Справа стосувалася розслідування скарг заявниць про те, що в грудні 2016 року їх було накачано речовинами та піддано сексуальному насильству (шляхом «хімічного підкорення» — застосуванням речовин для знерухомлення), а також подальшої втрати та маніпулювання ключовими доказами під час їх перебування під контролем поліції.

Суд встановив, що іспанські органи влади не провели ефективного розслідування, зокрема через систематичну втрату та маніпулювання потенційно вирішальними доказами, недостатні гарантії незалежності розслідування та очевидно неадекватну реакцію на ці збої, що виходили за межі «поодиноких помилок» або незначних недоліків. Вжиті органами кроки не могли компенсувати втрату доказів, центральних для тверджень про «хімічне підкорення». Крім того, розслідування можливих порушень з боку поліції було розпочато лише через значний час і доручено тим самим судовим і поліцейським органам, які наглядали за первісним розслідуванням.

Основні факти:

Заявниці, пані A.J. та пані L.E., — громадянки Іспанії.

У ніч з 7 грудня 2016 року A.J. і L.E. познайомилися у барі з двома чоловіками й випили з ними. Прокинувшись наступного ранку роздягненими у квартирі одного з чоловіків, вони стверджували, що ніч не пам’ятають, але мали відчуття, що відбувся статевий акт. На їхню думку, їх накачали й зґвалтували. Коли A.J. звернулася до медичного центру, видимих генітальних ушкоджень не виявили, однак було активовано протокол для випадків підозрюваного сексуального насильства із застосуванням «хімічного підкорення», про що повідомили поліцію.

Згодом Підрозділ у справах сім’ї та жінок Національної поліції (UFAM) розпочав розслідування і наприкінці грудня 2016 року обох чоловіків було затримано та допитано. Вони визнали, що мали статеві контакти із заявницями, але наполягали, що це було за взаємною згодою. Суд наклав на них заборонні приписи не наближатися до A.J. та L.E.

3 січня 2017 року відкрито формальне кримінальне провадження. У ході розслідування з’ясувалося, що один із чоловіків є родичем за шлюбом (шваґром) поліцейського, закріпленого за підрозділом UFAM, який розслідував справу. Також у поліції зникли або були скомпрометовані кілька потенційно вирішальних доказів. По‑перше, судово‑технічний звіт на підставі даних з мобільного телефону одного з чоловіків, підготовлений національною поліцейською лабораторією в Мадриді та надісланий до Памплони у квітні 2017 року, повністю зник. По‑друге, частини відеозапису з камер спостереження у барі, де вони познайомилися, зникли або були підроблені. По‑третє, жорсткий диск, на якому зберігалися цифрові судові дані з телефонів обох підозрюваних, виявили очищеним і перезаписаним, унаслідок чого було втрачено весь його вміст.

20 листопада 2018 року слідчий суд відмовив у притягненні підозрюваних до відповідальності. Визнавши серйозність обвинувачень і дійшовши висновку, що показання заявниць є правдоподібними і без прихованих мотивів, суд констатував, що доказів недостатньо, аби встановити факт відсутності згоди.

Згодом, у світлі тверджень заявниць про серйозні порушення під час поводження з речовими доказами поліцейськими, суддя відкрив окремі провадження для перевірки можливих зловживань та підроблення доказів.

8 жовтня 2021 року основне провадження було закрито без висунення обвинувачень. За майже п’ять років розслідування зібрані докази не дозволили довести поза розумним сумнівом, що підозрювані вводили речовини для знерухомлення заявниць або що вони усвідомлювали їхню непритомність під час статевих контактів. Суд визнав, що розслідування було «помітно уражене» процесуальними порушеннями і зникненням цифрових доказів, але вирішив, що це не компенсує брак по суті. Він дійшов висновку, що попри недоліки розслідування проведено вичерпно — було відкрито три окремі розслідування щодо порушень, — однак вони не дали доказів, достатніх для висунення обвинувачення.

У березні 2022 року A.J. та L.E. заявили, що не погоджуються із закриттям основного провадження саме тому, що три окремі розслідування ще тривали. Однак у липні 2022 року було винесено ухвалу про закриття справи. Провінційний суд (Audiencia Provincial) відхилив апеляцію заявниць і визнав їхнє подальше клопотання про визнання провадження недійсним неприйнятним; так само вчинив і Конституційний суд, розглянувши скаргу в порядку ампаро.

Посилаючись головно на статті 3 (заборона нелюдського чи такого, що принижує гідність, поводження / відсутність ефективного розслідування) та 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя), заявниці скаржилися, що численні недоліки розслідування — включно із втратою та маніпулюванням доказами поліцією і надмірною тривалістю проваджень — порушили їхні права за Конвенцією та залишили їх без ефективного захисту від тяжкого сексуального насильства.

Заяви надійшли до ЄСПЛ 3 листопада 2023 року. Суд визнав за доцільне розглянути їх в одному рішенні.

Рішення Суду:

Суд нагадав, що статті 3 і 8 покладають на держави позитивні зобов’язання: по‑перше, криміналізувати і ефективно переслідувати всі статеві акти без згоди; по‑друге, забезпечити своєчасне й ретельне розслідування і притягнення винних. Ефективне розслідування має бути спроможним ідентифікувати та покарати відповідальних і бути всебічним, неупередженим і своєчасним — із належним збереженням медичних і судово‑технічних доказів, свідчень та документів.

Суд визнав, що Іспанія створила належну правову рамку для захисту жертв статевих злочинів, і відзначив оперативну реакцію іспанських органів на заяви заявниць. Початкові дії відповідали обов’язку діяти без зволікань і вживати заходів для захисту ймовірних жертв.

Оцінюючи недоліки у збереженні початково наявних доказів, Суд зауважив, що цифрова судово‑технічна експертиза мобільних телефонів підозрюваних у справах щодо «хімічного підкорення» зазвичай є очевидною лінією перевірки, оскільки мобільні комунікації можуть бути вирішальними для з’ясування обставин. Видається, що звіт щодо телефону одного з підозрюваних, підготовлений національною лабораторією та отримання якого підтвердив підрозділ розслідування, згодом зник у поліції. Цей відсутній звіт міг пролити світло на дії та комунікації підозрюваного і, можливо, показати, чи обговорювалися або придбавалися хімічні речовини.

Суд також звернув увагу, що відеозапис із бару, де зустрілися заявниці та підозрювані, був важливим доказом, здатним уточнити хронологію, характер взаємодії та стан заявниць до ймовірних нападів. Такий відеозапис міг допомогти підтвердити або спростувати їхню версію. Однак відеозапис виявився неповним: певні фрагменти були недоступні органам розслідування, хоча неясно, чи сталося це через технічні збої під час передавання даних, подальше видалення чи інші обставини.

Найбільш показово, що зовнішній носій цифрових доказів було, як видається, очищено та перезаписано, унаслідок чого втрачено весь вміст. Це, вочевидь, сталося після висування відповідних тверджень і особливо непокоїть, оскільки діяв судовий припис про збереження. Враховуючи, що знищені матеріали могли бути вирішальними для доведення або спростування заявлених фактів, їхня втрата становить особливо серйозний збій у збереженні доказів.

Справи про «хімічне підкорення» мають специфічні слідчі виклики, що посилює потребу в швидкому й ретельному збереженні доказів. Минуща дія відповідних речовин, у поєднанні з ослабленою пам’яттю потерпілих, робить цифрові комунікації, відеозаписи та судово‑медичні знахідки першорядними. Втрата доказів була особливо шкідливою тут, де підозрювані не заперечували факту статевого контакту, але оспорювали наявність згоди та стан свідомості заявниць. Тому незабезпечення збереження відповідних матеріалів є серйозною проблемою, адже ефективність розслідування значною мірою залежала саме від збереження й аналізу цифрових доказів, які були втрачені або знищені під час перебування в поліції.

Суд підсумував, що порушення у збереженні доказів виходили за рамки «поодиноких помилок» чи незначних недоліків. Вжиті заходи для їх компенсації — аналіз волосся, допити свідків, обшуки в оселях підозрюваних, вивчення банківських виписок — не змогли компенсувати втрату цифрових доказів, які були критично важливими для перевірки тверджень про «хімічне підкорення».

Крім того, перевірки можливих зловживань з боку поліції розпочалися лише через кілька років після втрат/знищення матеріалів і були доручені тим самим судовим та поліцейським органам, що наглядали за первинним розслідуванням, що ще більше поставило під сумнів незалежність і ефективність реакції на системні недоліки. Також близькі сімейні зв’язки між одним зі слідчих і одним із підозрюваних не відповідали вимозі достатньої незалежності за Конвенцією.

Відтак було допущено порушення статей 3 і 8 Конвенції через непроведення ефективного розслідування — зокрема через системну втрату й маніпулювання потенційно вирішальними доказами, недостатні гарантії незалежності та очевидно неадекватну реакцію на ці збої.

Справедлива сатисфакція (стаття 41)

Суд постановив, що Іспанія має виплатити кожній із заявниць 20 000 євро як відшкодування немайнової шкоди, а також 5 000 євро спільно — у відшкодування витрат і видатків.

Посилання на рішення англійською мовою