Практика ЄСПЛ. Український аспект

Припинення одиночного пікету не було необхідним у демократичному суспільстві і є порушенням статті 10 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Латвійка Керія Андерсена вийшла заміж за громадянина Норвегії та народила дочку. Стосунки подружжя, яке мешкало в Норвегії, погіршувалися і через чотири роки після одруження чоловік пішов від дружини, залишивши сімейний будинок. Втім жінка, забравши дитину, повернулася на батьківщину.

Акіф Хасанов був визнаний винним в дрібному хуліганстві, засуджений до п’яти днів адміністративного затримання та відбув покарання. Після звільнення він подав апеляцію, яка була відхилена. Два роки він намагався отримати судове рішення і коли це сталося, подав скаргу до Європейського суду з прав людини.

З огляду на військову, економічну і політичну підтримку, Росія контролювала самопроголошену Молдавську Республіку Придністров’я, без якої (підтримки) ця республіка не могла б існувати. Тому відповідальність за порушення прав людей має взяти на себе Росія.

Відмова національних органів влади перевести засуджених осіб до установ виконання покарання, розташованих ближче до місця проживання їхніх родин, становило порушення права на повагу до приватного та сімейного життя.

Позбавлення батьківських прав було обґрунтоване захистом прав і свобод дитини. Проте національні органи влади не намагалися встановити справжній баланс між інтересами дитини та його біологічною сім’єю та не врахували події у сімейному житті матері.

Порушення прав людини, які розглядаються у ЄСПЛ, були вчинені проти українських громадян на українській землі. Росія, яка нелегально окупує суверенну територію нашої держави упродовж п’яти років, порушує права людини, обмежує громадянські та політичні права громадян.

Адвокат, якого через неможливість розшукати підозрюваного призначила держава, оскаржив судове рішення про обрання клієнту запобіжного заходу, але безуспішно. Коли підозрюваний був затриманий, він вже не мав можливості змінити запобіжний захід, бо діяв принцип єдиної апеляції.

Держава має відповідати за недбалість правоохоронців, коли через серйозні помилки поліції, допущені під час розслідування викрадення людини, не вдалося захистити життя останньої.