Справа «N.T. проти Росії»

Документ у перекладі президента Спілки адвокатів України Олександра Дроздова та директора АБ «Дроздова та партнери» Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

10 Червня 2020
|
1 655
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 155, (2020)
02.06.2020

Росія повинна реформувати законодавство, яке автоматично поміщає ув’язнених, які відбувають довічне ув’язнення під суворий режим ув’язнення

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі N.T. проти Росії (заява № 14727/11) Європейський  суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження) Європейської  Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася скарги заявника на рутинне застосування кайданок та різні аспекти суворого режиму ув’язнення, який застосовувався до нього протягом декількох років на єдиній підставі довічного ув’язнення.

Суд встановив, зокрема,  що уряд не обґрунтував  ні тривалу  ізоляцію заявника, в тому числі одиночне ув’язнення, ні рутинне застосування кайданок протягом більш ніж п’яти років.

Крім того ситуацію заявника погіршував той факт, що він знаходився в своїй камері протягом близько 22 з половиною годин на день без будь-якої іншої діяльності, наприклад роботи або навчання, а також той факт, що йому часто доводилося носити важке відро для туалету для того, щоб випорожнити його, в кайданках.

Загалом, поводження з заявником ймовірно завдало йому значних страждань і було нелюдським та таким, що принижує гідність, поводження.

Суд вважав, що виявлене у справі порушення розкрило системну проблему, яка впливала на кожного довічного ув’язненого протягом перших десяти років ув’язнення і давало поради щодо заходів, які можливо вжити для реформи.

Основні факти

Заявник, пан N.T., є громадянином Росії, який зараз відбуває вирок до довічного ув’язнення в виправній колонії особливого режиму № 6 («ІК-6») в селі Ельбан Хабаровської області.

Пан N.T. почав відбувати покарання у виправній колонії особливого режиму № 56, що знаходиться в селищі Лозвинський в Свердловській області (“ІК-56”) в грудні 2010 року. Він був автоматично поміщений під суворий режим ув’язнення, який застосовується до всіх довічно ув’язнених в Росії протягом принаймні перших десяти років відбування їх покарання.

Він перебував під вартою протягом понад семи років до переведення в ІК-6, де суворий режим ув’язнення тривав протягом ще декількох місяців до закінчення встановленого законом терміну. Під час цього часу його тримали в одиночній камері або камері для двох з іншим ув’язненим.

З першого дня його тримання під вартою в ІК-56 до кінця 2015 року на нього надягали кайданки кожного разу, коли він залишав свою камеру і навіть тоді, коли йому доводилося спорожняти своє важке 30-літрове відро для туалету у вигрібну яму за межами будівлі, оскільки в будівлі була відсутня каналізація.

Під час переведення в ІК-6 в березні 2018 року він був внесений до списку небезпечних ув’язнених («ув’язнені, схильні до втечі, нападу, захоплення заручників, скоєння самогубства або поранення себе »), і тюремні охоронці почали регулярно надягати на нього кайданки.

Скарги, процедура та склад Суду

Посилаючись на статтю 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження пан N.T. Скаржився на суворий режим ув’язнення, застосований до нього як до в’язня, що відбуває довічне ув’язнення, в тому числі на  рутинне застосування кайданок.

Заява була подана до Європейського суду з прав людини 9 лютого 2011 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Paul Lemmens (Бельгія), Голова,

Georgios A. Serghides (Кіпр),

Helen Keller (Швейцарія),

Dmitry Dedov (Росія),

Alena Poláčková (Словаччина),

Lorraine Schembri Orland (Mальта),

Ana Maria Guerra Martins (Португалія),

а також Milan Blaško, Секретар Секції.

Рішення Суду

Стаття 3 (заборона нелюдського та такого, що принижує гідність, поводження)

Загалом, заявник протягом багатьох років був відокремлений від решти населення в’язниці виключно на підставі його довічного ув’язнення, або в ізоляції, або триманням в камері для двох ув’язнених. Крім того ситуацію заявника погіршував той факт, що він знаходився в своїй камері протягом близько 22 з половиною годин на день без будь-якої іншої діяльності, наприклад роботи або навчання. Суд вже постановляв, що всі форми одиночного ув’язнення в довгостроковій перспективі могли мати негативний вплив, наслідком чого могло стати погіршення розумових здібностей та навички спілкування.

Ув’язнення в камері для двох осіб могло мати подібні негативні наслідки, якщо б обом ув’язненим довелося проводити роки замкненими в одній камері без будь-якої цілеспрямованої діяльності, відповідного доступу до прогулянок на свіжому повітрі або контактів з зовнішнім світом.

Тому тримання під вартою в камерах для двох ув’язнених в таких умовах або тривала ізоляція можуть бути обґрунтовані лише певними міркуваннями безпеки. Проте уряд не пояснив причини одиночного ув’язнення заявника.

Крім того, вони не надали жодних підстав для обґрунтування систематичного надягання кайданок на заявника, окрім того факту, що він знаходився у списку небезпечних ув’язнених з березня 2018 року. Хоча це не пояснювало необхідності використання кайданок з дня його прибуття в IK-56 в 2010 році, особливо тому, що він ніколи не порушував тюремної дисципліни протягом всього періоду тримання під вартою в цьому закладі. Рутинне надягання кайданок на нього з 2010 до 2015 року, особливо під час супроводу по IK-56,  закладу підвищеної безпеки, явно перевищувало законні вимоги безпеки в’язниці. Цю ситуацію погіршував той факт, що йому регулярно доводилося носити важке відро для туалету для того, щоб випорожнити його. Ізоляція, обмежені прогулянки на свіжому повітрі та відсутність цілеспрямованої діяльності могли викликати інтенсивне і тривале почуття самотності та нудьги в заявника, що могло призвести до його передачі до установи закритого типу, в той час як рутинне надягання кайданок принижувало його людську гідність і викликало страждання. Така ситуація, ймовірно, викликала значні страждання в заявника, які виходили далеко за межі неминучих страждань та приниження, притаманних довічному ув’язненню.

Суд дійшов висновку, що це було поводження, заборонене статтею 3. Тому мало місце порушення статті 3 Конвенції у зв’язку з нелюдським та таким, що принижує гідність, поводження, якого зазнав заявник під час суворого режиму ув’язнення.

Стаття 46 (обов’язкова сила та примусове виконання)

Порушення, виявлене у справі заявника, здебільшого витікало з відповідних положень Кодексу про виконання кримінальних покарань, який розкрив системну проблему, яка стосується кожного ув’язненого, який відбуває довічне ув’язнення, протягом перших десяти років ув’язнення. З огляду на нагальну потребу в надані таким ув’язненим швидкої та відповідної компенсації на національному рівні, Суд вирішив окреслити заходи, які можуть бути вирішальними для вирішення структурної проблеми дотримання Конвенції.

Такі заходи можуть включати скасування автоматичного застосування суворого режиму ув’язнення для всіх в’язнів, які відбувають довічне ув’язнення, та запровадження положень, які запроваджували – і підтримували – режим лише на основі індивідуального оцінювання ризику кожного ув’язненого і протягом терміну, який не перевищує суворо необхідний термін. Також можливо передбачити пом’якшення деяких аспектів суворого режиму, особливо тих, що стосуються фізичних обмежень, ізоляції довічно ув’язнених та їх доступу до соціально-реабілітаційної діяльності.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що Росія повинна виплатити заявникові 3 000 євро (EUR) відшкодування моральної шкоди та 1 000  євро відшкодування видатків і витрат

Рішення доступне лише англійською мовою.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту