Якщо особа згадала про процесуальні гарантії лише в касаційній інстанції, то в ЄСПЛ не допоможуть

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

9 Серпня 2021
|
1 275
|

рішення ЄСПЛ у справі

В Європейському суді з прав людини розглянули справу українського корупціонера, який навіть у Страсбурзі не зміг визначитися: брав він хабар, не брав чи просто став жертвою міліцейських інтриг. Попри це, деякої сатисфакції все ж удалося досягти.

Шухлядка з грішми

Чиновник, якого в Україні визнали винним у корупції, до останнього не погоджувався з вироком, а тому звернувся до ЄСПЛ.

У 2009 році Вадим Берлізев працював заступником головного інспектора з питань охорони праці в Тернопільській області. Справа розпочалася з того, що після перевірки одного з місцевих підприємств він мав кілька неформальних зустрічей з його директором. Той, за словами чоловіка, кілька разів пропонував йому заплющити очі на виявлені порушення, за що обіцяв віддячити.

Утім, заяву в міліцію щодо ймовірної корупції подав не В.Берлізев, а той-таки директор. Останній стверджував, що хабар у розмірі 3 тис. грн. вимагав саме чиновник. Прикметно, що потерпілий сам кілька років тому працював у тому ж відділку.

Наступного дня було відкрито провадження та розпочалася підготовка до спецоперації. Директору дали банкноти, помічені люмінесцентною фарбою, а на одязі закріпили відеокамеру.

Уже за кілька днів операція була реалізована. Правоохоронці ввійшли до кабінету та в шухлядці робочого столу виявили конверт із міченими банкнотами. На пальцях чоловіка також було виявлено люмінесцентний слід. Для фіксації цього факту руки В.Берлізева витерли марлевим тампоном, щоб зібрати залишки фарби.

У суді чиновник свою вину заперечував та наполягав, що нічого не вимагав, а навпаки, пропозиції директора відхиляв. Він припускав, що гроші до столу могли потрапити тоді, коли він виходив з кабінету зробити копії документів. Утім, Тернопільський міський суд визнав заявника винним в отриманні хабара. Суд посилався на показання правоохоронців і понятих, а також на висновок експерта, в якому йшлося, що марлевий тампон, який використали для мазка з рук підозрюваного, містив люмінесцентну фарбу. Крім цього, суд переглянув відеозапис операції. Було чутно, що директор говорив «тут троє», потім була невимушена бесіда та звук відкривання та закривання шухлядки столу.

Оскарження вироку не дало результатів. На думку суддів, рішення було ухвалене на підставі законно зібраних доказів.

Прояв утручання

Тож у Страсбург заявник скаржився на порушення стст.6, 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. В.Берлізев уважав, що право на повагу до приватного та сімейного життя порушено, бо відеозйомка була незаконною. Свавілля він убачав у відсутності санкції слідчого судді на проведення спецоперації.

Представники країни визнали, що оскаржуване відео є проявом утручання в особисте життя, але водночас наполягали, що порушення ст.8 конвенції не відбулося.

ЄСПЛ зазначив, що будь-яке втручання відповідно до ст.8 конвенції може бути виправданим, якщо воно відповідає букві закону. Утім, відповідно до чинного та той час законодавства негласні слідчі (розшукові) дії мали обов’язково бути санкціоновані судом. Ця вимога є важливою процесуально гарантією. Оскільки в матеріалах справи немає жодного підтвердження, що така візія була надана, утручання в права не може розглядатись як «передбачене законом». А тому ЄСПЛ не зобов’язаний визначати, чи було таке втручання необхідним. Відповідно, порушення ст.8 конвенції Суд підтвердив.

Непослідовна позиція

Щодо гарантій, передбачених ст.6 конвенції, то заявник уважав, що його засудили через провокацію з боку міліціонерів, а вирок ґрунтувався на доказах, отриманих у результаті незаконної спецоперації. Крім того, він зазначив, що його доводи про недопустимість доказів не були розглянуті належним чином на національному рівні. Урядовці, як і в першому випадку, не визнавали порушення та наполягали, що всі рішення ухвалені українською Фемідою, були законними.

У Страсбурзі нагадали, що до його завдань не входить визначати, чи можуть певні докази бути допустимими з точки зору національного законодавства та чи винна особа. Питання стосується того, чи був судовий розгляд справедливим у цілому. Тож потрібно врахувати, чи було реалізоване право на захист, чи була надана заявнику можливість оскаржити належність доказів, чи міг він виступити проти долучення таких доказів до матеріалів справи.

Судді ЄСПЛ звернули увагу на термінологію та її смислове забарвлення, якими оперував заявник. Так, хоча в заяві він використовував термін «підбурювання», але, на думку Суду, по суті, він скаржився на «підставу».

Також у Євросуді вказали на непослідовність позиції заявника. Він дійсно заперечував свою причетність до злочину та винним себе не визнав. А також ратував, що це директор підкинув йому гроші, щоб засудити, бо той відмовився брати хабаря. Водночас заявник скаржився, що він був уплутаний у злочин через незаконну провокацію міліціантів.

У справі заявника незаконний відеозапис дійсно став причиною порушення конвенційних гарантій. Але щодо справедливості розгляду, то не все так однозначно.

Відеозапис не був єдиним доказом у справі. Український суд опирався й на інші матеріали справи — показання свідків, висновки експертів та речові докази. Суд відзначив, що заявнику ніколи не перешкоджали в оскарженні доказів та неприйнятності їхнього використання у справі. Для ЄСПЛ очевидно, що заявник своїми процесуальними правами розпочав користуватися лише на стадії касаційного розгляду та лаконічно заявив про недопустимість використання відеозапису.

До того ж він не піддавав сумнівам надійність і точність цих доказів. Отримавши такий запізнілий аргумент, касаційний суд усе-таки розглянув його та ухвалив рішення відповідно до норм закону. Зі свого боку ЄСПЛ уважає, що аргументи та обґрунтування касаційного суду є достатньо переконливими. Тому з огляду на доступність процесуальних гарантій, які заявник не використав послідовно, говорити про глобальну несправедливість не можна. Відповідно, порушення ст.6 конвенції не було.

Проте рішенням від 8.07.2021 у справі «Berlizev v. Ukraine» Євросуд зобов’язав державу виплатити заявникові €4500 як компенсацію за моральну шкоду. Ще €1500 припало на судові витрати.

Єва ЗОРІНА, «Закон і Бізнес»

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту