Спорт

Переклад здійснено президентом Спілки адвокатів України Олександром Дроздовим та керівником АБ "Дроздова та партнери" Оленою Дроздовою.

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

20 Лютого 2018
|
787
|

Право на життя (Стаття 2 Конвенції)

Харрісон та інші проти Сполученого Королівства

25 березня 2014 (рішення щодо прийнятності)

Заявники, родичі вболівальників, які загинули в катастрофі Гілсборо в 1989 році, подали скаргу за Статтею 2 (право на життя) Конвенції з прав людини на те, що початкове розслідування було некомпетентним, і хоча було розпочато нове розслідування, їм довелось чекати майже 24 роки на відповідне розслідування смертей за Статтею 2.
Взявши до уваги зрозумілу відсутність критики заявників невідкладних та ефективних заходів, прийнятих до цього часу різними владними органами Сполученого Королівства для подальшого розслідування смертей їх родичів після заснування гілсборської незалежної комісії в вересні 2012 року та розглянуті розслідування, Європейський суд з прав людини вирішив, що заяви були необдумані та визнав їх неприйнятними згідно Статті 35 (критерії прийнятності ) Конвенції. Суд далі зауважив, що якщо заявники незадоволені результатами розслідувань чи їх висновками, то їм і далі дозволено подавати заяви до суду.

Право на свободу та безпеку (Стаття 5 Конвенції)

Остендорф проти Німеччини

7 березня 2013

Заявник, футбольний вболівальник скаржився на те, що протягом 4 годин поліція тримала його під вартою, щоб запобігти організації та його участі в жорстокій бійці між футбольними хуліганами.
Суд не визнав порушення Статті 5 (право на свободу та безпеку) Конвенції, вважаючи, що затримання заявника поліцією було виправданим Статтею як тримання для забезпечення виконання обов’язку передбаченого законом. Суд зауважив, що його тримання було необхідним для виконання особливого та конкретного зобов’язання щодо заявника, щоб перешкодити йому організувати бійку між опозиційними групами хуліганів на футбольному матчі.

Право на справедливий суд (Стаття 6 Конвенції)

ФК Мретебі проти Грузії

31 липня 2007

Ця справа стосувалася великої суми грошей пов’язаної з трансфером футболіста між грузинським та іноземним клубом. В цьому випадку клубу заявнику було відмовлено верховним судом в звільненні від сплати судового збору; як результат, апеляція не була розглянута. Клуб заявник скаржився на відмові в доступі до суду.

Суд визнав порушення Статті 6 §1 (право на справедливий суд), Конвенції, вважаючи, що відбулася невиправдана відмова в доступі до суду. Суд зауважив, що верховний суд не зумів дотриматися відповідної рівноваги між інтересами держави в забезпеченні розумного судового збору та інтересами заявника на захист свого твердження в суді.

Португальська професійна футбольна ліга проти Португалії

27 квітня 2012 (рішення щодо прийнятності)

Покладаючись особливо на Статтю 6 §1 (право на справедливий суд) Конвенції, заявник у цьому випадку, який організовує професійні футбольні змагання в Португалії, скаржився серед всього на те, що у справі проти португальських податкових органів влади, не було забезпечено оцінки обвинувачення.
З’ясувавши, що заявнику ніщо не перешкоджало користуватися його правом на участь у справах, на основі того, що думка обвинувачення не містила нової інформації, та визначивши, що повага прав людини, яке забезпечується Конвенцією не вимагало розгляду суті заяви і що справа заявника була розглянута в першому читані та в апеляційному суді, суд визнав скаргу заявника неприйнятною за Статтею 6 Конвенції.

Заяви, що розглядаються

Баккер проти Швейцарії (заява номер 7198/07)

Заяву передано до Швейцарського уряду 7 вересня 2012

В 2005 році антидопінговий комітет королівського Датського об’єднання велоспорту (KoninklijkeNederlandscheWielerenUnie) відсторонив заявника, професійного данського велогонщика, на два роки та оштрафував після отримання позитивного результату тесту на наркотики. Спортивний арбітражний суд, який знаходиться в Лозанні, заборонив йому брати участь в спортивних змаганнях на все життя. Заяву, подану заявником до швейцарського федерального суду, було визнано неприйнятною через процесуальну помилку. Заявник стверджує, що справи в федеральному суді порушували його право на справедливий суд.
Суд повідомив швейцарський суд про заяви, та порушив питання за Статтею 6 §1 (право на справедливий суд) Конвенції.

Муту проти Швейцарії (номер 40575/10)

Пехштайн проти Швейцарії (номер 67474/10)

Заяву передано до швейцарського уряду 12 лютого 2013

Ці справи стосувалися скарг професійних спортсменів на несправедливість судових справ в спортивному арбітражному суді, який знаходиться в Лозанні, та відсутність неупередженості та незалежності суду. Після позитивного результату на тест на наркотики, заявник у першому випадку, професійний футболіст, був зобов’язаний ФІФА виплатити близько 17 мільйонів євро збитків професійному клубу Челсі за одностороннє порушення, без причини, трудового контракту, яке він вчинив минулого року. Спортивний арбітражний суд підтримав таке рішення і заяву до швейцарського федерального суду для юридичного перегляду було відхилено в 2010 році. Стосовно заявника у другому випадку, всесвітньо відомої фігуристки, то після позитивного результату тесту на наркотики, дисциплінарний комітет міжнародного об’єднання фігурного катання в 2009 році заборонив їй виступати протягом 2 років. Спортивний арбітражний суд підтримав це рішення, і заяву до швейцарського федерального суду для перегляду було відхилено в 2010 році.
Суд повідомив про заяву швейцарський уряд та поставив питання за Статтею 6 §1 (право на справедливий суд) Конвенції.

Право на повагу до приватного та сімейного життя (Стаття 8 Конвенції)

Френд та інші проти Сполученого Королівства

24 листопада 2009 (рішення щодо прийнятності)

Ці заяви стосувалися законних заборон в Сполученому Королівстві гідно Закону про захист диких ссавців (Шотландія) в 2002 та закон про полювання в 2004 році про традиційне полювання з собаками. Заявники, неурядові організації, та 11 приватних осіб, оскаржували закон в національному суді, але їх заяви до Палати Лордів було відхилено. Заявники скаржилися на порушення їх права на повагу до приватного життя та приватної власності.
Суд визнав скарги заявників за Статтею 8 (право на повагу до приватного життя та власності) Конвенції неприйнятними через недостатню обґрунтованість. Суд зауважив, що, хоча приватне життя – це поняття широке, це не означало, що закон захищає будь-яку діяльність особи з метою встановлення та розвитку стосунків з ними. Незважаючи на очевидне почуття задоволення та особистої реалізації, яке отримували заявники від полювання та міжособистісні стосунки, які вони встановлювали завдяки йому, полювання не входило до особистих справ заявників та міжособистісні стосунки, на які вони посилалися, були широкі та невизначені, тому закони про полювання не могли призвести до втручання в їх права за Статтею 8. Стосовно тих заявників, які стверджували, що неможливість полювати на їх землях призвела до втручання в їх приватну власність, суд зауважив, що поняття приватної власності не поширювалося на землю, на якій власник дозволяв займатися полюванням і це виходило за межі приватної власності.

Заяви, що розглядаються

Національна федерація спорту та інші проти Франції (номер 48151/11)

Заяву передано до французького уряду 26 червня 2013

Заявниками в цьому випадку є національна федерація спортивних об’єднань, національне об’єднання гравців регбі, національне об’єднання професійних футболістів, об’єднання професійних гравців гандболу, національне об’єднання баскетболістів та 99 професійних гравців в гандбол, футбол, регбі та баскетбол. Індивідуально заявники як професійні спортсмени чоловіки так і жінки, скаржилися на те, що змушені постійно узгоджувати свій розклад та проходити тести на наркотики навіть у період відпустки та повсякденного життя. Вони скаржилися на невиправдане втручання в їх приватне життя. Заявники також стверджують, що зобов’язання підкоритися незмінній системі є протилежною принципу свободи руху і можливості скаржитися на безумовну, географічну та часову необмежену систему контролю, яка не є пропорційною цілям, особливо при низькому проценті позитивного результату тесту на наркотики.
Суд повідомив французький уряд про заяву та поставив сторонам питання за Статтями 34 (особисті заяви), 35 (критерії прийнятності) та 8 (право на повагу до приватного та сімейного життя) Конвенції та за Статтею 2 (свобода руху) Протокол номер 4 Конвенції.

Лонго та Сіпрелі проти Франції (номер 77769/13)

Заяву передано до французького уряду 18 червня 2014

Заявниками були всесвітньо відома велогонщиця, її чоловік та тренер. Перший заявник скаржився на зобов’язання повідомляти про своє місцеперебування, через те, що її було обрано для проведення довічного антидопінгового тесту. На її думку, це зобов’язання призводило до невиправданого втручання в її приватне та сімейне життя.
Суд передав заяву до французького уряду та поставив питання сторонам за Статтею 8 Конвенції.

Свобода думки, совісті та релігії (Стаття 9 Конвенції)

Догру проти Франції та Керванці проти Франції

Заявників, мусульманів, було зараховано до першого курсу державної середньої школи в 1998-1999. Дуже часто вони відвідували уроки фізичної культури в своїх головних хустках та відмовлялися зняти їх, незважаючи на численні прохання учителя. Шкільний дисциплінарний комітет вирішив виключити їх з школи за порушення зобов’язання брати активну участь в житті школи, рішення, яке було прийнято судом.

Суд не визнав порушення Статті 9 (свобода думки, совісті та релігії) Конвенції в обох випадках, вважаючи, що рішення, прийняте національною владою, що одяг, такий як ісламська головна хустка, був несумісним з уроками фізкультури заради здоров’я та безпеки було необгрунтованим. Суд погодився, що покарання покладене на заявників було результатом відмови заявників підкоритися правилам застосованим в школі – про що вони були заздалегідь повідомлені – а не через їх релігійні переконання як вони стверджують.

Заяви, що розглядються

Османоглу та Кокабас проти Швейцарії (номер 29086/12)

Заяву передано до швейцарського уряду 18 березня 2013

Заявники в цьому випадку стверджували, що зобов’язання відправити їх доньок до мішаного класу з плавання, як частини обов’язкової шкільної освіти в кантоні Базель, суперечить їх релігійним переконанням. Вони також стверджували, що штраф покладений на них за відмову виконати зобов’язання не був законним, не сприяв законній меті та був непропорційним.
Суд повідомив про заяву швейцарський уряд та поставив питання сторонам за Статтею 9 (свобода думки, совісті та релігії) Конвенції.
Свобода вираження поглядів (Стаття 10 Конвенції)

АшетФіліпакіПресеОтомобілє та Дюпюї проти Франції

Видавнича компанія Понсона проти Франції

5 березня 2009

Ці справи стосувалися визнання винними видавців двох журналів та їх видавничих директорів в опосередкованій або незаконній публікації тютюнових виробів, після того як вони опублікували в журналах ActionAutoMoto та Entrevue в 2002 році фотографій водія Формули 1 МіхаеляШумахера в одязі з логотипом сигаретного бренду. Заявники також скаржилися на різницю в ставленні до транслювання змагань з моторних видів спорту в країні, де реклама тютюнових виробів не заборонена.
Суд не визнав порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів Конвенції). Пам’ятаючи про важливість захисту громадського здоров’я, нагальна потреба вжити заходів, щоб захистити суспільство від наслідків куріння та існування консенсусу на європейському рівні стосовно заборони реклами тютюнових виробів, суд визнав, що заходи, вжиті проти свободи вираження поглядів заявниками в даному випадку відповідали нагальній суспільній потребі та були пропорційними законній меті. Суд також не визнав порушення Статті 14 (заборона дискримінації) в поєднанні з Статтею 10, вважаючи, що аудіовізуальні та друковані заходи масової інформації знаходилися в різних умовах. Суд зауважив, що як вирішив французький суд, не було можливим на той час, технічними засобами, приховати напис, логотипи чи рекламу на знятому матеріалі фільму, використану трансляторами. Проте, було можливим уникнути фотографій з такими знаками або приховати їх на сторінках журналів. Суд далі зауважив, що стосовно матеріалу спортивних змагань, показаного через кілька хвилин чи днів після того, як його відзнято, французький касаційний суд підтвердив, що транслювання перегонів наживо було єдиним винятком заборони реклами тютюнових випадків.

Ресот та інші проти Франції

28 червня 2012

Ця справа стосувалася обстежень проведених в будинках газет L’Equipe та LePoint та будинках журналістів, звинувачених в порушенні конфіденційності юридичного розслідування. Влада хотіла визначити джерело витоку інформації розслідування можливого вживання допінгу в спортивному змаганні. Заявники скаржилися на те, що розслідування проти них порушувало їх право на свободу вираження поглядів.
Суд визнав порушення Статті 10 (свобода вираження поглядів) Конвенції, вважаючи, що французький уряд не підтвердив того, що дотримувалася справедлива рівновага між різноманітними інтересами, залученими в цій справі та, що вжиті заходи не були пропорційними законній цілі, беручи до уваги інтерес демократичного суспільства в забезпеченні та дотриманні свободи преси. Суд зауважив, що тема статей – вживання допінгу в професійному спорті, в цій справі велоспорт та пов’язані проблеми стосувалися справи суспільного інтересу. Більше того, статті відповідали зростаючій та законній вимозі громадськості в інформації про вживання допінгу в спорті – особливо велоспорті.

Свобода зібрань та об’єднань (Стаття 11 Конвенції)

Нова асоціація булонських хлопчиків проти Франції

7 березня 2011 (рішення щодо прийнятності)

Ця справа стосувалася розпуску клубу вболівальників футбольного клубу Парі Сен-Жермен указом прем’єр-міністра після того, як вони розгорнули образливий банер на трибунах французького фінального чемпіонату між Лансом, командою з північно-західної Франції, та Парі Сен-Жермен на стадіоні Стад де Франс 29 березня 2008, який транслювали наживо по телебаченні. Заявник скаржився на втручання в свободу об’єднань.
Суд визнав заяву неприйнятною через недостатню обґрунтованість. Суд зауважив, що розпуск клубу порушував право заявника на свободу об’єднань, передбачений спортивним кодексом та сприяв законній цілі запобігати безлад чи злочин. Суд далі зауважив, що образи, в яких обвинувачувався заявник були особливо серйозними та шкодили громадському порядку. Більше того, формулювання на банері, розгорненому на стадіоні Стад де Франс 29 березня 2008 було надзвичайно образливим для певної групи населення. Суд вирішив, що розпуск був пропорційним цілі.

Заяви, що розглядаються

Лес Аутентікс проти Франції та СупрасОтай 91 проти Франції (номер 4696/11 та 4703/11)

Заяву передано до Французького уряду 14 жовтня 2013
Заява стосується заходів передбачених указом прем’єр-міністра щодо розпуску двох об’єднань вболівальників футбольного клубу Парі Сен-Жермен після сутичок деяких його членів з вболівальниками іншого об’єднання, які призвели до смерті вболівальника. Об’єднання безуспішно оскаржували указ в національній раді. Вони стверджують, що їх розпуск призвів до втручання в їх право на свободу об’єднання, що не мало достатнього фактичного доказу та не потрібне в демократичному суспільстві.
Суд повідомив французький уряд про заяву та поставив питання сторонам за Статтею 6 §1 (право на справедливий суд) та 11 (свобода об’єднання) Конвенції.

Заборона дискримінації ( Стаття 14 Конвенції)

АшетФіліпакіПресеОтомобілє та Дюпюї проти Франції

Видавнича компанія Понсона проти Франції

5 березня 2009

Дивіться вище, в розділі «Свобода вираження поглядів».

Захист права власності (Стаття 1 Протокол номер 1)

Херман проти Німеччини

26 червня 2012 (Велика Палата)

Ця справа стосувалася скарги землевласника про те, що він був змушений прийняти полювання на своїх землях, хоча він морально проти. На його думку таке зобов’язання призвели до порушення його права на мирне користування його володіннями.
Суд визнав порушення Статті 1 (захист права власності) Протокол номер 1 Конвенції, вважаючи, що зобов’язання миритися з полюванням на його власності нав’язував нерозмірний тягар на землевласників, які виступали проти полювання з етичних причин.

Дивись також: Часагноу та інші проти Франції, рішення (Велика Палата) від 29 квітня 1999; Шнайдер проти Люксембурга, рішення від 10 липня 2007.

Свобода пересування (Стаття 2 Протокол №4)

Заява, що розглядається

Національна федерація спорту та інші проти Франції (номер 48151/11)

Заяву передано до французького уряду 26 червня 2013
Дивись вище, у розділі «Право на повагу до приватного та сімейного життя».

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту