Справа «Мехмет Чифтчі та Суат Інседере проти Туреччини»

Документ у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

27 Січня 2022
|
530
|

З релізом мовою оригіналу можна ознайомитися за посиланням.

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ, 016, (2022)
18.01. 2022

Порушення свободи вираження поглядів двох ув’язнених, покараних за виконання гімнів та читання віршів у в’язниці

У сьогоднішньому рішенні Палати в справі Mehmet Çiftçi та Suat İncedere проти Туреччини (заяви № 21266/19 і 21774/19) Європейський суд з прав людини одноголосно встановив порушення статті 10 (свобода вираження поглядів) Європейської Конвенції з прав людини.

Справа стосувалася санкції позбавлення засобів зв’язку протягом одного місяця, накладеної на заявників керівництвом в’язниці за виконання гімнів та читання віршів (в грудні 2016 року) в пам’ять про ув’язнених, які загинули під час операції «Повернення до життя», проведеної органами влади у в’язницях в грудні 2000 року.

Суд виявив, що дисциплінарна санкція, накладена на заявників, складала втручання в їх право на свободу вираження поглядів. Суд постановив, що, незважаючи на м’якість санкції, накладеної на заявників, уряд не продемонстрував, що причини, наведені національними органами влади як обґрунтування оскаржуваного заходу, були відповідними та достатніми, а також те, що цей захід був необхідним у демократичному суспільстві.

Основні факти

Заявники, Mehmet Çiftçi та Suat İncedere, є громадянами Туреччини, які народилися в 1952 та 1971 році, відповідно. У відповідний час вони перебували під вартою у в’язниці в м. Едірне.

В грудні 2016 року двоє заявників разом із 26 іншими ув’язненими читали вірші та співали гімни в пам’ять ув’язнених, які загинули під час проведення операції «Повернення до життя», яку проводили органи влади у в’язницях в грудні 2000 року.

В січні 2017 року керівництво в’язниці прийняло рішення про накладення на них санкції у вигляді позбавлення засобів зв’язку протягом одного місяця вважаючи, що їх дії під час проведення заходу складали дисциплінарне порушення «необґрунтоване виконання гімну чи скандування гасел» відповідно до Закону № 5725 про виконання покарань та запобіжні заходи.

В жовтні 2017 року суддя з виконання судових рішень м. Едірне, який приймав рішення по апеляції заявників, накладені керівництвом колонії скасував санкції на підставі того, що правопорушення, про яке йде мова, не було встановлене.

В листопаді 2017 року суд присяжних м. Едірне скасував рішення судді з виконання судових рішень встановивши, що прийняте керівництвом колонії рішення, відповідало процедурі та закону.

В листопаді 2018 року Конституційний суд оголосив неприйнятними подані заявниками індивідуальні заяви.

Скарги, процедура та склад Суду

Покладаючись на статтю 10 (свобода вираження поглядів) Європейської Конвенції заявники скаржилися на санкцію, накладену на них органами влади.

Заяви були подані до Європейського суду з прав людини 4 квітня 2019 року.

Рішення було прийняте Палатою з семи суддів в наступному складі:

Carlo Ranzoni (Ліхтенштейн), Голова,

Aleš Pejchal (Чеська Республіка),

Egidijus Kūris (Литва),

Branko Lubarda (Сербія),

Pauliine Koskelo (Фінляндія)

Marko Bošnjak (Словенія),

Saadet Yüksel (Туреччина),

а також  Hasan Bakırcı, заступник секретаря Секції.

Рішення Суду

Стаття 10 (свобода вираження поглядів)

Суд постановив, що дисциплінарне покарання, накладене на заявників за читання віршів і виконання гімнів в пам’ять про ув’язнених, які загинули та отримали поранення під час проведеної у в’язницях операції, складає  втручання в їх право на свободу вираження поглядів. Втручання мало правову основу у вигляді Закону №. 5275 і переслідувало, зокрема, законну мету запобігання порушень громадського порядку.

Покладаючись на принципи, які витікають з його прецедентного права щодо свободи вираження поглядів (Bédat проти Швейцарії [ВП], № 56925/08, 29 березня 2016 року, та Kula проти Туреччини, № 20233/06, 19 червня 2018 року), Суд зазначив, що в цій справі на підставі рішень, винесених національними органами влади, було неможливо визначити, чи накладені на заявників санкції були необхідні для досягнення законних цілей, які переслідують органи влади. Накладаючи санкцію, про яку йде мова, керівництво в’язниці лише вказало, що дії заявників складали злочин, зазначений у статті 42(2)(e) Закону № 5275. Так само, суд присяжних у своєму рішенні, яке скасовує рішення судді з виконання судових рішень, який скасував санкцію, лише вказав, що рішення керівництва в’язниці відповідало процедурі та закону. Згодом Конституційний суд в загальних рисах також зазначив, що в цій справі або не було жодного втручання в права та свободи, захищені Конституцією, або втручання не складало порушення. Отже, на підставі цих рішень не було зрозуміло, що національні органи встановили необхідний баланс відповідно до критеріїв, викладених у прецедентному праві Суду, між правом заявників на свободу вираження поглядів та переслідуваними законними цілями.

Отже, Суд встановив, що незважаючи на м’якість санкції, накладеної на заявників, уряд не продемонстрував, що причини, наведені національними органами влади як обґрунтування оскаржуваного заходу, були відповідними та достатніми, а також те, що цей захід був необхідним у демократичному суспільстві. Отже, мало місце порушення статті 10 Конвенції.

Справедлива сатисфакція (Стаття 41)

Суд постановив, що  виявлення порушення складало достатню справедливу сатисфакцію щодо будь-якої моральної шкоди, завданої заявникам.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту