7 листопада 2025 року Європейський суд з прав людини (далі – Суд, ЄСПЛ) оприлюднив рішення у справі Sánchez i Picanyol та інші проти Іспанії, яким визнав, що жодного порушення прав заявників за Конвенцією не відбулося. Рішення було ухвалене одностайно Палатою із семи суддів, до складу якої увійшли представники Чехії, Іспанії, Сан-Марино, Швейцарії, Молдови, України та Вірменії. Справа стосувалася попереднього ув’язнення трьох провідних каталонських політиків – Жорді Санчеса, Жорді Туруля та Оріола Жункераса, а також заявлених ними обмежень політичних прав після подій, що супроводжували референдум про незалежність Каталонії 1 жовтня 2017 року.

Суть справи:

Заявники скаржилися, що їхнє тримання під вартою було політично мотивованим і мало на меті позбавити їх можливості брати участь у політичному житті, зокрема в парламентській діяльності та виборах. Вони також заявляли про порушення своїх прав, гарантованих статтею 3 Протоколу № 1 (право на вільні вибори), статтею 5 (право на свободу та особисту недоторканність) та статтею 18 Конвенції (межі застосування обмежень прав).

Перший заявник, Жорді Санчес, на той час очолював громадське об’єднання Assemblea Nacional Catalana (ANC), що активно підтримувало незалежність Каталонії.

Другий заявник, Жорді Туруль, обіймав посаду міністра у справах президентства та був речником уряду Женералітату.

Третій заявник, Оріол Жункерас, був віцепрезидентом уряду Каталонії.

У вересні 2017 року органи автономії Каталонії, попри рішення Конституційного суду, який визнав їхні дії неконституційними, організували референдум про самовизначення. Ці події супроводжувалися масовими протестами 20–21 вересня 2017 року в Барселоні, блокуванням державних установ і зіткненнями, унаслідок яких було завдано значних збитків. Згодом проти керівництва Женералітату, включно із заявниками, було відкрито кримінальне провадження. У жовтні–листопаді 2017 року вони були взяті під варту, а пізніше звинувачені у заколоті, непокорі та розтраті державних коштів.

У 2019 році Верховний суд Іспанії визнав їх винними, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі від дев’яти до тринадцяти років. У 2021 році всі троє були звільнені після помилування.

Аргументи заявників:

Заявники стверджували, що:

• їхнє попереднє ув’язнення мало політичний характер і застосовувалося не з метою забезпечення правосуддя, а з наміром позбавити їх можливості брати участь у виборах та діяльності парламенту;

• перший заявник був позбавлений права бути присутнім на засіданні парламенту для власної інвеститури як кандидата на посаду Президента Женералітату;

• другий заявник був поміщений під варту саме напередодні інвеститурної сесії парламенту, що, на його думку, свідчило про намір влади завадити його політичним амбіціям;

• третій заявник скаржився на відмову надати дозвіл на участь у пленарних засіданнях парламенту під час тримання під вартою.

Вони також заявили про порушення статті 18 Конвенції, вважаючи, що влада використала кримінальне переслідування для політичних цілей — придушення каталонського руху за незалежність.

Оцінка Суду:

ЄСПЛ детально проаналізував усі обставини справи та дійшов висновку, що вжиті Іспанією заходи відповідали Конвенції та принципам верховенства права.

a) Щодо права на вільні вибори (стаття 3 Протоколу № 1)

Суд визнав, що обмеження політичних прав заявників були законними, необхідними та пропорційними в умовах особливо складної суспільно-політичної ситуації.

Національні суди мали право застосовувати превентивне ув’язнення, оскільки існував реальний ризик утечі, повторного правопорушення чи знищення доказів.

Суд відзначив, що органи влади намагалися мінімізувати втручання у права заявників:

першому заявникові було дозволено голосування через представника, що зберегло суть його парламентського мандата.

Відсторонення від посади депутата після набрання чинності обвинувальним актом також не суперечило Конвенції, оскільки ґрунтувалося на чинному законодавстві (ст. 384 bis КПК Іспанії) і мало тимчасовий характер.

b) Щодо права на свободу (стаття 5 §§ 1 і 4)

ЄСПЛ зазначив, що тримання під вартою другого заявника 23 березня 2018 року було засноване на обґрунтованій підозрі у вчиненні злочину та наявності ризику повторення протиправних дій.

Жодних ознак свавілля чи політичної упередженості Суд не встановив.

Крім того, Суд визнав, що строк розгляду ампароскарги у Конституційному суді не порушив вимогу «швидкого» перегляду законності ув’язнення, враховуючи складність справи та її суспільну важливість.

c) Щодо статті 18 Конвенції (зловживання владою)

Суд категорично відкинув твердження про політичну мотивацію дій влади.

ЄСПЛ наголосив, що захист конституційного ладу та демократичного порядку не може вважатися “політичною метою” у сенсі статті 18.

Політичний контекст, на який посилалися заявники, сам по собі не є доказом переслідування.

Суд підкреслив, що під час судового процесу політичні партії, до яких належали заявники, продовжували свою діяльність, брали участь у виборах 21 грудня 2017 року, а серед кандидатів були й самі заявники, що перебували під вартою.

Таким чином, ЄСПЛ визнав, що жодна з дій іспанських судів не мала прихованої мети придушення політичної активності заявників.

Висновки Суду:

Європейський суд з прав людини одноголосно встановив, що:

1. Не було порушення статті 3 Протоколу № 1 (право на вільні вибори) щодо всіх трьох заявників.

2. Не було порушення статті 5 §§ 1 і 4 (право на свободу та особисту недоторканність) щодо другого заявника.

3. Не було порушення статті 18 у поєднанні зі статтею 5 або статтею 3 Протоколу № 1.

Таким чином, Суд підтвердив, що попереднє ув’язнення заявників та інші застосовані обмеження не виходили за межі правомірного втручання, відповідали законним цілям і не суперечили суті їхніх прав за Конвенцією.

Повний текст рішення за посиланням