Велика палата розгляне чотири скарги України проти Росії стосовно Криму і Східної України

Cправи стосуються тверджень України про порушення Європейської конвенції з прав людини Росією і озброєними угрупуваннями, які, як стверджується, знаходяться під контролем Росії. Заяви були подані відповідно до декількох статей.

ECHR: Ukrainian Aspect

автор

11 Травня 2018
|
334
|

 

Прес-реліз,
виданий Секретарем Суду
ЄСПЛ 173 (2018)
09.05.2018

(у перекладі Олександра та Олени Дроздових)

 

Велика палата розгляне чотири скарги України проти Росії стосовно Криму і Східної України

Палата Європейського суду з прав людини, яка розглядає чотири міждержавні заяви України проти Росії, вирішила відмовитися від юрисдикції щодо справ на користь Великої Палати.

Чотирма справами є Україна проти Росії (заява № 20958/14), Україна проти Росії (IV) (№. 42410/15), Україна проти Росії (V) (№ 8019/16) та Україна проти Росії (VI) (№ 70856/16).

Ці справи стосуються тверджень України про порушення Європейської конвенції з прав людини Росією і озброєними угрупуваннями, які, як стверджується, знаходяться під контролем Росії. Заяви були подані відповідно до декількох статей, в тому числі статті 2 (право на життя), статті 3 (заборона катування та нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження), статті 5 (право на свободу та безпеку), статті 6 (право на справедливий судовий розгляд).

Уряд Росії, який був повідомлений про ці справи, не подав жодних документів.

Україна проти Росії (заява № 20958/14) та Україна проти Росії (V)( заява № 8019/16)

Початкова заява Україна проти Росії була подана 13 березня 2014 року. Уряд України стверджує, що з 27 лютого 2014 року Російська Федерація – здійснюючи ефективний контроль над Автономною Республікою Крим, яка є невід’ємною частиною України, і здійснюючи контроль над сепаратистами та озброєними угрупуваннями, які діють у Східній Україні – має юрисдикцію щодо ситуації, яка викликала численні порушення Конвенції. Уряд-заявник посилається на статті 2, 3, 5, 6, 8 (право на повагу до приватного життя), 9 (свобода релігії ), 10 (свобода вираження поглядів), 11 (свобода зібрань та асоціацій), 13 (право на ефективні засоби правового захисту) та 14 (заборона дискримінації) Конвенції та статті 1 Протоколу № 1 (захист власності) та статті 2 Протоколу № 4 (свобода пересування) Конвенції.

Зокрема, уряд-заявник стверджує, що між березнем та вереснем 2014 року українські військовослужбовці , офіцери правоохоронних органів та цивільні особи були вбиті внаслідок, як стверджується, незаконної анексії Криму та підтримки Росією сепаратистських озброєних угрупувань на Сході України. Уряд стверджує, що вбивства складали широко розповсюджену та систематичну практику. Він також стверджує про справи катування або інші форми жорстокого поводження з цивільними особами та свавільного позбавлення їх свободи. Уряд також стверджував, що ряд кримських татар зазнали жорстокого поводження у зв’язку з їх етнічним походженням або їх спробою захистити українську національну символіку. Уряд-заявник стверджує, що громадяни України, які мешкають у Криму та Севастополі, були автоматично визнані громадянами Росії, і цей тиск розповсюджувався на тих осіб, які висловили бажання залишатися громадянами України. Стверджується, що мали місце випадки нападів, викрадень, жорстокого поводження та переслідування журналістів, які виконують свою роботу. Стверджується, що власність, яка належить українським юридичним особам, підпорядковувалася незаконному контролю, а саме, захоплення самопроголошеними органами влади Республіки Крим, дії яких були згодом схвалені законодавством Росії.

1 Відповідно до статті 30 Європейської конвенції з прав людини “Якщо справа, яка розглядається Палатою, ставить серйозне питання, яке впливає на тлумачення положень Конвенції або протоколів , або якщо вирішення питання Палатою матиме результат, несумісний з рішенням,  прийнятим раніше Судом, Палата може в будь-який час до того, як вона прийме це рішення відмовитися від юрисдикції на користь Великої Палати, якщо жодна із сторін в справі не заперечує.

Наприкінці уряд України стверджує, що новий кордон між Кримом та Україною викликав незаконне обмеження в’їзду громадян України в Крим.

Суд застосував Правило 39 Регламенту Суду (тимчасові заходи) до цієї справи. Він закликав Росію та Україну утримуватися від будь-яких заходів, зокрема військових дій, які можуть викликати порушення прав Конвенції у цивільного населення, зокрема, відповідно до Статей 2 та 3. Тимчасовий захід залишається чинним.

Розподіл справи

Для того, щоб зробити розгляд справи більш ефективним Суд вирішив 9 лютого 2016 року розділити її географічно. Всі скарги, пов’язані з подіями в Криму до вересня 2014 року, залишилися в справі № 20958/14, в той час як скарги щодо подій у Східній Україні та Донбасі до вересня 2014 року – в справі Україна проти Росії (V), заява №. 8019/16.

Уряд-заявник і уряд-відповідач висловили свої зауваження щодо сутності справи.

Україна проти Росії (IV) (заява № 42410/15) та Україна проти Росії (VI) (№ 70856/16)

Початкова заяви Україна проти Росії (IV) була подана 27 серпня 2015 року. Справа переважно охоплює події у Криму та Східній Україні з вересня 2014 року.

Уряд України стверджує, що Російська Федерація здійснювала і продовжує здійснювати ефективний контроль над Кримом і – контролюючи сепаратистами і озброєними угрупуваннями там – de facto контролює регіонами Донецької та Луганської областей. За словами уряду України Росія є відповідальною за численні порушення Конвенції на цих територіях.

Уряд України посилається на статті 2, 3, 5, 6, 8, 9, 10, 11, 14, а також статтю 18 (застереження щодо використання обмежень прав). Він також посилається на статтю 1 Протоколу № 1, статтю 2 Протоколу № 1 ( право на освіту) та статтю 3 Протоколу № 1 (право на вільні вибори) Конвенції.

Зокрема, уряд України стверджує про випадки зникнення опозиційних активістів та членів кримськотатарської громади в Криму. Також стверджується, що в Криму, Донецькій та Луганській областях гинули цивільні особи і військовослужбовці майже кожного дня у зв’язку з використанням сили озброєними угрупуваннями, які знаходяться під контролем Росії. В Криму і в Донецькій та Луганській областях, як стверджується, українські цивільні особи та військовослужбовці зазнали катування та жорстокого поводження озброєних угрупувань, які контролюються Росією.

Уряд-заявник стверджує про свавільні арешти кримських татар та проукраїнських активістів, обшуки і накладення арешту на церкви, викрадення та утримання священиків як заручників. Уряд-заявник стверджує, що контроль Росії в Криму означає, що операція українських правоохоронних органів і судової влади була призупинена, в той час як частина суддівського персоналу продовжує працювати застосовуючи законодавство Росії. Уряд також стверджує, що в Донецькій та Луганській областях вже не можуть працювати українські телеканали, а свобода журналістів ще більше обмежена обов’язковою реєстрацією всіх засобів масової інформації.

Уряд України також скаржиться на неправильне подання інформації та використання принизливих виразів щодо України, її представників та населення в засобах масової інформації як в Росії, так і в Південно-східній Україні використовуючи у цьому контексті вираз «мова ненависті».

Згідно з поданнями також мали місце наступні заходи незаконної експропріації власності, а в школах Криму та окремих районах Донецької та Луганської областей навчання не здійснюється українською та кримськотатарською мовами. Наприкінці, на думку уряду-заявника у відповідних регіонах громадяни не могли брати участь у виборах до українського Парламенту, оскільки вибори, які відбулися в цих регіонах, не відповідали вимогам Конвенції.

Розподіл справи

Як і в попередній заяві Суд вирішив 25 листопада 2016 року розділити справу на дві частини для зручності розгляду. Події в Криму залишилися за початковим номером заяви, в той час як події у Східній Україні та Донбасі були зареєстровані як Україна проти Росії (VI) (№ 70856/16).

Інші справи в ЄСПЛ

Україна проти Росії (II) (заява № 43800/14) подана 13 червня 2014 року. Справа стосується передбаченого викрадення трьох груп дітей у Східній України та їх тимчасове перевезення в Росію в трьох випадках з червня до серпня 2014 року. Ця справа продовжує очікувати рішення Палати.

Україна проти Росії (III) (№ 49537/14) була вилучена з реєстру справ Судом у вересні 2015 року після того, як уряд України заявив, що не бажає продовжувати розгляд заяви.

Крім того, у міждержавних справах у Суді знаходиться понад 4 000 окремих заяв які, очевидно, пов’язані з подіями в Криму або військовими діями у Східній Україні.

Суд визнав одну справу Лісний та інші проти України та Росії (заява № 5355/15, 44913/15 і 50853/15) неприйнятною в липні 2016 року. Вона стосувалася обстрілу та пошкодження будинків заявників на сході України, але Суд визнав, що звинувачення не були обґрунтовані будь-якими доказами. Ще 1170 аналогічно необґрунтованих справ були відхилені в 2016 році.

Суд все ще розглядає заяви, подані родичами жертв падіння літака малайзійських авіаліній MH17 у липні 2014 року ( Іоппа проти України та 3 інші заяви, № 73776/14 ) та справу військовослужбовця ВПС України, яку утримували озброєні угрупування на сході України та Росія протягом майже двох років (Савченко проти Росії, № 50171/14).

Підпишись прямо зараз!

Заповни форму, щоб отримувати новини на пошту