Навіть можлива причетність особи до терористичної діяльності не виправдовує нелюдського поводження з нею

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

22 Червня 2018
|
1 684
|

Навіть можлива причетність особи до терористичної діяльності не виправдовує нелюдського поводження з нею

ГАРАНТІЇ, ВІД ЯКИХ НЕ ВІДСТУПИТИ

Олександр Дроздов, Олена Дроздова, спецільно для видання «Закон і Бізнес»

Тероризм і відповідальність осіб, з ним пов’язаних, завжди були в центрі уваги світової громадськості. В умовах, коли карта світу дедалі більше полум’яніє гарячими точками, це питання набуває особливого значення. І воно не могло пройти повз увагу Європейського суду з прав людини.

Зобов’язання високих сторін

У Страсбург почали дедалі частіше звертатися особи, засуджені чи затримані у зв’язку з підозрою в терористичній діяльності. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, незважаючи на свою антропоцентричну та гуманістичну спрямованість, що передбачає неприпустимість позбавлення життя людини, водночас містить положення, згідно з яким країни, які її ратифікували, вправі відступити від узятих відповідно до ст.1 зобов’язань під час війни або іншої суспільної небезпеки, яка загрожує життю нації. Проте це можна робити виключно в межах, яких вимагає гострота становища, і за умови, що такі заходи не суперечать іншим зобов’язанням згідно з міжнародним правом. Однак застереження не наділяє державу правом відмовитися від гарантування й забезпечення людині такого поводження, яке унеможливлює катування (ст.3), рабство та примусову працю (п.1 ст.4) та забезпечення реалізації принципу «ніякого покарання без закону» (ст.7 конвенції).

На превеликий жаль, правоохоронні органи деяких держав, зіткнувшись із особами, яким інкримінують терористичну діяльність, не завжди дотримуються конвенційних гарантій. І це стає підставою для звернення потерпілих по захист і відновлення справедливості до ЄСПЛ.

Так, починаючи з 1961 року напрацьована досить багата судова практика, в якій Суд висловлював свої думки щодо поводження із затриманими, тлумачення понять «терористична діяльність» і «причетність до тероризму». Оскільки відповідно до ст.2 закону «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» №3477-IV його рішення є обов’язковими для виконання в Україні, а положеннями ст.17 цього ж акта на національні суди покладено обов’язок застосовувати конвенцію та прецеденти ЄСПЛ, юристам-практикам доречно ознайомитися з найбільш резонансними та важливими рішеннями міжнародної установи щодо забезпечення гідного поводження з особами, затриманими за підозрою в терористичній діяльності.

Жорстокість під час допитів

Наприклад, у рішенні від 18.01.78 у справі «Ireland v. The United Kingdom» ЄСПЛ установив, що при затриманні, подальшому триманні та проведенні досудового розслідування щодо громадян Ірландії, яких підозрювали в тероризмі, працівники правоохоронних органів Сполученого Королівства значно перевищили надані їм службові повноваження. Зокрема, застосовували під час допитів такі засоби психічного й фізичного насилля, як стояння під стіною, позбавлення їжі й пиття, сну, шумовий вплив, що, за своєю суттю, є порушенням ст.3 конвенції («Заборона катування»).

Подібне рішення від 18.12.96 Суд виніс також і у справі «Aksoy v. Turkey». Громадянин Туреччини, якого підозрювали в наданні допомоги Робітничій партії Курдистану, скаржився на те, що після затримання до нього застосовували жорстокі та такі, що принижують гідність, заходи, як-от підвішування в оголеному вигляді зі зв’язаними за спиною руками. У Страсбурзі встановили, що мало місце порушення ст.3, ст.5 («Право на свободу і особисту недоторканність» та ст.13 («Право на ефективний засіб юридичного захисту») конвенції.

Тримання в одиночці

Такого ж висновку, але за трохи інших обставин, зокрема щодо поводження з особами, які вже були засуджені до покарання у вигляді позбавлення волі за терористичну діяльність, ЄСПЛ дійшов у низці інших справ. Наприклад, предметом розгляду у справі «Ramirez Sanchez v. France» (рішення від 12.06.2007) стала скарга відомого терориста на прізвисько Карлос Шакал, засудженого французькою Фемідою до покарання у вигляді позбавлення волі, що його протягом 8 років тримали в одиночній камері. Крім того, злочинець нарікав на відсутність у законодавстві Франції механізму, який би забезпечив реалізацію права на судове оскарження рішення адміністрації в’язниці про тримання особи в одиночці.

За таких обставин ЄСПЛ зробив висновок, що відбулося порушення ст.13 конвенції. Це пояснювалося недосконалістю закону, який не передбачав реальної можливості оскаржити рішення адміністрації установи відбування покарань.

Натомість Суд не визнав порушення ст.3 конвенції, пославшись на те, що, хоча заявника й тримали в одиночній камері, він не був позбавлений спілкування з іншими людьми. Протягом усього строку відбування покарання в’язень мав численні побачення. Крім того, зазначено, що тривалим триманням в одиночці заявникові, якщо в враховувати стан його фізичного та психічного здоров’я, вік, не було завдано навіть тієї шкоди, яка могла б визнаватися мінімальною для констатації факту порушення зазначеної статті.

Неприпустима екстрадиція

Довго на розгляді в ЄСПЛ перебувала заява від 13.12.2012 «El-Masri v. the former Yugoslav Republic of Macedonia», в якій громадянин Німеччини ліванського походження скаржився на те, що у 2003 році був затриманий у Македонії затримання за підозрою у зв’язках із терористичною організацією. Його понад 3 тижні допитували в одному з готелів, а потім спеціальним рейсом відправили до Афганістану, де продовжували тримати до 2004-го.

Йдеться не лише про порушення права на особисту свободу й недоторканність і жорстоке чи таке, що принижує гідність, поводження, а й про «незаконне передання» — перевезення до іншої держави. Суд постановив виплатити заявникові компенсацію та констатував порушення ст.3 конвенції.

Подібні ситуації, пов’язані з перевезенням, переданням чи екстрадицією засуджених, не раз знаходили відображення в практиці ЄСПЛ. Прикладом може бути рішення від 24.02.2009 у справі «Ben Khemais v. Italy».

затриманого за співпрацю з ісламськими екстремістами громадянина Тунісу всупереч розпорядженню Суду про заборону екстрадиції (відповідно до ст.39 конвенції «Досягнення дружнього врегулювання») було депортовано на батьківщину. Там його вже заочно засудили за участь у терористичній організації до 10 років позбавлення волі.

Цей вердикт використано при розгляді заяви громадянина Таджикистану (рішення ЄСПЛ від 25.04.2013 у справі «Savriddin Dzhurayev v. Russia»). Прокуратура Таджикистану інкримінувала йому створення злочинної організації, яка співпрацювала з терористичною організацією «Ісламський рух Узбекистану». Чоловік скаржився, що його екстрадиція з Росії на батьківщину може мати наслідки у вигляді політичних гонінь.

Суд, посилаючись на «справу Бена Хамаїса», визнав: мало місце порушення ст.3 конвенції, яке полягало в тому, що правоохоронці РФ не вжили всіх необхідних заходів для перешкоджання незаконному перевезенню заявника до Таджикистану. Хоча там йому загрожувало жорстоке поводження.

Крім порушення ст.34, що полягало в невиконанні державами розпоряджень ЄСПЛ, було констатовано недотримання вимог §4 ст.5 («Право на свободу та особисту недоторканність») конвенції. Адже відповідні органи невідкладно не розглянули заяви особи, взятої під варту, щодо законності такого затримання.

У зоні особливої уваги

У загальному висновку щодо проаналізованих рішень можна зазначити, що ЄСПЛ наголошує на необхідності дотримуватися прав і свобод будь-якого громадянина, незалежно від того, терорист він чи ні. Також відзначимо, що Суд жорстко реагує на звернення, пов’язані з невиконанням розпоряджень, даних у порядку ст.39 конвенції для дружнього врегулювання спору та акцентує увагу держав на недосконалостях національного законодавства, що часто проявляється у відсутності механізму реалізації тих чи інших норм.

Крім того, посилаючись на загальний зведений огляд практики ЄСПЛ у справах, пов’язаних із тероризмом, можна констатувати, що Суд досить часто визнає заяви обвинувачених у ньому осіб такими, що підлягають першочерговому розгляду. Адже вони пов’язані з небезпекою заподіяння тяжких тілесних ушкоджень або й смерті людей через політичні причини, , а то й свавілля працівників правоохоронних органів.

Тож можна стверджувати, що хто б не опинився під прицілом органів досудового розслідування, на лаві підсудних, необхідно дбати про дотримання гарантованих європейською спільнотою та закріплених у конвенції прав і свобод людини. Жодні міркування щодо забезпечення публічного інтересу держави не можуть переважати над ризиком піддати особу жорстокому поводженню за її вчинки.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту