Оскільки тема публікації становила суспільний інтерес, а зміст статті зачіпав не приватне життя, але професійну діяльність публічних осіб, останні не могли розраховувати на захист відповідно до статті 8 Конвенції.
Європейський суд з прав людини ухвалив рішення у справі «Данеш та інші проти Румунії» (заяви № 44332/16, 44829/16, 44839/16), повідомляє «ECHR. Ukrainian Aspect».
У 2013 році місцева щотижнева газета та її веб-сайт оприлюднили статтю, у якій розглядалися небезпеки для людини, пов’язані з торгівлею та використанням безрецептурних ветеринарних антибіотиків і, зокрема, критикувалися Міхай Данеш, Лівіу Харбуз та Віорел Андроні (члени правління регулятора – Національного ордену ветеринарних хірургів Румунії, C.M.V.R.), їх участь у національній торгівлі ветеринарними лікарськими засобами.
Фігуранти матеріалу подали позов проти ЗМІ та журналіста. Автора звинуватили у висловлюванні тверджень, з яких вбачалася відповідальність позивачів за споживання населенням продуктів харчування, які містять сліди антибіотиків. Але ці вимоги були відхилені. Суди констатували, що між правом позивачів на захист репутації та правом відповідачів на свободу вираження поглядів був встановлений справедливий баланс. Адже стаття стосувалась небезпеки для здоров’я людей через торгівлю і безрецептурне використання ветеринарних антибіотиків, і ця тема становила інтерес суспільства і зробила свій внесок у обговорення проблеми.
Тоді М.Данеш, Л.Харбуз та В.Андроні звернулись до Європейського суду з прав людини. Посилаючись на ст. 8 (право на повагу до приватного і сімейного життя) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вони стверджували, що національні органи влади не захистили їхню репутацію.
Суд у Страсбурзі виходив з того, що метою статті було викладення інформації про небезпеку для здоров’я споживача через торгівлю та використання безрецептурних ветеринарних препаратів. У ЗМІ вже висвітлювалися проблеми продажу м’яса, непридатного до споживання. Тож стаття зачіпала питання загального інтересу, пов’язаними з охороною здоров’я. Відповідно до позитивних зобов’язань держави згідно зі ст. 10 Конвенції громадськість повинна була мати доступ до інформації, яка дозволяла б їм оцінити ризики, яким вони могли бути піддані.
Заявники займали керуючі посади в професійній організації і були добре відомими громадськими діячами у своїй галузі. Тому вони не могли розраховувати на захист свого права на повагу до приватного життя на рівні пересічних громадян. При цьому тема статті не стосувалася приватного життя заявників, але зосереджувалася на їхній професійній діяльності як членів правління C.M.V.R. та як партнерів в компаніях, які продають та розповсюджують ветеринарні препарати.
Водночас, автор статті діяв добросовісно. Він заснував свою статтю на інших публікаціях, в яких обговорювалась та ж сама тема, та використовував зібрану інформацію для оціночних суджень. Його твердження були підкріплені доказами ветеринарного хірурга.
Крім того, стаття з’явилася в місцевій щотижневій газеті, веб-сторінку якої відвідували переважно читачі одного регіону. З цього випливало, що обсяг поширення статті був обмеженим.
Відтак, національні суди встановили справедливий баланс між правом заявників на повагу до їх приватного життя та правом автора статті на свободу вираження поглядів і оцінив ці конкуруючі інтереси у світлі критеріїв, викладених у його прецедентному праві.
Прес-реліз рішення Європейського суду з прав людини у справі «Данеш та інші проти Румунії» (заяви № 44332/16, 44829/16, 44839/16) у перекладі члена Комісії з питань правової реформи при Президентові України, д.ю.н. Олександра Дроздова та доцента кафедри кримінального права і правосуддя Міжнародного економіко-гуманітарного університету імені академіка С. Дем’янчука, к.ю.н. Олени Дроздової можна ознайомитися за посиланням.