Практика ЄСПЛ. Український аспект

Заходи, застосовані до учасників так званого несанкціонованого мітингу, не відповідали суспільному інтересу, а відтак і не були необхідними в демократичному суспільстві.

Ультраправі організації переслідували цілі, заборонені статтею 17 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, і зловживали своїм правом на свободу об’єднань в спосіб, несумісний з цінностями толерантності, соціального миру та відсутності дискримінації.

Влада розцінила мітинг проти закону як пропаганду порушень серед неповнолітніх. Прокуратура винесла правозахисникам три попередження за мітинги і, зокрема, за гасло «свободу не дають, свободу беруть» – його правоохоронці оцінили як екстремістське.

Держави, які прямо чи опосередковано беруть участь у конфлікті в Нагірному Карабасі, включаючи Туреччину, мають утримуватися від дій, що сприяють порушенню конвенційних прав цивільних осіб, та поважати зобов’язання за Конвенцією.

Проведення допиту учасника кримінального провадження у спосіб, що унеможливлює ідентифікацію особи, яка дає показання, без належного обгрунтування такої анонімності може порушувати право особи на справедливий суд.

Арешт або затримання особи може бути здійснене з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення.

В 2009 році у Туреччині правоохоронці порушили кримінальну справу стосовно політиків, бізнесменів, адвокатів, викладачів університетів, студентів та журналістів, яким закидали участь у незаконній організації.

Правоохоронці мають право затримати особу без ухвали суду, якщо безпосередньо після вчинення злочину очевидець або сукупність очевидних ознак на тілі, одязі чи місці події вказують на те, що саме ця особа щойно вчинила злочин.

Жоден доказ не має наперед встановленої сили. Але у тому разі, коли докази суперечать один одному, чому надавати перевагу? І якими мають бути наслідки у разі помилкової оцінки?