Чи втрачає адвокат свою незалежність, читаючи лекції клієнту, або Декілька слів про судову систему ЄС

Олександр ДРОЗДОВ,
адвокат, член Комісії з питань правової реформи при Президентові України, член Науково-консультативних рад Конституційного Суду України, Верховного Суду та Національної асоціації адвокатів України, Голова Комітету НААУ з питань БПД, к. ю. н., доцент, заслужений юрист України;
Олена ДРОЗДОВА,
адвокат, заступник Голови Комітету НААУ медичного та фармацевтичного права і біоетики, доцент кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к. ю. н., директор Адвокатського бюро «Дроздова та партнери»

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

7 Лютого 2020
|
1 466
|

судова система ЄС

Загальний суд ЄС (далі – Загальний суд) припустився правової помилки, ухваливши, що наявність договору про надання послуг з читання лекцій між стороною і її адвокатом порушує вимогу про те, що представник в судах Європейського Союзу повинен бути незалежним.

Тому Суд Справедливості ЄС (далі – Суд) 4 лютого 2020 року скасував рішення загального суду, яке було переглянуте ним як судом апеляційної інстанції (Суд справедливості ЄС функціонує у складі Суду ЄС. Склад, порядок формування та юрисдикція Суду справедливості визначаються установчими договорами Союзу і Статутом Суду справедливості, який є невід’ємною частиною Договору про функціонування Європейського Союзу 1957 р. у вигляді Протоколу № 3 (далі – ДФЄС) та є спільним для Суду справедливості та Загального суд. Процедури судочинства деталізуються Регламентом Суду справедливості та Регламентом Загального Суду. Рішення Суду справедливості є остаточними та оскарженню не підлягають. Докладніше див. Право Європейського Союзу: основи теорії: підручник / [Т.М. Анакіна, Т.В. Комарова, О.Я. Трагнюк, І.В. Яковюк та ін.]; за заг. ред. І. В. Яковюка. – Харків : Право, 2019. С. 125.).

У рішенні по справі «Університет Вроцлава та Польщі проти Урядової агенції з досліджень» (Uniwersytet Wrocławski and Poland v REA ( “Об’єднані справи C-515/17 P і C-561/17 P”), ухваленому 4 лютого 2020 року, Суд, засідаючи у складі Великої палати, скасував рішення Загального Суду ЄС, який відхилив як явно неприйнятний позов, поданий Університетом Вроцлава та Польщі (далі – Вроцлавський університет) щодо рішень Виконавча агенція з досліджень (далі – REA), на тій підставі, що юрисконсульт, який представляє цей університет, не задовольняє умові незалежності, передбаченому в ст. 19 Статуту Суду Європейського союзу (далі – “Статут”). Нагадаємо, REA є виконавчою агенцією у сфері досліджень та інновацій, яку засновано Європейською комісією, яка керує дослідницькими грантами ЄС.

У зв’язку з дослідницькою програмою REA уклала грантову угоду з Вроцлавським університетом. Однак стало очевидно, що університет не дотримується умов цієї угоди, в результаті чого REA розірвала договір і направила три дебетові векселя у Вроцлавський університет, які цей університет і оплатив.

Після цього Вроцлавський університет подав до Загального Суду ЄС з вимогою, зокрема, анулювати рішення REA про розірвання договору про надання гранту і вимагав повернути університету частину субсидій. Оскільки юрисконсульт, що представляє Вроцлавський університет, був пов’язаний з цим університетом договором про надання послуг з читання лекцій, Загальний Суд ЄС відхилив цей позов як явно неприйнятний.

Заслухавши клопотання про перегляд (апеляції), подані Вроцлавським університетом (справа C-515/17 P) і Республікою Польща (справа C-561/17 P), Суд нагадав, що стаття 19 Статуту містить дві окремі, але сукупні умови щодо представництва в прямих провадженнях, поданих в суди Європейського Союзу, при цьому перші два пункти цієї статті не стосуються інших сторін.

Слід нагадати, що прямим є такий вид проваджень у Суді, що ініціюється безпосередніми учасниками спорів та за результатами вирішення яких суд ухвалює рішення по суті. Таким видом спорів відповідно до статті 263 ДФЄС є спори щодо скасування нелегітимних актів інститутів, органів, офісів, агенцій ЄС. В свою чергу непрямі провадження – це вид проваджень у Суді з розгляду преюдиціальних запитів від національних судових установ держав-членів.

А в частинах першій та другій статті 19 Статуту зазначається, що держави-члени та інститути Союзу повинні бути представлені в Суді агентом, який призначається на кожну справу ; агент може користуватися допомогою радника або адвоката. Агентом є співробітник державного органу або інституту, органу або агенції Союзу (як правило, з числа працівників юридичних служб), який призначається його представником при розгляді конкретної справи в Суді. Держави-учасниці Угоди про Європейський економічний простір, інші ніж держави-члени, а також передбачений згаданою Угодою Наглядовий орган ЄАВТ представляються аналогічним чином

Перша зі згаданих вище умов (ч. 3 ст. 19 Статуту) встановлює вимогу про те, що така сторона повинна бути представлена “адвокатом” в судах Європейського союзу. Друга умова (ч. 4 ст. 19 Статуту) передбачає, що адвокат, який представляє цю сторону, повинен бути уповноважений вести справи в судах держави-члена або іншої держави-учасниці Угоди про Європейський економічний простір (ЄЕП).

Відзначивши, що юрисконсульт Вроцлавського університету відповідав другій умові, суд розглянув питання про те, чи було дотримано першу умову в цій справі.

Суд почав з нагадування про те, що під час відсутності посилання на національне законодавство держав-членів необхідно дати автономне і однакове тлумачення поняття “адвокат”, що міститься в статті 19 Статуту, беручи до уваги не тільки формулювання цього положення, але і його контекст та мету. У зв’язку з цим Суд підкреслив, що відповідно до формулювання цієї статті “сторона”, на яку не поширюються перші дві частини цієї статті, не уповноважена діяти від свого імені в Суді Європейського Союзу, а повинна користуватися послугами третьої сторони, зокрема адвоката, на відміну від сторін, згаданих у цих перших двох частинах, які можуть бути представлені агентом. Суд уточнив, що мета завдання представництва адвоката, згаданого в статті 19 Статуту, полягає, перш за все, в тому, щоб в максимально можливій мірі захищати і відстоювати інтереси клієнта, діючи при цьому в повній незалежності і відповідно до закону та професійних правил і кодексів поведінки. Суд нагадав, що поняття “незалежність адвокатів” в конкретному контексті цього положення Статуту визначається не тільки негативно, тобто в силу відсутності трудових відносин, а й позитивно, з посиланням на професійні етичні зобов’язання. У цьому контексті обов’язок адвоката щодо забезпечення незалежності слід розуміти не як відсутність будь-яких зв’язків між адвокатом і його клієнтом, а як відсутність зв’язків, які явно негативно позначаються на його здатності виконувати завдання по захисту свого клієнта, при цьому діючи в інтересах цього клієнта в максимально можливій мірі.

У зв’язку з цим Суд нагадав, що адвокат, який наділений широкими адміністративними і фінансовими повноваженнями, які ставлять його функції на високий виконавчий рівень в рамках представленої ним юридичної особи, що компроментує його чи її статус як незалежної третьої сторони, є недостатньо незалежний від цієї юридичної особи, так само як і адвокат, який займає високу керівну посаду в юридичній особі, яку він представляє, або адвокат, який володіє акціями і є головою ради директорів компанії, яку він представляє.

Однак ситуація, при якій юрисконсульт не тільки не захищав інтереси Вроцлавського університету в контексті ієрархічних відносин з цим університетом, а й був просто пов’язаний з університетом договором про надання послуг з читання лекцій в цьому університеті, не може розглядатися як рівнозначна цим ситуаціям. На думку Суду, такого зв’язку недостатньо для того, щоб зробити висновок про те, що цей юрисконсульт опинився в ситуації, яка явно згубно позначилася на його здатності захищати інтереси свого клієнта в максимально можливій мірі і в умовах повної незалежності.

Отже, Суд постановив, що Загальний суд припустився правової помилки, оскільки вважав, що саме існування цивільно-правового договору про надання послуг з читання лекцій між Вроцлавським університетом і юрисконсультом, який представляє цей університет, може вплинути на незалежність цього юриста, оскільки існує ризик того, що його професійна думка хоча частково але залежатиме від умов його роботи. Відповідно, Суд скасував рішення, яке було переглянуте ним як судом апеляційної інстанції, і повернув справу до Загального суду.

 

ПРИМІТКА: Апеляція, з одного або декількох питань права, може бути подана до Суду на рішення або ухвалу Загального суду. В принципі, апеляція не зупиняє дію оскаржуваного рішення. Якщо апеляція є прийнятною і обґрунтованою, Суд скасовує рішення Загального суду. Якщо форма судового провадження дозволяє, тоді суд може сам ухвалити остаточне рішення у справі. В іншому випадку він повертає справу до Загального суду, який пов’язаний рішенням, ухваленим Судом за результатами розгляду апеляції.

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту