюється значення рішень ЄСПЛ та його функція як суду взагалі, бо питання зводиться до вирішення матеріальних аспектів — реалізується схема «відкупитися», коли уряд держави-відповідача просто, по суті, купляє обіцянку заявника не позиватися надалі й угамуватися, погодившись на запропоновані зміни.

Слушним буде зауважити, що лише незначна частина заявників користуються послугами правників для участі в процесі. Більшість покладається на власні сили, доброту Суду, адже юристи коштують дорого.

Нехтуючи кваліфікованою допомогою, заявники наражають себе на небезпеку — в процесі переговорів, коли з протилежного боку стола сидітимуть професіонали та досвідчені представники уряду, можна банально виявитись ошуканим. Але ж до ЄСПЛ звертаються з надією на справедливе вирішення справи…

А як же непогрішний суд?

Перекладаючи обов’язок вирішити спір на сторони, Суд у певному сенсі позбавляє заявника можливості дійти до кінця, а саме — реалізувати гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий суд. Прикметно, що це право сам ЄСПЛ розуміє як сукупність процедурних і матеріальних елементів, серед яких — доступ до суду.

У рішеннях не раз висловлювалася думка, що доступ полягає, зокрема, і в тому, аби справа особи була розглянута безстороннім, неупередженим судом протягом розумних строків. А у випадку, коли спір вирішуватиметься шляхом переговорів між сторонами, обидві з яких мають власну мету, справедливий суддя, який повинен безсторонньо оцінити всі обставини справи, просто необхідний.

Коли не йдеться про особисте

Певні ризики також убачаються й у справах за позовом однієї держави проти іншої, коли питання, що виноситься на розгляд Суду, виходить за межі приватних інтересів. Тут не потрібно блукати в пошуках прикладів. Останнім часом Україна проти Росії через протиправні дії останньої на сході та півдні нашої країни подала десяток заяв. Усі вони стосуються справді нагальних питань, які потребують якнайшвидшого вирішення. Бо тут кожна хвилина (без перебільшення) впливає на долі людей та держави.

Логічно припустити, що звернення держави до ЄСПЛ свідчить про те, що досягти мирного врегулювання конфлікту дипломатичним шляхом не вдалося. Тому, відправляючи такі сторони на переговори, Суд просто затягує розгляд питання, адже ймовірність змінити свою позицію та піти на поступки опоненту дорівнює нулю.

Звісно, можна наполягати на тому, що Євросуд у своїх кращих традиціях застеріг: справи надзвичайної важливості, які становлять особливий інтерес і потребують негайного вирішення, розглядатимуться позачергово та без етапу переговорів, але чомусь цим словам суперечать дії. Навряд чи воєнний конфлікт, який виник між Україною та Росією, є другорядною подією. Від цього меншою чи більшою мірою страждають обидві держави та їхні громадяни.

Утім, ЄСПЛ не дуже поспішав із розглядом заяв і тільки тепер визначився з датою першого судового засідання у справі за однією із заяв України. Критерій «невідкладність і важливість» — дуже оціночний, а тому зрозуміло, що Суд, визначаючи ступінь нагальності тієї чи іншої справи, на власний розсуд оцінюватиме всі обставини. Відкладення розгляду таких справ неодмінно матиме негативні наслідки — продовження збройних сутичок, взаємних санкцій та інших обмежень.

З огляду на сенс

Не можна не згадати і про практичну мету звернення до ЄСПЛ. Так чи інакше, але заявник звертається до міжнародної установи в очікуванні отримати рішення, що допоможе йому відновити порушені неправомірними діями держави-відповідача права.

Зважаючи на те, які цінності взяті під охорону конвенцією, можна свідомо припустити, що саме наявність рішення, у тому числі в його документарній формі, має стати основною підставою для того, аби в подальшому підтвердити факт порушення та отримати належну компенсацію. Більше того, своїми рішеннями Суд також підтверджує те, що держава порушила певну статтю конвенції, та робить зауваження, спрямовані на уникнення таких порушень у майбутньому.

Це набуває особливого значення у справах за скаргами держави проти держави, коли для того, щоби встановити на офіційному рівні та підтвердити певний факт, необхідно саме рішення незалежного компетентного судового органу, яким є ЄСПЛ. І від наявності такого рішення залежатиме подальший розвиток справ. Усі міждержавні спори завжди стосуються не лише двох учасників конфлікту, а й інших держав.

За таких обставин офіційне рішення буде тим преюдиціальним фактом, який стане сигналом для світової спільноти для вжиття певних заходів або, навпаки, припинення тих чи інших дій. Не останню роль у цьому відіграє авторитетність ЄСПЛ та високий рівень довіри до його суддів, що зумовлює беззаперечну довіру до рішення. Натомість домовленість сторін на етапі переговорів точно не матиме такої ваги.

Бажане, але не дійсне

Із цього можна зробити висновок, що Страсбургу навряд чи вдасться досягти від його нововведень того ефекту, якого він очікує. Потрібно пам’ятати про те, що Євросуд — та інстанція, яка для багатьох стає останньою, кінцевою точкою в багаторічних спорах. Метою кожного заявника, який звертається до ЄСПЛ, є отримання рішення від справедливого та безстороннього органу, який повинен виконувати свої зобов’язання за міжнародним договором.

Переговори перед судовим розглядом — тільки додаткова перешкода, яка може уповільнити процедуру в цілому, а якщо й скоротить кількість заяв, то дуже незначно. Не домовившись, сторони все одно чекатимуть розгляду справи.

Отже, перекладення частини обов’язків на сторони навряд чи можна вважати адекватним і дієвим фільтром, адже поза увагою можуть залишитися ті питання, в яких формальні домовленості не будуть актуальними.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту