Справа «Немет проти Угорщини»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

4 Січня 2021
|
163
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 381, (2020)
17. 12.2020

Державний мораторій на виселення є законним у справі набувача майна

У рішенні Палати в справі Béla Németh проти Угорщини (заява № 73303/14) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив відсутність порушення статті 1 Протоколу №1(захист власності) і статті 14 (заборона дискримінації) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася відсутності можливості заявника заволодіти майном, яке він придбав, через законний мораторій на виселення. Державні органи були звільнені від мораторію. Він був змушений чекати протягом двох років до того, як в кінцевому підсумку зміг реалізувати свої права  власності.

Суд встановив, що мораторій мав основу в законодавстві, слугував законним інтересам і, зокрема, не позбавив його законного очікування щодо права власності на майно, лише затримав його.

Суд також встановив, що ситуацію заявника  було неможливо порівняти з ситуацією державних суб’єктів і він не зазнав жодної дискримінації.

Основні факти

Заявник, Бела Міклош Немет (Béla Miklós Németh), є громадянином Угорщини, який народився в 1948 році і мешкає в м. Киштарча (Угорщина).

В 2014 році заявник придбав нерухомість на аукціоні. Її продавали в виконавчому провадженні, що виникло через борг.

Було внесено поправку до Закону про примусове виконання, яка встановлює мораторій на виселення, спричинене стягненням боргів з метою пом’якшення наслідків фінансової кризи 2008 року.

Мораторій не застосовувався до представників держави. Спочатку він не мав встановленої дати завершення.

Заявник ще не отримав право власності на майно і боржника тепер було неможливо виселити.

Заявник стверджує, що йому вдалося отримати право власності та володіння майном лише через два роки після того, як він придбав його.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 1 Протоколу №1 (захист власності) і 14 (заборона дискримінації) заявник скаржився на те, що йому не дозволяли використовувати його власність, а також те, що він зазнав дискримінації, оскільки відповідне законодавство захищало державні суб’єкти на шкоду приватному сектору.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 14 листопада 2014 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Ksenija Turković (Хорватія), Голова,

Krzysztof Wojtyczek (Польща),

Alena Poláčková (Словаччина),

Péter Paczolay (Угорщина),

Gilberto Felici (Сан Марино),

Erik Wennerström (Швеція),

Raffaele Sabato (Італія),

а також Abel Campos, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 1 Протоколу №1

Уряд стверджував, що заявник очікував, що він придбає активи, коли він придбав майно. Проте цього було недостатньо для залучення його прав за Конвенцією, оскільки він ще не був власником. Уряд також наголосив на суспільній потребі у заходах, які вжила держава. Проте заявник вказав, що майно було частиною його портфелю активів.

Суд вважав, що заявник мав принаймні законне очікування права власності відповідно до законодавства Угорщини, яке є власністю для цілей Конвенції. Заява була прийнятною.

Суд повторив, що втручання у приватну власність повинне бути законним, переслідувати законну мету в інтересах суспільства і повинне встановлювати баланс між загальними інтересами та правами особи.

Сторони не заперечували, що заявник використовував своє майно під контролем держави. Суд погодився.

Суд зазначив, що на його думку мораторій мав основу в законодавстві. Питання навколо невизначеності відповідного закону були питаннями справедливо балансу.

Суд визнав, що дії національного законодавчого органу під час запровадження мораторію знаходилися в межах розсуду і не були «явно без обґрунтованих підстав». Мораторій відповідав вимогам Конвенції, що стосуються інтересів суспільства.

Суд зазначив, що тимчасове призупинення або поступове виконання судових наказів знаходилося в межах розсуду національних органів влади. Суду було відомо про кризу в Угорщині на той час і необхідність не допускати того, щоб велика кількість її громадян залишалася без даху над головою. Крім того він виявив, що мораторій не позбавив заявника його законних очікувань  vis-à-vis майна, лише затримав отримання ним права власності. Суд також зазначив, що в законодавство були швидко внесені зміни, які додають положення про закінчення терміну дії.

Оскільки заявник не був змушений нести надмірний індивідуальний тягар, Суд встановив, що його права не були порушені.

Стаття 14

Суд визнав статтю 14 Конвенції застосовною. Він повторив, що держави користуються широкими межами розсуду у сфері регулювання житла через складні соціальні та політичні проблеми. В цій справі Суд вважав, що державні суб’єкти були звільнені від мораторію, який передбачав ряд положень щодо дій, які необхідно вжити.

Крім того, основні оператори в цьому районі – тобто постачальники житла, що здається в оренду – були у приватному секторі, тож мораторій неминуче застосовувався більше до них.

В кінцевому підсумку, оскільки ситуація заявника не була «відповідно подібною» ситуації державних органів, Суд вказав, що неможливо стверджувати, що він зазнав дискримінації. Відповідно Конвенція не була порушена.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту