Працівники суду оскаржили до ЄСПЛ невиплату премії і виграли

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

27 Травня 2019
|
1 185
|

Cправf «Елісей-Узун та Андоні проти Румунії»

Коли перша інстанція задовольняє позовні вимоги причетних до Феміди, друга ще й збільшує розмір виплат, а уряд знаходить спосіб не платити, стає прикро і за професію, і за правосуддя в цілому. Добре, хоч є куди звернутись, аби покінчити з несправедливістю.

Проти суду та міністерств

Спираючись на положення нормативних актів про боротьбу з дискримінацією, заявники у справі «Елісей-Узун та Андоні проти Румунії» («Elisei-Uzun and Andonie v. Romania») та за сумісництвом посадовці одного із судів подали позов проти свого роботодавця, Міністерства юстиції та Міністерства економіки та фінансів. Вимагали виплатити компенсацію, еквівалентну так званому бонусу лояльності. Обидва відчували, що мали таке право, адже судді та допоміжний персонал їхньої установи за певний період часу отримали зазначену доплату.

Окружний суд, на диво, позов задовольнив, оскільки знайшов підтвердження тому, що відповідний закон породив нерівність між заявниками та іншими працівниками суду, до того ж безпідставно. Феміда підтвердила факт дискримінації та постановила, що заявникам мають виплатити компенсації в розміри 5% від їх зарплати за один період (2 роки) та 15% — за наступні 2 роки.

Тільки от міністерствам такий вердикт не сподобався. Оскаржуючи його, вони заявили, що суд вийшов за межі своєї компетенції та діяв як законодавець, коли застеріг за заявниками право, якого їм не було надано законом.

Апеляційна інстанція не дослухалася до такого аргументу та відхилила скаргу як необґрунтовану, вирішивши, що заявники довели факт дискримінації. Друга судова ланка продовжила захист принципу рівності в системі оплати праці. Вона спиралася на закони, які регулюють «бонус конфіденційності», тобто доплату за те, що громадяни мали доступ до секретної інформації.

Таким чином, влада мусила заплатили кожному із заявників вже по 30% від суми, яку вони мали право отримати як компенсацію за 4 роки. Проте знайшовся маленький, але важливий нюанс — заявники позивалися щодо «бонусу лояльності», а їм присудили «бонус конфіденційності». Суд уніс поправки до рішення та зазначив, що припустився технічної помилки, яка разом з тим не впливає на аргументацію. Натомість Мін’юст скористався цією недбалістю та ініціював екстраординарний перегляд справи, вважаючи, що помилка не може розглядатись як технічна.

Відомство запевнило, що Конституційний суд оголосив відповідні положення оскарженого заявниками акта такими, що не відповідають основному закону. Тому більше не було законних підстав для підтримки позову. Тоді той же апеляційний суд скасував рішення, винесене окружним судом, і відхилив початкові вимоги позивачів.

Останні також спробували скористатися прийом екстраординарності, але суд не почув їхніх доводів щодо пропуску міністерством строку оскарження.

Кілька статей та чимало грошей

Як наслідок, постраждали майнові права Костянтина Єлисея-Узуна та Адріана Андоні. І сумнівів у цьому не було, але те, яким чином спрацювала судова система, викликало резонанс.

Хоча представники уряду наголошували на тому, що Верховний суд визнав: той факт, що позивачі, за законом, не мають права на спірний бонус лояльності, не є дискримінацією, оскільки вони були призначені тільки на певний строк, що є несумісним із поняттям стабільності. Апеляційна інстанція не була зобов’язана проводити окреме слухання по суті екстраординарної справи. Разом з тим сторони мали можливість ознайомитися з її матеріалами.

Невідповідність §1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод заявники підтверджували тим, що в ході розгляду після скасування остаточного рішення апеляційний суд не дослідив їхніх аргументів про дискримінацію. При цьому друга інстанція не врахувала принципу неретроактивності закону. Адже взяла до уваги рішення КС, які не були прийняті на момент подання позову.

Чоловіки також стверджували, що різні аргументи, викладені опонентами, не були вагомими підставами для поновлення провадження у справі. При цьому керувалися рішенням ЄСПЛ у справі «Рябих проти Росії». Водночас судова практика щодо питання бонусів лояльності для працівників судових органів на той період не була послідовною.

Те, що скарга міністерства була визнали екстраординарною та прийнята до розгляду, який відбувся за зачиненими дверима, також непокоїло скаржників. Та й сама неупередженість суду була під сумнівом, оскільки міністр юстиції є членом Вищої ради магістратури (органу, подібному за функціями до української Вищої ради правосуддя).

Представники уряду наполягали, що акт, на який посилалися заявники, несумісний з конституцією. Крім того, КС лише дав тлумачення чинного закону, тому суд міг би дійти такого самого висновку навіть за відсутності відповідних рішень.

Натомість ЄСПЛ підтвердив, що апеляційна інстанція посилалася виключно на рішення КС. При цьому не змогла пояснити, на якій підставі вважає, що вони стосуються справи. А громадяни не мали можливості оскаржити рішення. Отже, їм не дозволили викласти свою позицію, чим порушили право на справедливий розгляд.

Тому у Страсбурзі вирішили, що за недотримання балансу держава мусить виплатити К.Єлисею-Узуну та А.Андоні по €21000 — суму, еквівалентну тому самому бонусу, яку б назву він не носив, та по €4000 — як компенсацію за моральну шкоду. І жодні екстраординарні процеси більше не стануть на їхньому шляху.

Вероніка ВОЛИК, «Закон і Бізнес»

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту