«Вас попереджали!» або ще одна настанова від Ради Європи щодо судової реформи 2019

Олександр ДРОЗДОВ, адвокат, голова Комітету НААУ з питань БПД, к.ю.н., доцент, заслужений юрист України

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

29 Квітня 2020
|
3 976
|

Висновок щодо рішень Конституційного Суду України № 2-Р/2020 та № 4-Р/2020

Питання судової реформи 2019 року вже другий рік поспіль викликають палкі дискусії не тільки на теренах України, але й далеко за її межами. Автор цих рядків також неодноразово публічно висловлював свою позицію щодо цієї чергової судової реформи 2019 року (наприклад, «Законопроект №1008 має бути заветований – член ВККСУ Дроздов», «Венеціанська комісія — українській владі: не говоріть потім, що ви не знали!»). Зауважу, що Законопроект №1008 дуже швидко та без сутнісних змін перетворився на Закон № 193.

Проте 23 квітня 2020 року Рада Європи на своєму офіційному веб-сайті публікує Висновок щодо рішень Конституційного Суду України № 2-Р/2020 та № 4-Р/2020 (далі – Висновок РЄ).

Нагадаю читачеві, що рішенням Конституційного Суду України від 18 лютого 2020 року № 2-Р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень пунктів 4, 7, 8, 9, 11, 13, 14, 17, 20, 22, 23, 25 розділу XII „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VІІІ було визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), низку положень розділу ХІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами. І звісно, що положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами, які було визнано неконституційними, втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення (далі – Рішення КСУ № 2-Р/2020).

В свою чергу рішенням Конституційного Суду України від 11 березня 2020 року № 4-Р/2020 у справі за конституційним поданням Верховного Суду щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень законів України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII, «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX, „Про Вищу раду правосуддя“ від 21 грудня 2016 року № 1798–VIII було визнано такими, що не відповідають Конституції України
(є неконституційними):

– частину першу статті 37, частину першу статті 94, пункт 3 частини третьої статті 135 Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування»
від 16 жовтня 2019 року № 193–IX;

– пункти 4, 5, 6, 7, 9, 10 розділу ІІ „Прикінцеві та перехідні положення“ Закону України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX;

– частину третю статті 24, статтю 281, частину восьму статті 31, частину першу статті 42, частину третю статті 47, частину четверту статті 48 Закону України „Про Вищу раду правосуддя“ від 21 грудня 2016 року № 1798–VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року
№ 193–IX (далі – Рішення КСУ № 4-Р / 2020).

Водночас Рішенням КСУ № 4-Р/2020 рекомендовано Верховній Раді України невідкладно привести положення Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ від 2 червня 2016 року № 1402–VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX, та Закону України „Про Вищу раду правосуддя“ від 21 грудня 2016 року № 1798–VIII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до Закону України „Про судоустрій і статус суддів“ та деяких законів України щодо діяльності органів суддівського врядування» від 16 жовтня 2019 року № 193–IX, у відповідність до цього Рішення (пункт 5 резолютивної частини).

Таким чином якість наступного етапу судової реформи цілком залежить від парламенту та від того наскільки останні дослухатимуться до голосу європейських інституцій, зокрема таких як Венеціанська комісія (далі – ВК).

Враховуючи формат статті коротко зупинюсь лише на рекомендаціях, які РЄ надає за результатами наведеного Висновку.

1. Рішення КСУ № 2-р/2020 стосується низки питань, пов’язаних із переходом від Верховного Суду України до Верховного Суду, а також щодо оплати праці та пенсійного забезпечення суддів та суддів у відставці. Рішення КСУ загалом відповідає стандартам РЄ. Реалізація цих рішень, включаючи будь-які зміни до законодавства, повинна враховувати заяву до ЄСПЛ у справі Гуменюка та інших проти України.

2. Проведений аналіз свідчить, що рішення КСУ № 4-р/2020 стосується найважливіших рекомендацій у висновку ВК, які стосуються неконституційності законодавчих положень Закону № 193.

3. Думка ВК надає більш широкий огляд загальної політики реформ та вказує на низку складних питань судової реформи в Україні. Деякі з проблемних питань не є неконституційними в суворому розумінні цього терміну, однак вони не відповідають стандартам РЄ та викликають серйозне занепокоєння щодо незалежності судової влади.

4. Що стосується процесу реформ, то висновок ВК та стандарти РЄ повинні використовуватися як орієнтир на очікувані законодавчі поправки, які повинні замінити неконституційні положення Закону № 193.

5. Висновок ВК надає корисні вказівки щодо шляхів досягнення відповідності стандартам РЄ, які виявилися цінними та можуть позитивно впливати на передбачувану реформу. Це також може вплинути на можливі зміни до Закону № 193 та допомогти владі уникнути подібних помилок у майбутньому.

6. Одне з важливих зауважень ВК пов’язане з процесом розробки відповідного законодавства, яке не стало предметом належних консультацій із представниками судової влади, і відкрило двері для широкого, швидкого, законодавчого процесу. Цей процес розпочинає істотну реформу, проведену за обмежений час, без переконливих аргументів для її здійснення. Це ставить під загрозу верховенство права та стабільність судової системи.

7. Після аналізу рішень КСУ, висновку ВК та Закону № 193, ключовими рекомендаціями, що стосуються поточного етапу судової реформи, є:

Призначення суддів і їх перебування на посаді

8. Нова парламентська більшість та уряд не повинні ставити під сумнів призначення чи перебування на посаді суддів, які були призначені належним чином

9. Немотивоване та різке зменшення кількості суддів Верховного Суду (далі – ВС), а також зворотне застосування фільтрів доступу щодо поточного відставання у розгляді справ викликає серйозні питання стосовно порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – КЗПЛ). Для суддів ВС, які пройшли публічну процедуру відбору та призначення, не слід повторно проводити відбір та оцінювання (процедура перевірки).

10. Звільнення з посади через негативну оцінку слід уникати по відношенню до всіх суддів, які отримали посаду, крім випадків з винятковими обставинами.

11. Суддя не повинен отримувати нове призначення або переводитися на іншу судову посаду без його згоди на це, за винятком випадків дисциплінарного стягнення або реформи організації судової системи. Суддя, переведений без його згоди, повинен мати право на оскарження перед незалежним органом, який може дослідити законність переведення.

Дисциплінарне провадження

12. Скорочені строки в дисциплінарному провадженні можуть мати серйозний вплив на незалежність суддів. Вони можуть легко призвести до безпідставних рішень через брак часу у суддів, а також через брак часу у Вищій раді правосуддя (далі – ВРП )на належну підготовку.

13. Дисциплінарні провадження, що проводяться заочно, та провадження, розпочаті анонімно, суперечать праву на справедливий судовий розгляд відповідно до ст. 6 КЗПЛ і не підтримуються стандартами РЄ. Суддя повинен мати повноцінне слухання та право на представництво, щоб захищати себе.

14. У випадках, коли скаржник наполягає на анонімності, можуть бути запроваджені механізми приховування своєї особистості, подібні до тих, що захищають осіб, які вказують на порушення або правопорушника.

15. Право подавати скарги має бути надане особам, які постраждали від дій судді або мають певну форму “правового інтересу” у цій справі.

Членство у Вищій кваліфікаційній комісії суддів України

16. Звільнення членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України (далі –ВККСУ) до закінчення їхніх повноважень та без перехідного періоду є проблемним. Нова процедура відбору членів ВККСУ відхиляється від стандартів РЄ та обмежує роль ВРП.

17. Склад ВККСУ не повинен відходити від раніше дотримуваного правила, згідно з яким половина його членів є суддями, обраними їхніми колегами.

Оцінка, відбір і звільнення членів органів суддівського самоврядування

18. Комісія з питань доброчесності та етики і Конкурсна комісія не мають конституційних підстав і не можуть бути наділені повноваженнями виконувати завдання з контролю за діяльністю членів ВРП та суддів ВС, а також щодо відбору членів ВККСУ.

19. Процедури оцінювання та відбору суддів і членів органів суддівського самоврядування повинні ґрунтуватися на чітких та всеохоплюючих процедурах оцінки та об’єктивних критеріях, оголошених заздалегідь та встановлених законом.

20. Впровадження нових органів у систему суддівського самоврядування повинно проводитись у відповідності до стандартів та рекомендацій РЄ. У нинішньому форматі повноваження та процедури як Комісії з питань доброчесності та етики, так і Конкурсна комісія не відповідають цим стандартам.

21. Залучення представників міжнародної спільноти до національних органів судової влади не суперечить стандартам РЄ. Однак необхідні чіткі правові гарантії щодо висування, відбору та призначень як національних, так і міжнародних членів таких органів.

22. Компетенція Комісії з питань доброчесності та етики перевіряти етику та доброчесність членів ВРП та звільняти їх з посади, а також її повноваження щодо моніторингу інформації про суддів ВС є проблемною. Існуючі етичні стандарти для суддів, а також відповідні процедури повинні відповідати найвищим міжнародним та європейським стандартам. Судді повинні мати можливість звертатися за порадами з питань етики до спеціалізованого органу в межах судової системи.

23. Слід усунути недоліки в процедурах звільнення членів ВРП та членів ВККСУ. Закон повинен визначати порушення, які можуть бути підставою для звільнення членів ВККСУ. Слід передбачити й процедуру оскарження таких рішень.

Висновок щодо рішень Конституційного Суду України № 2-Р/2020 та № 4-Р/2020
Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту