Коли адміністрація місця несвободи заважає ув’язненому писати скаргу до ЄСПЛ

Avatar
ECHR: Ukrainian Aspect

автор

29 Березня 2021
|
831
|

рішення ЄСПЛ у справі «Удовенко проти України»

Відмова у забезпеченні конфіденційних зустрічей з адвокатом, заборона передавати документи адвокатові чи матері, вилучення та обмеження доступу до документів, неможливість виготовлення копій – з такими заходами протидії зіткнувся ув’язнений, коли виявив намір звертатися до Європейського суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Удовенко проти України».

Обставини справи

У березні 2006 року заявника заарештували за підозрою у вчиненні ряду злочинів і через рік суд визнав його винним у катуванні, вимаганні, пограбуванні, залякуванні свідків та незаконному заволодінні документами та призначив 10 років позбавлення волі.

Коли у лютому 2008 року заявник прибув до колонії, де відбував покарання, з ним було понад 1000 сторінок документів, пов’язаних із його провадженням. Їх вилучили та підшили до особової справи, адже кількість документів перевищувала максимально дозволену для зберігання засудженим. Втім, заявника запевнили, що видадуть їх на запит для підготовки звернення до ЄСПЛ. Невдовзі 40 документів заявнику повернули.

Коли у серпні мати заявника, яка була його представником, звернулася за копіями документів, їй відмовили. У відповіді від 18 серпня начальник в’язниці зазначав, що у Правилах внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не було визначено, ані як стягувати гроші за копіювання документів, ані що саме можна було копіювати: документи з особової справи чи документи, які дозволено зберігати засудженим. У наступній відповіді, яку він надіслав за 4 дні, начальник навів дві додаткові підстави у відмові. По-перше, у в’язниці не було ксерокса. По-друге, документи з особової справи було заборонено копіювати – лише заявник та певні посадові особи мали доступ до цих документів.

Заявника та його матір така ситуація обурила, вони неодноразово зверталися за цим фактом до прокуратури. У підсумку, 1 грудня 2008 року прокуратура відмовилася відкривати провадження за фактом зловживання повноваженнями з боку посадових осіб колонії, які вилучили у заявника документи та відмовляли у доступі до них. На думку прокурора, все відбулося у рамках закону. Після цього мати заявника подала до колонії клопотання на отримання документів від заявника для подачі їх до ЄСПЛ. Вона заявляла, що посадові особи колонії зможуть оглянути усі документи, аби пересвідчитися, що серед них немає заборонених. Втім, їй все одно відмовили.

Так само були проблеми у заявника із зустрічами зі своїм адвокатом С. 12 грудня 2008 року начальник тюрми у листі повідомив, що заявник може проводити конфіденційні зустрічі із адвокатом у колонії у відповідному приміщенні у будь-який час, крім неділі та першої та другої середи місяця. Втім, 13 січня 2009 року адвокатові не вдалося домогтися приватної зустрічі із клієнтом: їм дозволили швидко зустрітися у кімнаті короткострокових побачень і поспілкуватися через скляну перегородку та інтерком, але адвокат відмовився «працювати у таких умовах».

14 січня йому знову не вдалося нормально зустрітися із заявником та отримати від нього документи. Адвокат написав до колонії звернення, у якому питав, коли зможе провести конфіденційну зустріч із клієнтом і отримати від нього документи для підготовки заяви до ЄСПЛ. Якою була відповідь – невідомо, але після цього адвокат припинив представляти заявника і припинив підготовку заяви до Суду. За словами заявника, причиною цього стало те, що адміністрація колонії відмовлялася забезпечити можливість конфіденційної комунікації.

Скарги матері заявника у різноманітні установи не мали жодних результатів. Зокрема, прокуратура відповіла, що заявнику давали можливість зустрітися з адвокатом у кімнаті короткострокових побачень, але адвокат відмовився. А передавати документи дозволялося лише адвокатові. Більше того, заявник стверджував, що через таку боротьбу з адміністрацією його безпідставно карали – зокрема, поміщали у карцер. За його словами, у період з 5 лютого 2008 до 7 квітня 2009 року на нього наклали 27 дисциплінарних стягнень.

У липні 2009 року прокуратура повідомила матір заявника (у відповідь на її скарги), що вони виявили, що у заявника незаконно вилучили копію рішення апеляційного суду, яку повернули заявнику 12 грудня 2008 року. Інших порушень прокуратура не виявила.

Розгляд у ЄСПЛ

Заявник стверджував, що наступні дії адміністрації колонії становили перешкоджання його зверненню до Суду і, відповідно, були порушенням статті 34 Конвенції:

Відмова забезпечити конфіденційні зустрічі з адвокатом;

Заборона передавати документи адвокатові чи матері;

Вилучення документів по прибуттю до колонії;

Обмеження доступу до документів;

Накладання дисциплінарних стягнень.

Зокрема заявник заявляв, що адміністрація почала вдаватися до таких дій лише після того, як він повідомив, що планує звертатися до ЄСПЛ.

Уряд же жодного перешкоджання у діях адміністрації не вбачав. Зокрема, представник уряду наголошував, що зустрічі з адвокатом були б конфіденційними, але адвокат від них відмовився, вилучення документів, обмеження доступу та заборона передачі були встановлені відповідними нормативно-правовими актами, а дисциплінарні стягнення накладалися за конкретні порушення, а не з метою відвадити звертатися до Суду.

Умови спілкування з адвокатом

«Суд нагадує, що втручання у привілей конфіденційності інформації між адвокатом і клієнтом у контексті провадження, що розглядає Суд, стосується втручання у право на звернення, гарантоване статтею 34 Конвенції, і що таке втручання не обов’язково потребує, щоб перехоплення чи прослуховування дійсно мало місце. Щирого і обґрунтованого переконання, що відбувається прослуховування, на думку Суду, може бути достатньо для обмеження ефективності допомоги, що її може надати адвокат. Таке переконання неминуче перешкоджатиме вільному обговоренню між адвокатом і клієнтом і обмежуватиме право клієнта на ефективний захист чи представництво», – розпочав ЄСПЛ.

Далі у рішенні наводиться декілька прикладів із практики, у яких ЄСПЛ доходив висновку, що спілкування адвоката з клієнтом через скляну перегородку є підставою для виникнення переконання про втручання у конфіденційність розмови. Тож, постало питання, чи у цьому випадку таке переконання також могло мати місце.

«Суд відзначає, що відповідні правила внутрішнього розпорядку не містили чітких інструкцій щодо того, як мають проходити конфіденційні зустрічі між клієнтом і адвокатом або як саме адміністрація колонії має гарантувати безпеку цих зустрічей. Як видно з матеріалів справи, адміністрація колонії інтерпретувала ці положення щодо безпеки як такі, що виключають можливість проведення зустрічі у кімнаті без скляної перегородки. Суд також відзначає, що ці ж правила не передбачали винятків з вимоги про обов’язкове відеоспостереження короткотривалих побачень. У цих умовах Суд доходить висновку, що заявник та його адвокат мали обґрунтовані підстави вважати, що їхня розмова у кімнаті зі скляною перегородкою, де вони могли спілкуватися лише через інтерком, могли прослуховуватися. Більше того, Суд відзначає, що ті самі правила забороняли засудженим передавати і отримувати документи під час коротко- та довготривалих побачень; документи можна було передавати лише адвокатам. Така ситуація неминуче зробила роботу адвоката заявника більш складною, оскільки, згідно з урядом, він мав звертатися до суду, щоб отримати відповідні документи», – підсумували судді, що це становило перешкоджання зверненню до ЄСПЛ.

Вилучення документів та обмеження доступу до них

Попри те, що мати заявника неодноразово зверталася до адміністрації за документами і артикулювала, що вони їй потрібні для звернення до ЄСПЛ, адміністрація їх не надавала, посилаючись на різноманітні причини. Так само мали місце і обмеження на обмін документами із адвокатом. На думку Суду, це говорить про те, що адміністрація встановила ряд серйозних і невиправданих обмежень, які зробили підготовку заяви до ЄСПЛ неймовірно складною чи взагалі неможливою. Тож, у цих діях також були ознаки перешкоджання здійснення права, передбаченого статтею 34 Конвенції.

Дисциплінарні санкції

У цьому питанні Суд не погодився із заявником. Адже неодноразово адміністрація наводила чіткий перелік проступків, за які ці санкції були накладені. Тож, про їхню свавільність чи те, що вони становили покарання за спробу звернутися до ЄСПЛ, говорити не доводилося.

Таким чином, Суд дійшов висновку, що дії адміністрації колонії дійсно становили порушення Конвенції, та призначив заявнику 1200 євро компенсації замість 100 тисяч, які він просив.

Дмитро Головченко, Судово-юридична газета

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту